RU
Головна
 

Корреспондент: Генерали кар’єр. Українські топ-менеджери, які зробили блискучу кар’єру з нуля

8 листопада 2011, 16:56
0
5161
Корреспондент: Генерали кар’єр. Українські топ-менеджери, які зробили блискучу кар’єру з нуля
Фото: Корреспондент
У побудові гарної кар'єри важливі як власні зусилля, так і везіння, вважають учасники списку

Оглядач журналу Корреспондент Ірина Соломко у №43 за 4 листопада 2011 року представляє 15 українських топ-менеджерів, які зробили найбільш карколомну кар'єру.

Високі цілі, наполегливість, цілеспрямованість, уміння працювати в команді і ризикувати, драйв, постійне самовдосконалення і, нарешті, удача – ось список складових, які допомогли 15 українцям, почавши з найнижчих ступенів, зробити запаморочливу кар'єру і зайняти ключові посади у вітчизняних та транснаціональних компаніях.

Сьогодні від них, що перебувають на вершині бізнесу, залежить економіка країни і долі сотень тисяч співгромадян. Водночас їм притаманне бажання багато працювати над собою і не зупинятися на досягнутому. Також практично кожен із 15 найкращих українських топ-менеджерів зізнається, що хотів би бачити поряд із собою якомога більше талановитої молоді.

Практично кожен із 15 найкращих українських топ-менеджерів зізнається, що хотів би бачити поряд із собою якомога більше талановитої молоді

Хоча повторити цей шлях тим, хто приходить у бізнес сьогодні, буде складно: однією зі складових успіху учасників списку став час і місце початку кар'єри. Як правило, своє сходження до вершин "топи" розпочали в 1990-х, коли в Україні лише зароджувався капіталізм.

Тоді на цей новий ринок стали обережно заходити великі транснаціональні компанії, з якими в більшості випадків і пов'язали свої долі нинішні герої Корреспондента.

Разом з розвитком українських представництв піднімалися кар'єрними сходами і вони.

З іншого боку, саме ці 15 людей відкрили кар'єрні можливості для своїх молодих співвітчизників: вони довели провідним західним компаніям, що українські професіонали – серед найкращих у світі. Водночас їхні історії дають урок Україні: в країні, де процвітають корупція і кумівство, а умови для ведення бізнесу істотно відстають від європейських стандартів, все-таки можна домогтися значних кар'єрних висот завдяки особистим бійцівським якостям і професіоналізму.

Корреспондент представляє 15 історій кар'єри цих людей, а також їхні рецепти успіху.

____________________________________________________________

Маргарита Карпенко

ДОСЬЄ

ВІК: 44 роки

ПОСАДА: Керуючий партнер юридичної фірми DLA Piper Ukraine

ДОХІД КОМПАНІЇ: $ 6 млн

ОСОБИСТА ДУМКА: Що є головною складовою успішної кар'єри?

"Певною мірою це везіння. Потрібно в той самий момент потрапити в те саме місце. І ось його вже можна ідентифікувати як точку відліку, яка дає шанс розвиватися. Причому це везіння відноситься і до людського фактору. Потрібно потрапити не тільки в місце, але і в оточення, яке дасть можливість росту. А ще треба багато працювати, чітко розуміючи, що ти робиш. Тобто це має бути не хаотична, а осмислена робота, щоб людина розуміла, куди вона прагне".

***

Щоб стати юристом, Маргариті Карпенко довелося піти проти волі батьків, які хотіли, щоб дочка слідом за матір'ю стала біологом. Але, закінчивши школу, юна дівчина, яка з дитинства мріяла працювати в кримінальному розшуку, замість біофаку Московського держуніверситету віднесла документи в юридичний, куди пізніше і вступила.

Щоправда, слідчим Карпенко так і не стала. Після закінчення МДУ в 1991-му вона переїхала до чоловіка в Київ і влаштувалася працювати за фахом в компанію Інаудит. Тут, за її словами, і відбулася зустріч, яка зробила вирішальне значення в її становленні. Людиною, з якою перетнулася дорога Карпенко, став Олег Кліточенко, відомий український адвокат. "Я прийшла до нього на роботу молодою і зеленою. Але він не тільки розгледів у мені потенціал, а й допоміг реалізувати його", – згадує Карпенко.

Коли в 1992 році Кліточенко перейшов в українське представництво компанії Arthur Andersen – це була перша міжнародна компанія, що вийшла на український ринок, – і очолив там юридичну службу, разом з ним там опинилася і Карпенко.

Наступною сходинкою у блискучій кар'єрі молодого юриста стала робота у київському офісі провідної міжнародної компанії Ernst & Young.

У 2005 році Карпенко і ще 15 юристів Ernst & Young прийняли радикальне рішення – пішли з компанії і приєдналися до міжнародної юридичної фірми DLA Piper, відкривши її офіс в Україні. Біля керма київського офісу DLA Piper, який з’явився таким чином, встала Карпенко. "Ми зрозуміли, що той потенціал, який був закладений в нас, не може нормально розвиватися в рамках аудиторської фірми", – пояснює вона.

За шість років фірма розрослася до 70 осіб, у Карпенко з'явилися три партнери. "Це свідчить про те, що ми стали серйозним офісом і практика зростає", – додає вона.

Але і ці рамки, схоже, стають затісні для Карпенко. Вона каже, що хоче не просто заробляти гроші. Одна з її цілей – це удосконалення вітчизняного законодавства. Як і її колеги, вона розуміє, що ніхто, крім юристів, цим займатися не буде, і тому готова взяти подібну нелегку працю на свої плечі. "Зупинятися не можна. Життя, яке йде поруч з нами, змінюється, і якщо ми не змінюємося разом з ним, то відстаємо", – впевнена Карпенко.

____________________________________________________________

Володимир Лавренчук

ДОСЬЄ

ВІК: 54 роки

ПОСАДА: Глава правління Райффайзен Банку Аваль, голова Форуму міжнародних фінансових установ-лідерів

ДОХІД КОМПАНІЇ: $ 44,6 млн

ОСОБИСТА ДУМКА: Що є головною складовою успішної кар'єри?

"Кожна людина має величезний потенціал дійти до вершини, але це вимагає роботи над собою. Тому потрібно вміти і хотіти вчитися, працювати над собою постійно. Ще треба точно знати, для чого ця кар'єра. Під зростанням повинна бути хороша мета. Щойно в мене викристалізувалася мета, у мене відразу пішло кар'єрне зростання".

***

Кар'єра одного з найуспішніших банкірів незалежної України, Володимира Лавренчука, розпочалася за часів СРСР і тому міцно пов'язана з державними фінансовими установами – інших тоді й не було.

Спочатку він працював економістом в українській республіканській конторі Держбанку СРСР, а в останні роки існування Союзу перейшов до Ощадбанку України – майбутнього Ощадбанку. Тут Лавренчук зустрів незалежність, і звідси ж, після десяти років бездоганної праці, змінюючи посади від головного економіста до заступника голови правління, він стартував до нових фінансових вершин.

У цьому українцеві допоміг іноземний досвід. "Працюючи з ірландськими банкірами над трансформацією Ощадбанку, я вперше усвідомив роль і матеріальність таких понять, як місія і бачення майбутнього. Зрозумів, що коли віриш в успіх, можна за одне покоління змінити не тільки банк, але й країну", – розповідає Лавренчук.

Змінювати країну він вирушив в Укрінбанк, де в 1997 році опинився на посаді голови правління. Тут його і застала фінансова криза 1998-го, яку Лавренчук та підопічна йому фінансова структура зуміли не просто пережити, але ще й трохи наростити активи.

Новий етап у кар'єрі банкіра розпочався з його переходом в Райффайзенбанк Україна, який при новому главі, у 2005 році, купив один з найбільших українських комерційний банків – Аваль. Сума угоди - $ 1,028 млрд – стала рекордною для банківського сектора України і країн СНД.

Трансформації Авалю в Райффайзен Банк Аваль (РА) показала Лавренчуку, наскільки важливо вбирати досвід різних банківських шкіл. "Це [трансформація] дало нам дуже багато маловідомих для України рішень, в тому числі і внутрішньої організації. У підсумку все це сприяло переосмисленню управлінських функцій, посилювало колектив і його навички", – упевнений він.

Ще один урок, який Лавренчук виніс з історії РА, – це думка, що якщо зміни не відбуваються самі, їх треба створювати штучно.

Сьогодні РА – це п'ятий за розміром капіталу банк в Україні. Однак не цифрами оперує Лавренчук, коли каже про свої управлінські успіхи. Для нього головний показник – те, що він допоміг відкрити дорогу на ключові посади в банку своїм молодим співвітчизникам. "Вона [молодь] інтернаціональна, багатомовна, конкурує з європейськими менеджерами за посади і виграє. І це головне", – каже глава правління.

Як будь-який топ-менеджер державного масштабу, лише на своїй роботі Лавренчук замикатися не збирається – він мислить національними інтересами і робить все, щоб в країні банківський ринок став максимально прозорим, а також бореться з тіньовими фінансовими схемами і шахраями. "Я вірю в приватні ініціативи, які матимуть вплив на державні рішення. Тож основна робота ще попереду, і я радий цьому", – каже Лавренчук.

____________________________________________________________

Олександр Мартиненко

ДОСЬЄ

ВІК: 49 років

ПОСАДА: Старший партнер київського офісу міжнародної юридичної фірми CMS Cameron McKenna

ДОХІД КОМПАНІЇ: $ 1 млрд (глобальний)

ОСОБИСТА ДУМКА: Що є головною складовою успішної кар'єри?

"Їх багато, і залежать вони від об'єктивних і суб'єктивних чинників, які повинні працювати разом. Але людина завжди повинна займатися улюбленою справою. Для юриста важливо розбиратися в деталях, передбачати наслідки. І ще, звичайно, потрібна людина має опинитися в потрібний час і в потрібному місці".

***

У 1983 році Олександр Мартиненко опинився, як билинний витязь, на роздоріжжі: або залишитися в лавах Радянської армії, у якій він у той момент закінчував строкову службу, або повернутися на адвокатську стезю, з якої він зійшов після закінчення профільного вузу, пішовши за призовом в солдати. Невідомо, який би з нього вийшов вояка, але він, обравши цивільну службу, зробив перший крок у своїй запаморочливій юридичній кар'єрі.

Спочатку його адвокатська діяльність йшла ні добре ні погано. Мартиненко навіть пропрацював два роки не за профілем – був редактором у видавництві Знання. Але і про цей досвід він не шкодує, отримавши гарну практику вишукування помилок в позовах і клопотаннях.

У 1987 році він влаштувався на наукову роботу до Інституту держави і права.

У цей час перебудови Радянський Союз переживав підприємницький бум, і всім бізнесменам потрібні були адвокатські послуги. Їх і надавав Мартиненко – так він почав свою приватну практику. "Я працював з першими українськими підприємцями", – згадує він.

А потім доля дала йому шанс, не скористатися яким було б гріх. У 1990 році Мартиненко дізнався про спільну програму стажування Американської асоціації адвокатів та Мін'юсту СРСР. Юрист вирішив, що заокеанський досвід стане йому в нагоді, і подав заявку на участь у програмі.

Йому пощастило – він опинився серед 30 радянських юристів (до цього числа увійшли лише чотири представники України), які врешті-решт поїхали стажуватися в США.

За океаном українець пробув десять місяців, не тільки працюючи в найбільшій адвокатській фірмі західного узбережжя США, а й читаючи лекції в університеті.

Після повернення зі Штатів якихось планів щодо працевлаштування у нього не було, і ось тут-таки спрацював принцип "опинитися в потрібному місці в потрібний час". Він випадково знайомиться з американцем українського походження Іваном Гевком, який в 1992 році відкривав у Києві офіс міжнародної юридичної фірми Baker & McKenzie. Буквально на наступний день після цієї зустрічі Мартиненка запросили працювати в цьому представництві.

Співпраця розтягнулася на 15 років, й український юрист став партнером компанії. Також за цей час він став першим українцем, який у 1994 році закінчив Юридичну школу Гарвардського університету й отримав ступінь магістра права.

У 2007-му, коли ще одна велика юркомпанія, британська CMS Cameron McKenna, вирішила відкрити офіс у Києві, саме Мартиненку запропонували стати старшим партнером. Він погодився і зараз очолює комерційну практику, а також практику вирішення спорів. Крім цього, авторитетного юриста залучають як експерта для участі в іноземних арбітражах.

Хоча за спиною Мартиненка чимало підкорених вершин, він упевнений, що головні його досягнення ще попереду. "На жаль, правова держава як явище все далі відходить від нас, – констатує досвідчений юрист. – А треба, навпаки, її наближати. І в цьому напрямку ми й повинні працювати".

___________________________________________________________ 

Дмитро Шимків

ДОСЬЄ

ВІК: 36 років

ПОСАДА: Генеральний директор Microsoft Україна

ДОХІД КОМПАНІЇ: $ 69,9 млрд (глобальний)

ОСОБИСТА ДУМКА: Що є головною складовою успішної кар'єри?

"Перш за все хотів би зазначити, що я ніколи не ставив собі за мету зробити успішну кар'єру, зайняти високі посади і заробити багато грошей. На мою думку, в основі успіху лежить ідея, мрія зробити щось значне, досягти позитивної зміни навколо себе. Наприклад, зробити якийсь продукт, офіс або компанію найкращими. Мета повинна бути великою, повинна надихати, бути складною і сміливою".

Комп'ютер та інтернет – ось ті два камені, на яких побудував фундамент власної блискучої кар'єри Дмитро Шимків. Причому нічого особливого він зводити і не збирався – просто цікавився комп'ютерними технологіями, і, щоб перетворити цей інтерес у справу всього життя, вступив до Львівської політехніки, на спеціальність "радіоелектроніка, інформаційні технології та телекомунікації".

А далі його доля покотилася цією одного разу обраною дорогою. Шимків закінчив вуз й одразу створив свій перший бізнес – компанію, яка розробляла програмне забезпечення. Попрацювавши трохи в цій справі, він продав її більшому гравцеві на тому самому ринку, паралельно примудрившись очолити "покупця".

Через певний час і до цієї структури стали прицінюватися конкуренти, і тут Шимків повторив свій номер, продавши фірму міжнародній компанії – розробнику різних рішень в сфері підвищення продуктивності. При цьому українець, не відступаючи від традиції, опинився в кріслі гендиректора чергового "покупця".

На новій посаді він зайнявся питаннями управління, операційним менеджментом, а також відповідав за стратегічне планування і розвиток бізнесу.

У 2007 році Шимків відступив від своїх звичок, не став нічого продавати, а просто перейшов на роботу в українську дочку Microsoft – найбільшу транснаціональну компанію з виробництва програмного забезпечення.

Спочатку випускник Львівської політехніки зайняв посаду директора з продажу в корпоративному сегменті. Шимків, зокрема, відповідав за встановлення довгострокових взаємин з клієнтами та партнерами, а також за стратегічний розвиток корпоративного сегмента. Під його керівництвом робота з великими замовниками Microsoft в Україні вийшла на новий рівень, а продажі за рік зросли на 60%.

Успіхи Шимківа не залишилися непоміченими, і в травні 2009 року він став генеральним директором компанії, змінивши на посту Еріка Франке.

Це не межа, впевнений Шимків, який бачить власний прогрес не стільки в русі кар'єрними сходами, скільки в нових можливостях для розвитку, які просто не дозволяють йому завмерти на вже завойованих позиціях.

"Наша мета – створення умов і можливостей для реалізації Україною свого потенціалу за допомогою інновацій, – розміркує він. – Іншими словами, мета – розвиток країни та її інноваційної складової, а також стабільний розвиток бізнесу, екосистеми і команди з усмішкою і задоволенням".

___________________________________________________________ 

Олена Хоменко

ДОСЬЄ

ВІК: 42 роки

ПОСАДА: Генеральний директор Philip Morris Україна, країни Кавказу та Молдова

ДОХІД КОМПАНІЇ: $ 664 млн

ОСОБИСТА ДУМКА: Що є головною складовою успішної кар'єри?

"Кар'єра – це свідомий вибір людини. Випадковість і удача, звичайно, відіграють роль, але головний фактор успіху – цілеспрямоване зусилля. Потрібно бути готовим працювати над собою, приймати серйозні та ризиковані рішення, брати на себе відповідальність за результат. Таке ставлення до питання кар'єри збільшує шанси на успіх".

***

Олена Хоменко вважає, що своєчасний вихід із зони комфорту – це найсильніший стимул для розвитку, як професійного, так і особистісного. В її кар'єрі було кілька таких точок. Перша – зміна професії: за освітою вона філолог, закінчила факультет романо-германської філології, але працювати почала в рекламному бізнесі. Друга – перехід з рекламного агентства Лео Бернетт, де вона працювала медіадиректором, на посаду в фірму-клієнт – українське представництво датської харчової компанії Stimorol.

У 1999 році Хоменко ще раз змінила профіль – прийшла в Philip Morris Україна, представництво найбільшої тютюнової компанії світу, на посаду менеджера торгових марок. А через деякий час знову ризикнула, перейшовши з бренд-маркетингу у відділ продажів цієї самої компанії.

Цей крок повністю себе виправдав. Розпочавши з продажів, Хоменко вийшла на транснаціональний рівень: доросла до посади директора з корпоративних зв'язків, керуючого директора Philip Morris Центральна Америка, а потім і керуючого директора Philip Morris Центральна Америка, Домініканська Республіка і Кариби. У той момент під її контролем було 26 ринків збуту, а за три роки роботи за океаном Хоменко збільшила операційний прибуток свого підрозділу на 30%.

У березні 2009-го вона повернулася в Україну, щоб очолити Philip Morris Україна, країни Кавказу та Молдова. При цьому Хоменко виявилася першим українським громадянином в історії тютюнового гіганта, який отримав посаду такого рівня.

Аналізуючи 12 років роботи в Philip Morris, вона каже, що основною рушійною силою в кар'єрі була зміна спеціальностей одночасно з підвищенням рівня відповідальності.

Натхненна успіхами, Хоменко поставила перед собою досить амбітну мету – зробити так, щоб українців на керівних посадах в Philip Morris International з кожним роком ставало все більше.

Зараз у руках Хоменко зосереджено більше третини тютюнового ринку країни, компанія постійно розвивається. Однак, незважаючи на ці очевидні успіхи, своїм головним досягненням на нинішній посаді Хоменко вважає те, що їй вдалося уникнути масових скорочень у Philip Morris Україна після кризи 2008 року.

Її індивідуальний рецепт успіху – професійний голод, бажання удосконалювати себе і навколишній світ. "У будь-якій роботі завжди є незавершене виробництво, плани і проекти в стадії розробки. Я надаю перевагу фокусуванню на тому, що і як можна зробити по-новому, краще, швидше, ефективніше. Сподіваюся, що завдяки цьому ріст і розвиток тривають", – каже гендиректор.

____________________________________________________________

Олексій Кредісов

ДОСЬЄ

ВІК: 39 років

ПОСАДА: Керуючий партнер аудиторської компанії Ernst & Young в Україні, співголова Центру з ринків, що розвиваються Ernst & Young Global

ДОХІД КОМПАНІЇ: $ 41,2 млн

ОСОБИСТА ДУМКА: Що є головною складовою успішної кар'єри?

"Недостатньо просто добре працювати. Потрібно добре працювати завжди, при цьому добре не означає багато".

***

В аудиторському бізнесі України Олексій Кредісов – один зі старожилів. Свою кар'єру він почав відразу після закінчення Київського інституту міжнародних відносин, коли в 1994-му влаштувався в київський офіс міжнародної аудиторської компанії Arthur Andersen. Тут за вісім років він пройшов шлях від аудитора до старшого менеджера.

У 2002-му Кредісов отримав удар з несподіваного боку – після скандалу в США, пов'язаного з махінаціями із звітністю, Arthur Andersen практично припинила своє існування. Персонал і клієнтів її української дочки вирішили перевести під крило іншого гіганта галузі – компанії Ernst & Young. Процес був болючим.

"Після рішення про приєднання потрібно було переконати клієнтів і співробітників Arthur Andersen зробити такий перехід і приєднатися до нової команди", – згадує Кредісов.

У підсумку все склалося вдало, а його особиста кар'єра взагалі пішла вгору. Менш ніж за три роки Кредісов з партнера відділу аудиторських послуг доріс до керуючого партнера компанії. Під його керівництвом Ernst & Young стала лідером українського ринку в своїй галузі. "Україна є однією з небагатьох держав у світі, де Ernst & Young має такі позиції", – розповідає топ-менеджер.

Однак навіть такий результат для Кредісова не межа. За його словами, український бізнес Ernst & Young має бути в три-п'ять разів більше за той, який компанія має сьогодні. "А наша робота з поліпшення бізнес-клімату в країні повинна стати більш результативною", – додає він.

Кредісов упевнений: для менеджера, який досяг успіху, найнебезпечніше – це зупинитися і насолоджуватися своїм успіхом. "Найчастіше люди, які живуть за рахунок своєї колишньої слави, і є найбільшим гальмом прогресу в організаціях, які вони очолюють", – упевнений він.

Самого Кредісова "гальмом" не назвеш – він постійно розвивається і йде до нових вершин. Саме перфекціонізм лежить в основі невеликого дива, автором якого став Кредісов.

Минулого літа вище керівництво його компанії запропонувало йому очолити Центр з ринків, що розвиваються Ernst & Young Global. Українець погодився, і тепер він відповідає за розвиток бізнесу в Китаї, Індії, Бразилії, Росії. Причому Кредісов став єдиним за всю історію фірми представником країни, що розвивається, який так високо злетів у глобальній ієрархії Ernst & Young.

____________________________________________________________

Геннадій Газін

ДОСЬЄ

ВІК: 46 років

ПОСАДА: Генеральний директор – президент міжнародної інвестиційно-консалтингової групи EastOne (основний акціонер групи – мільярдер Віктор Пінчук)

ДОХІД КОМПАНІЇ: не змогли надати інформацію

ОСОБИСТА ДУМКА: Що є головною складовою успішної кар'єри? "Ніколи не говори ні професійним викликам і завжди залишайся самим собою".

*** 

Геннадій Газін в певному сенсі є громадянином світу. Адже його життя, як і кар'єра, носили цього уродженця Житомира з континенту на континент, поки він не опинився в Києві.

Газін ще в дитячому віці виїхав разом з батьками у США. Там здобув освіту – ступінь бакалавра технічних наук в галузі електротехніки в Корнельському університеті та магістра технічних наук в галузі електротехніки в Стенфордському університеті.

Однак за фахом – інженер систем управління і телекомунікацій – він пропрацював лише кілька років, спочатку в компанії Bell Communications Research, а потім у General Dynamics. У 1992 році Газін відкрив абсолютно нову і несподівану сторінку своєї біографії – від техніки зробив крок до фінансової аналітики, ставши співробітником нью-йоркського офісу відомої міжнародної консалтингової компанії McKinsey & Co.

Уже через рік він отримав ступінь магістра ділового адміністрування в Уортоновській школі бізнесу при Пенсільванському університеті.

У середині 1990-х Газін переїхав до Москви, де як старший партнер почав роботу в московському офісі McKinsey & Co. Він керував проектами організаційних перетворень для найбільших російських і українських компаній і з часом очолив McKinsey & Co в СНД.

Сам Газін називає переїзд в столицю РФ переломною подією. "В одну мить, будучи одним з багатьох консультантів у такому структурованому, налагодженому механізмі, як McKinsey Нью-Йорк, я став підприємцем, який займається розвитком не просто консалтингового бізнесу, а моделі комерційного консалтингу в середині 1990-х років в Росії", – каже він.

Себе Газін, незважаючи на інженерну освіту, називає людиною не раціональною, а інтуїтивною, яка швидко приймає рішення. Це якість проявилася у 2007 році, коли після години знайомства з Віктором і Оленою Пінчук він вирішив переїхати в Київ і погодився очолити ключову компанію українського мільярдера, четвертої за розміром статку людини в країні, чиї активи у 2011 році Корреспондент оцінив в $ 5,9 млрд.

"Крім можливості працювати з Віктором і Оленою, мені хотілося повернутися в Україну майже через 30 років [що минули після від'їзду]. У мене багато теплих дитячих спогадів про цю країну, і я хотів, щоб мої діти також відкрили для себе, нехай уже й через іншу призму, хоча б невелику частину мого дитинства ", – каже Газін.

Чотири роки роботи в EastOne не послабили амбіцій топ-менеджера – він вважає, що на цьому місці не досяг своєї кар'єрної вершини. "Якщо і коли я відчую, що досягаю професійних плато, це буде означати, що настав час переходити до інших, нових горизонтів", – каже американсько-російський українець.

Лише професійною діяльністю інтереси Газіна не обмежені: наприклад, у нього в планах вивчити нову мову. Поки що в його арсеналі – англійська.

____________________________________________________________

Ігор Литовченко

ДОСЬЄ

ВІК: 45 років

ПОСАДА: Глава української бізнес-одиниці VimpelCom Ltd, президент компанії Київстар

ДОХІД КОМПАНІЇ: $ 1,5 млрд

ОСОБИСТА ДУМКА: Що є головною складовою успішної кар'єри?

"Успішна професійна кар'єра в першу чергу залежить від уміння ставити мету і досягати її. А головним для досягнення будь-якої мети є наполегливість, послідовність, вміння знаходити нетривіальні рішення і підпорядковувати собі обставини. А також, безумовно, вміння працювати в команді. Великі цілі, як правило, досягаються колективом. Тому будь-який успішний керівник просто зобов'язаний уміти надихати людей і домагатися результатів".

***

Коли Ігор Литовченко ще вчився в школі, він збирався наслідувати батьківський приклад і стати медиком. Однак до того моменту, коли для нього і його однокласників продзвенів останній дзвінок, плани змінилися – у підсумку в 1983 році Литовченко вступив на історичний факультет Київського держуніверситету. Однак ця професія майбутньому главі Київстару не придалася. Щойно розпочалася перебудова, дипломований історик з головою пішов у бізнес.

Для початку разом із друзями він став торгувати оргтехнікою, а потім заснував компанію Київстар, на довгі роки визначивши своє майбутнє.

Перший дзвінок у мережі цього оператора відбувся 9 грудня 1997 року. Сам Литовченко, згадуючи про ті часи, каже, що саме тоді вперше зрозумів: за телекомунікаціями майбутнє, а його бізнес-ідея, на яку він в той момент витратив майже три роки, стала втілюватися в реальність.

"Я чітко знав, яку компанію хочу побудувати. Зрозумів, що пострадянські бізнес-навички та бізнес-досвід повинні бути принципово переглянуті для того, щоб компанія, яку я будую, стала серйозним гравцем на ринку", – розповідає Литовченко.

Київстар став не просто серйозним гравцем – у 2000-х компанія взагалі стала лідером українського ринку мобільних послуг.

У 2010 році відбулася ще одна знакова подія у долі Литовченка та його дітища – компанія стала частиною бізнес-одиниці VimpelCom Ltd, яку заснували норвежці з Telenor і російська Альфа-груп. Одним з підсумків такої управлінської пертурбації стало злиття Київстару і російського Білайну.

"Хоча ще не всі процеси об'єднання остаточно завершені, але вже зараз можу сказати, що мені вдалося об'єднати професійні компетенції двох різних компаній і в підсумку змінити масштаб бізнесу Київстар", – каже Литовченко.

Нинішній масштаб цього бізнесу здатен вразити кого завгодно: до мережі Київстар сьогодні підключено 25 млн абонентів – це більше половини всього населення України.

Оцінюючи минулі роки, Литовченко каже, що тепер у нього, мабуть, є все: розумна, красива і любляча дружина, будинок, дерево, дочка і син. Ну, і робота, від якої він не збирається відмовлятися. Навіть навпаки – у Литовченка з Київстаром пов'язані великі, загальнонаціонального масштабу плани: він мріє за допомогою нових технологій вбудувати свою батьківщину в сучасний світ. "Щоб українці стали повноцінними членами глобального суспільства, де за допомогою інтернету і мобільного зв'язку могли розвивати себе і Україну", – каже бізнесмен.

____________________________________________________________

Андрій Губка

ДОСЬЄ

ВІК: 32 роки

ПОСАДА: Віце-президент з правових і корпоративних питань у Центральній та Східній Європі Anheuser-Busch InBev

ДОХІД КОМПАНІЇ: $ 735 тис

ОСОБИСТА ДУМКА: Що є головною складовою успішної кар'єри?

"Перш за все це постійне прагнення до успіху, а також чітка постановка цілей. Під час побудови кар’єри важливо планувати свою роботу і ставити проміжні цілі, досягнення яких сприятиме зростанню в перспективі. Крім того, часто допомагають колеги, друзі, суттєва і підтримка сім’ї. Трохи удачі теж ніколи не завадить".

***

Кар'єра Андрія Губки схожа на стрімкі кидки вгору по сходах, на яких багато його колег могли б сидіти роками.

Свою трудову кар'єру Губка розпочав, ледь закінчивши перший курс Києво-Могилянської академії, де він вивчав юриспруденцію. Тоді він зміг отримати посаду помічника в юридичній фірмі Юріс.

Закінчивши вуз, Губка випадково познайомився з керівником юрслужби компанії Лукойл Україна (ЛУ) – доньки російського нафтового гіганта. Через півроку ця зустріч принесла плоди – юному випускникові Могилянки запропонували посаду юриста в ЛУ.

Наполегливому, грамотному фахівцю, що знає англійську, стали довіряти міжнародні проекти, а через два роки роботи, у 2004-му, довірили посаду глави юрвідділу Одеського нафтопереробного заводу.

Але на заводі він пропрацював недовго, і в грудні 2005-го керівництво компанії Сан ІнБев Україна – українського підрозділу Anheuser-Busch InBev, одного з найбільших в світі пивоварних холдингів, – запропонувало Губці стати директором з правових питань.

Він погодився і кілька років з успіхом вибудовував роботу юрдепартаменту, який в його руках перетворився на ефективним інструмент. Паралельно Губка став поглиблено цікавитися питаннями взаємодії з органами державної влади, а також сферою корпоративних відносин.

Щоб не зупинятися на досягнутому, в рамках Сан ІнБев України він захотів спробувати свої сили в комерційному напрямку. "Наша компанія вітає розвиток. Я отримав таку можливість й очолив один з трьох напрямків каналу торгівлі пивом, а саме оффтрейд [звичайний роздріб – близько 70% від загального обсягу продажів]", – розповідає він.

Однак пройшло трохи більше року, і Губка пішов з цієї сфери, дізнавшись, що в головному офісі Anheuser-Busch InBev по Центральній і Східній Європі, розташованому в Москві, з'явилася позиція віце-президента з питань корпоративних відносин. "Якби я сам не виявив прагнення зайняти цю посаду, можливо, її б зайняв зовнішній кандидат. Але я заявив, що хочу спробувати свої сили і мене підтримала Людмила Наконечна, генеральний директор Сан ІнБев Україна", – каже Губка.

Ініціатива Губки була настільки "покараною", що у підсумку в 30 років він став віце-президентом з правових і корпоративних питань у Центральній та Східній Європі Anheuser-Busch InBev. Зараз одне із завдань Губки на цій посаді – взаємодія з органами держвлади Росії та України і лобіювання інтересів пивоварів. Губка вважає, що за два роки йому вдалося змінити ситуацію всередині самої галузі і знайти діалог з іншими виробниками, що допомагає їм більш злагоджено відстоювати їхні інтереси у владних коридорах.

Що стосується діалогу з владою, то поки що це все ще монолог. Наприклад, в Росії були прийняті зміни до закону, які практично урівняли регулювання продажу пива і міцного алкоголю – втричі був піднятий акциз, введено заборону на продаж пива в кіосках.

Щоправда, Губці ціною неймовірних зусиль все ж таки вдалося домогтися того, щоб пивним торговим точкам не потрібно було брати ліцензію, як це роблять торговці міцним спиртним. "Так ми врятували половину ринку торгових точок", – упевнений він.

Центр з вивчення проблем взаємодії бізнесу і влади дав йому перше місце в Рейтингу найкращих GR-фахівців (тобто лобістів та перемовників з держорганами) Росії – 2011.

____________________________________________________________

Олег Попов

ДОСЬЄ

ВІК: 42 роки

ПОСАДА: Генеральний директор компанії СКМ, яка управляє активами найбагатшого українця – Ріната Ахметова

ДОХІД КОМПАНІЇ: $ 12,819 млрд

ОСОБИСТА ДУМКА: Що є головною складовою успішної кар'єри?

"Головне – любити свою справу. Хотіти чогось досягти, складні завдання перед собою ставити, виводити себе із зони комфорту. І працювати треба багато".

***

Якщо про Олега Попова писати в стилістиці радянських газет, матеріал про нього треба було б розміщувати в рубриці Будівельники капіталізму. І для початку докладно описати той шлях, який пройшов випускник Донецького політеху, який у 1991 році влаштувався інженером-електронником на Донецький же металургійний завод.

Менш ніж за рік роботи молодий та талановитий молодий інженер зрозумів, що металургія не для нього, і батьківщина, яка в той момент щойно відмовилася від старих комуністичних ідей і робила несміливі кроки шляхом загальної капіталізації, чекає від нього зовсім іншого.

Юний фахівець пішов у комерцію, але й вона йому не сподобалася. Тоді він вирішив своїми руками творити майбутнє країни і вступив на держслужбу. Спочатку Попов піднімав ще не зміцнілу тоді податкову службу, а потім батьківщина і власні мотиви кинули його у самий вир капіталізації – він пішов в облфінуправління, у відділ, який займався приватизацією.

"Я брав участь у комісії з приватизації. Мене не любили. Якщо хтось оцінював щось в рубль, я його оцінював у рубль п'ятдесят", – згадує тепер Попов.

Через три роки старші товариші запросили молодого будівельника капіталізму в комісію з цінних паперів. Однак в 1997 році державна кар'єра Попова завершилась – в той момент він опинився в інвестиційній компанії Керамет Інвест на посаді директора з фінансів. А ще через три роки Попова запросили в компанію Систем Кепітал Менеджмент (СКМ), якраз тоді створювалася для управління активами великого бізнесмена Ріната Ахметова.

Спочатку колишній інженер отримав у майбутнього мультимільярдера крісло заступника генерального директора, але вже через рік, у 2001-му, став виконавчим директором, а у 2006-му взагалі очолив СКМ.

Час керівництва Попова стало для СКМ золотим періодом – компанія перетворилася на найбільшу фінансово-промислову групу України. Сьогодні СКМ володіє контрольними пакетами акцій понад 100 підприємств (включаючи опосередковане володіння), на яких працюють близько 200 тис. осіб. Діяльність групи сконцентрована в чотирьох основних сферах бізнесу: металургії та видобутку вугілля, виробництві електроенергії, банківській справі і страхуванні, телекомунікаціях.

Попов каже, що сам Ахметов, звичайно, ставить перед СКМ стратегічні цілі, – наприклад, саме він став ініціатором формування чинної системи корпоративного управління. Але це не означає, що мільярдер контролює кожен крок Попова. "Про всі важливі рішення, я, звичайно ж, його [Ахметова] інформую, але рішення в будь-якому випадку приймаємо в компанії", – каже гендиректор СКМ.

Своїм головним досягненням Попов вважає ту команду, яку йому вдалося зібрати в СКМ. Причому подальше кар'єрне зростання мало цікавить гендиректора найбільшої фінансово-промислової групи України – для нього важливіший прогрес СКМ, як і свій власний.

"Потрібно тренувати свій мозок. Я весь час вчуся. Через те що не вистачає часу, доводиться вчитися по книжках ", – розповідає чоловік, який, так і не ставши будівельником комунізму, чимало зробив для того, щоб побудувати в Україні капіталізм.

____________________________________________________________

Борис Краснянський

ДОСЬЄ

ВІК: 52 роки

ПОСАДА: Керуючий партнер аудиторської компанії PricewaterhouseСoopers в Україні, голова наглядової ради партнерів PwC у Центральній і Східній Європі

ДОХІД КОМПАНІЇ: $ 28,1 млн

ОСОБИСТА ДУМКА: Що є головною складовою успішної кар'єри?

"Є безліч чинників, але фундаментально – це те, що в людині сидить із самого спочатку. Воно не пов'язане ні з отриманою згодом освітою, ні з тим, наскільки вона працьовита. Це щось, що рухає нею, визначає, вийде з неї щось чи ні. По суті це те, що називається драйвом. Якщо він є, то змусить тебе і опинитися в потрібному місці в потрібний час, і попрацювати більше, коли треба відмовитися від якихось задоволень. І це слабко контрольований процес. У всіх тих людях, які, на мою думку, зробили гарну кар'єру, сидить цей драйв у поєднанні з почуттям відповідальності".

*** 

Запитання Корреспондента "Чи все на цьому етапі вдалося реалізувати з того, що було заплановано?"  застало Бориса Краснянського зненацька. Виявляється, у нього ніколи не було жодного плану. "Може, тому що мені завжди щастило. Життя мені пропонувало і продовжує пропонувати можливості ще до того, як я починаю їх шукати", – розповідає він.

Щоправда, щоб виправдовувати подібну прихильність долі, Краснянському доводилося ризикувати, і неодноразово.

Уперше він вчинив так у 1991 році, коли з групою своїх колег по Інституту соціальних і економічних проблем, вирішив піти у вільне плавання, створивши невелику консалтингову компанію.

До 1993 року компанія Краснянського зміцніла і влилася до лав міжнародного гіганта – аудиторської фірми Coopers & Lybrand, згодом PricewaterhouseСoopers (PwС). "Це було непросте рішення, – згадує він. – З одного боку, ми втрачали нашу незалежність, з іншого – набували більш структурне і організоване середовище. Я радий, що тоді ми прийняли правильне рішення".

Після злиття справи Краснянського йшли тільки вгору. Свою кар'єру в PwС він почав менеджером підрозділу управлінського консалтингу. У 1995-му став керувати цим напрямком, а через два роки був прийнятий в партнери. У 2001-му виїхав до Москви і очолив там консалтинг PwС у Росії та Україні.

У 2002-му один з клієнтів Краснянського запросив його стати біля керма ІФД Капітал, однієї з найбільших фінансових груп Росії, яка включає в себе банки, страхові компанії, компанії з управління активами і пенсійні фонди.

Він був першим головою правління ІФД Капітал і майже три роки очолював цю структуру. "По суті, я запустив і розбудовував цей великий фінансовий холдинг", – пояснює він.

У жовтні 2005 року Краснянський повернувся в PwС Україна і став керуючим партнером. У рамках PwС він опинився ще й серед членів наглядової ради партнерів PwC у Центральній і Східній Європі, який включає 29 країн СНД, Центральної та Східної Європи. У 2009-му його обрали головою цього органу.

Краснянський продовжує працювати з клієнтами, консультує найбільші фінансово-промислові групи України з питань стратегії і розвитку.

Однак ступінь своєї успішності він вимірює не посадами або масштабом завдань, які перед ним стоять, а тим, чи отримує він задоволення від роботи.

Не забуває Краснянський і про драйв, з яким іде по життю. "У мене є кілька серйозних можливостей подальшого зростання", – каже він.

____________________________________________________________

Тарас Лукачук

ДОСЬЄ

ВІК: 35 років

ПОСАДА: Віце-президент Kraft Foods, генеральний директор в Україні і на нових ринках Східної Європи та Центральної Азії

ДОХІД КОМПАНІЇ: $ 500 млн

ОСОБИСТА ДУМКА: Що є головною складовою успішної кар'єри?

"Чітке розуміння того, куди ти хочеш прийти, причому бажано довгострокове. Це важливо, оскільки, будучи у вільному плаванні, курсувати непросто. А ще необхідна велика кількість працьовитості і зусиль, бажання змінюватися, вчитися та самовдосконалюватися. І, звичайно, трохи удачі".

***

Рівно 16 років – стільки знадобилося Тарасові Лукачуку, щоб пройти в гіганті харчопрому Kraft Foods довгими кар'єрними сходами й опинитися на посаді віце-президента цієї компанії в Україні. Розпочалося це в 1995 році, коли без помпи і привітань студент економічного факультету Києво-Могилянської академії прийшов в український Kraft Foods на скромну посаду асистента.

Посада була маленькою, але амбіцій юнакові було не позичати. І вже років через п'ять Лукачук усвідомив: у нього є всі шанси піднятися на вершину ієрархічної піраміди. "Я вже тоді почав розуміти, що можу стати тим, ким став зараз", – каже він.

Впевненість Лукачука у власних силах з року в рік лише міцніла, чому немало сприяли його успіхи.

Так, у 2000 році він, будучи 24 років від народження, став директором відділу збуту компанії – і те, що керівництво довірило йому цю посаду, не було випадковістю: юний співробітник довів свою профпридатність. У підсумку Лукачук став наймолодшим директором Kraft Foods у світі.

Через три роки рекордсмен отримав глобальну нагороду Kraft Foods за те, що створив в корпорації найкращу систему збуту. Вона і сьогодні, як вважає її автор, найкраща в світі в своєму класі. Суть цієї розробки – замість звичайної практики, коли продукція компанії просто продавалася посередникам, Лукачук впровадив збутову мережу, завдяки якій можна відстежувати, супроводжувати і доставляти товари аж до кінцевих споживачів.

Не дивно, що в середині 2000-х новатору Лукачуку довірили розвиток нових ринків Східної Європи та Центральної Азії. І він довів, що ставка, зроблена на нього, зіграла: почавши бізнес у цьому регіоні з нуля, він довів обсяг продажів тут до $ 150 млн.

Сьогодні мета Лукачука проста і складна одночасно – подвоювати обсяги продажів на ввіреній йому території кожні три-чотири роки.

"А ще я намагаюся вибудувати свою роботу так, щоб бути й успішним керівником, і більше часу проводити з сім'єю. Поки що мені це не дуже вдається. Але я розумію, що мені потрібно робити, щоб досягти цієї мети", – каже Лукачук.

____________________________________________________________

Борис Тимонькін

ДОСЬЄ

ВІК: 60 років

ПОСАДА: Глава правління – головний виконавчий директор UniCredit Bank (Укрсоцбанк)

ДОХІД КОМПАНІЇ: $ 77,9 млн

ОСОБИСТА ДУМКА: Що є головною складовою успішної кар'єри?

"Якщо людина хоче зробити кар'єру, вона повинна її заробити. Постріл і зліт на вершину, як раніше, вже неможливий. Дуже важлива здатність вчитися. Можна робити помилки, просто не треба їх повторювати. Треба аналізувати отриманий досвід і рухатися далі. Не потрібно сподіватися на когось. Важливо вірити в себе. Щось робити, падати, вставати і йти далі".

***

Борис Тимонькін – єдиний вітчизняний банкір, який неодноразово ставав учасником рейтингу Корреспондента ТОП-100 найвпливовіших українців. Таку високу оцінку він заслуговує не тільки тому, що вже десять років керує одним з найбільших банків країни. Хоча і це може виглядати подвигом. Адже Тимонькін пережив на посаді голови Укрсоцбанку двох національних власників – спочатку нинішнього главу СБУ Валерія Хорошковського, а потім мільярдера Віктора Пінчука.

І пізніше, коли цю фінансову установу купив іноземний акціонер – італійська банківська група UniCredit Group, Тимонькін зберіг своє крісло, довівши, що він один з найбільш досвідчених і просунутих топ-менеджерів банківського сектору України.

Не дивно, що пост в Укрсоцбанку Тимонькін поєднує з цілим букетом інших посад – він і голова ради фондової біржі Перша фондова торговельна система, і глава наглядової ради Першого всеукраїнського бюро кредитних історій, і заступник голови ради Асоціації українських банків, і заступник голови наглядової ради Міжрегіонального фондового союзу.

Свою велику банківську кар'єру Тимонькін розпочав у 1993 році, очоливши київську філію Першого українського міжнародного банку (ПУМБ). Вже через рік він був заступником голови правління ПУМБ і на цій посаді пропрацював до 2001-го – саме тоді всерйоз і надовго він сів у крісло голови правління Укрсоцбанку.

Зараз у Тимонькіна дуже широке коло обов'язків. Він займається взаємодію з Нацбанком, зв'язками з іноземними фінустановами та компаніями, органами держвлади, судами, податковими, правоохоронними та різноманітними контролювальними органами. І головне – все встигає.

Експерти вважають, що Тимонькін міг би відмінно впоратися з обов'язками глави Нацбанку України або міністра фінансів країни. Причому для держави це був би дуже непоганий варіант.

"Я принциповий прихильник повного лібералізму в банківській системі: не треба нічим допомагати, тільки не заважайте", – заявляв якось Тимонькін журналістам. З такими поглядами він міг би дати непоганий поштовх розвитку фінансової системи країни.

____________________________________________________________ 

В'ячеслав Москалевський

ДОСЬЄ

ВІК: 44 роки

ПОСАДА: Президент корпорації Roshen

ДОХІД КОМПАНІЇ: $ 1млрд

ОСОБИСТА ДУМКА: Що є головною складовою успішної кар'єри?

Відмовився відповісти

***

В'ячеслав Москалевський, який вже 16 років керує найбільшою кондитерською корпорацією Roshen, свій шлях до шоколадної вершині починав зовсім в іншій галузі. У 1987-му, будучи ще студентом Московського інституту сталі і сплавів, він почав працювати на заводі майстром-технологом. Хоча там затримався недовго і на початку 1990-х разом з товаришами створив бізнес з торгівлі спеціями і какао-порошком в Україні – фірму Екотехніка.

"На жаль, щойно з'явився перший прибуток, тут таки у моїх партнерів виникли розбіжності, як його ділити, – згадує Москалевський в одному зі своїх інтерв'ю. – Мене це вкрай дратувало, тому невдовзі вирішив піти з компанії".

Невдалий проект приніс йому $ 19 тис., на які Москалевський купив квартиру в Києві, і безліч контактів, у тому числі з Біржовим домом України, яким тоді керував Петро Порошенко. "Мабуть, за час співпраці я зарекомендував себе з кращого боку, і він [Порошенко] довірив мені управління частиною свого бізнесу", – розповідає Москалевський про свої перші кроки в солодкій галузі.

Його кар'єра найманого менеджера виявилася набагато успішнішою за кар'єру бізнесмена: за участю Москалевского кондитерська корпорація Roshen перетворилася на лідера галузі.

Сьогодні Roshen володіє Київською, Вінницькою, Кременчуцькою і Маріупольською кондитерськими фабриками в Україні, а також Липецької фабрикою Ліконф в Росії і Klaipedos konditerija в Литві. У корпорації працюють близько 10 тис. осіб, які виробляють понад 200 видів цукерок, шоколаду, карамелі, печива, вафель, мармеладу і тортів.

Рошенівські солодощі популярні: за підсумками 2010-го корпорація продала товару на $ 1 млрд, що на 32% більше, ніж роком раніше. Причому в перспективі їх стане ще більше – солодкий бізнес активно розбудовується. Найбільший з об'єктів компанії, які зараз будуються, – нова фабрика у Вінниці. Там само на набережній 4 вересня відбулося відкриття унікального світломузичного фонтану Roshen, найбільшого в Європі.

____________________________________________________________

Наталя Береза

ДОСЬЄ

ВІК: 36 років

ПОСАДА: Віце-президент Групи МТС з управління персоналом

ДОХІД КОМПАНІЇ: $ 1,3 млрд

ОСОБИСТА ДУМКА: Що є головною складовою успішної кар'єри?

"Під успішною кар'єрою багато хто розуміє фінансову спроможність. Вигідна конвертація знань і умінь в грошовий еквівалент часто цінується набагато більше, ніж всебічна реалізація внутрішнього потенціалу. А я погоджуюся з твердженням, що немає поганих працівників, є працівники не на своєму місці. Тому головною складовою успішної кар'єри вважаю вчасно виявлені і розвинені природні здібності, помножені на працю".

***

Лінгвіст за освітою, Наталя Береза ??має досвід управління кадрами в кількох українських представництвах транснаціональних компаній – наприклад, в Kraft Foods і British American Tobacco. Йдучи цим шляхом, у 2006 році вона опинилася в МТС – російському телекомунікаційному гіганті.

Спочатку вона працювала в українському офісі компанії, керуючи групою з навчання та розвитку персоналу. Через рік стала директором з людських ресурсів. А в липні 2011-го, помічена вищим московським керівництвом телекомунікаційної імперії, Береза ??перебралася до Білокам'яної, щоб стати віце-президентом Групи МТС з управління персоналом.

"Шлях кар'єрними сходами не завжди був легким і безперешкодним, але без втрат і складнощів я не змогла б винести ті важливі уроки, завдяки яким займаю нинішню посаду", – каже українка.

Просування кар'єрними сходами не повинно ставати самоціллю, затьмарюючи собою все інше, зазначає вона. Професіоналізм, на її думку, виявляється в тому числі і в балансі між роботою та особистим життям. Тому, незважаючи на зайнятість, Береза знаходить час для чоловіка і двох дітей.

"Універсальної формули успішної кар'єри немає – кожен будує свій особистий алгоритм. Непорушними залишаються бажання досягти поставлених цілей, наполегливість і щоденна, наполеглива праця", – впевнена Береза.

***

Цей матеріал опубліковано в № 43 журналу Корреспондент від 4 листопада 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: Українакар'єратоп-менеджери
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах