Крихітний Люксембург, жителі якого їдять і носять винятково імпорт, на перевірку виявився гарячим індустріальним серцем Європи. Він варить сталь, а відпрацьовані домни перетворює на історичні пам'ятники, пише Артем Ільїн, редактор відділу "Індустрія" газети "Экономические известия", у №42 журналу Корреспондент від 28 жовтня 2011 року.
У літаку по дорозі в Люксембург я прислухався до діалогів
між членами екіпажу авіакомпанії Luxair. Один з пілотів спочатку поговорив зі
стюардесою німецькою мовою, а через кілька хвилин звернувся до її напарниці вже
англійською.
"Це нормально для Люксембургу – там практично кожен
житель вільно володіє англійською, німецькою та французькою мовами", – пояснила
моя знайома, яка часто буває в цій невеликій країні на кордоні Німеччини, Франції
та Бельгії. До речі, однією з трьох її державних мов, крім французької та
німецької, є ще й люксембурзька, однак за час поїздки почути її мені не
вдалося.
Столиця герцогства – місто Люксембург – за українськими
масштабами не тягне на статус навіть обласного центру, тому що в ньому мешкає
менше 90 тис. осіб. Зате за своєю роллю у світі він легко переважить не тільки
Київ, але й більшу частину європейських столиць. Тут розміщуються генеральний
секретаріат Європарламенту, Європейський суд, Європейська рахункова палата,
кілька управлінь Європейської комісії. А кількість розташованих тут транснаціональних
компаній і банків, напевно, вимірюється сотнями або навіть тисячами.
Причому їхні штаб-квартири гармонійно сусідять з
незіпсованою надлишками цивілізації природою. "Я живу недалеко від тієї скляної
висотки, – розповідав мені про своє життя в Люксембурзі топ-менеджер однієї
металургійної компанії. – Поряд галявини, пасуться овечки – краса!".
Палаци, костьоли, фортечні споруди та інші історичні будівлі підтримуються в ідеальному стані
Ділові зустрічі і переговори, звичайно ж, відіграють чималу
роль в житті герцогства, але туристичний потік переважно генерується завдяки
його багатовіковій історії (центральна частина столиці занесена у список
Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО). Палаци, костьоли, фортечні споруди та
інші історичні будівлі підтримуються в ідеальному стані.
Саме місто Люксембург ділиться на дві частини – нижню і
верхню. Остання розташована на скелі і чимось нагадує Кам'янець-Подільський.
Проте серце Європи від української туристичної Мекки відрізняють два параметри:
Люксембург істотно більший, і тут величезна кількість пішохідних,
автомобільних, залізничних мостів, які розкинулися над річками Петрус і Альзет.
Найвідомішим вважається міст Адольфа, побудований у 1903
році і названий на честь Великого герцога. Тоді, в момент його відкриття, він
був найбільшим кам'яним мостом у світі і донині є одним із символів Люксембургу
– його зображують майже на всіх сувенірах.
Гуляти плутаними вузькими вулицями старого міста можна
нескінченно довго, оскільки тут практично кожен будинок є історичною цінністю.
Крім того, ще є музеї, незвичайні пам'ятники, театри. Хоча для любителів
шопінгу Люксембург навряд чи можна назвати привабливим – рівень цін високий, а
товари переважно привозні. Наприклад, в кондитерських крамницях – бельгійський
шоколад, найсмачніше пиво в барах – теж з Бельгії. А місцеві жителі не гребують
шопінг-турами в більш дешеву сусідню Німеччину.
Але не поспішайте робити висновок про те, що економіка
Люксембургу тримається тільки на сфері послуг – у герцогства славна промислова
історія. У середині XIX століття на його території почалася розробка родовищ
залізної руди, а сьогодні тут розташована штаб-квартира найбільшої в світі
металургійної корпорації ArcelorMittal.
У крихітному Люксембурзі досі працює кілька металургійних заводів, які виробляють трохи більше 2 млн тонн сталі щорічно
Навіть більше, в крихітному Люксембурзі досі працює
кілька металургійних заводів, які виробляють трохи більше 2 млн тонн сталі
щорічно (в 16 разів менше, ніж в Україні). Втім, навіть таку, на перший погляд,
непривабливу для туризму галузь в Люксембурзі змогли загорнути в красиву
упаковку. Наприклад, будівля металургійної компанії ARBED, побудована в 1922
році, нині належить до пам'яток столиці герцогства – в туристичних магазинах
навіть продаються листівки з її зображенням.
А містечко Еш-сюр-Альзет, розташоване в 15 км від
столиці, вважається головним промисловим центром держави. Тут на базі колишніх
цехів одного з металургійних заводів створюється так зване Місто науки. Навколо
двох доменних печей, зупинених в кінці 1990-х, йде будівництво комплексу, який
одночасно буде музеєм промисловості, частиною університету Люксембурга, а також
культурно-розважальним центром.
Уже кілька років під контролем місцевої влади тут зводять
концертні та виставкові зали, університетські корпуси, бібліотеку, і водночас іде
консервація і реконструкція доменних печей, які стануть головними експонатами
комплексу.
У декількох сотнях метрів від Міста науки в цехах металургійного
заводу, що працюють, робітники займаються підготовкою металобрухту, плавлять
сталь та виробляють металопрокат.
На мій погляд, Люксембург – відмінний приклад для
вітчизняних промисловців, які начебто готові до модернізації своїх заводів, але
поки що не бачать іншої альтернативи для старих агрегатів, окрім як зруйнувати
і здати їх в металобрухт.
***
Цей матеріал опубліковано в № 42 журналу Корреспондент від 28 жовтня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.