У кінці 1960-х Західна Україна зробила подарунок всьому Радянському Союзу, відкривши слухачам українські пісні, які виконали майбутні мегазірки – Софія Ротару, Василь Зінкевич та Назарій Яремчук, пише Оксана Мамченкова в рубриці Архів № 3 журналу Корреспондент від 27 січня 2012 року.
Удача приходить з того боку,
звідки її і не чекаєш, – приблизно так можна оцінити вклад у радянську музичну
культуру невеликого райцентру Вижниця, що розташований в 70 км від буковинської
столиці – Чернівців.
Саме тут у 1966 році з'явився новаторський для тих часів
музичний колектив – вокально-інструментальний ансамбль (ВІА) Смерічка. До них в
СРСР не було таких естрадних колективів, які виконували музику у стилі біт і
мали склад й інструменти а-ля знамениті британці із The
Beatles.
До них в СРСР не було таких естрадних колективів, які виконували музику у стилі біт і мали склад й інструменти а-ля знамениті британці із The Beatles
При цьому невідомі нікому в Союзі буковинці не копіюють
бітлів, а виконують оригінальну музику з карпатськими мотивами і співають
українською мовою. Серед них немає професіоналів, але вже через чотири роки
записана ними пісня Червона рута стає всесоюзним хітом, відкривши країні
композитора і автора Володимира Івасюка та голосистих Василя Зінкевича з
Назарієм Яремчуком.
А в 1971 році Смерічка стала головним героєм
45-хвилинного музичного фільму Червона рута, який зробив фурор – чи не всі
записані для нього пісні стали в СРСР хітами, багаторічною візитівкою
Карпат.
"Фільм Червона рута стає своєрідним вибухом туги про щось
більш високе, більш чисте в житті", – пояснює успіху фільму Михайло Івасюк,
письменник і батько Володимира Івасюка, у своїй книзі Монолог перед обличчям
сина.
З фільмом пов'язана ще одна знакова подія для радянської
та пострадянської естради – одну з головних ролей в ньому виконала Софія Ротару,
після чого на скромну викладачку кульпросвітучилища звалилася справжня
слава.
Музикограй
Західна Україна в кінці 1960-х несподівано вирвалася в
передовики Радянського Союзу, однак її лідерство не мало ніякого відношення до
виробництва матеріальних благ. Справа була в музиці, а точніше, в тому, що в
провінційній Буковині з'явився перший в СРСР ВІА – Смерічка. Головною його
відмінністю від ансамблів, які представляли в ті роки радянську естраду, стало
використання електроінструментів.
У Буковині з'явився перший в СРСР ВІА – Смерічка. Головною його
відмінністю від ансамблів, які представляли в ті роки радянську естраду, стало використання електроінструментів
Першопрохідником на ниві електрифікації радянської
естради став музикант Левко Дутківський, уродженець Івано-Франківщини.
Незадоволений тим, що місцева молодь змушена була веселитися в місцевих клубах
під акомпанемент акордеона, у той час як Захід пережив хвилю бітломанії і
фанатів від рокерів The Rolling Stones, він і зібрав свій
бенд.
У буковинських "бітлів" був необхідний для будь-якої
біт-групи набір інструментів. "Це обов'язкові три гітари, ударні, саксофон і
клавіші", – пояснює Корреспонденту Дутківський технічний бік
питання.
ВІА Смерічка під його енергійним керівництвом розучував
пісні з репертуару тих самих The Beatles, The Rolling Stones і навіть
американського джазового генія Луї Армстронга. Західні мелодії, розповідає
Дутківський, він розбавляв власними творами.
В цілому творчість ВІА являла собою вдалу адаптацію західної рок-традиції в дозволених партією рамках
Оригінальні тексти пісень були простими, найчастіше – про
невинне кохання, рідше – про світлі патріотичні почуття, мелодії
запам'ятовувалися легко. В цілому творчість ВІА являла собою вдалу адаптацію
західної рок-традиції в дозволених партією
рамках.
У 1968 році в Смерічку прийшов студент училища
прикладного мистецтва Зінкевич. Тоді ж доля звела Дутківського з талановитим
блакитнооким юнаком Івасюком. Той, будучи студентом медінституту, весь вільний
від навчання час присвячував музиці. Роком пізніше до компанії майбутніх
улюбленців публіки приєднався Яремчук. Причому його поява взагалі виявилася
чистою випадковістю – виходець із села в околицях Вижниці, він їздив в містечко
на водійські курси.
Івасюк прийшов у Смерічку як вокаліст, проте, швидко
заприятелювавши з Дутківським, став показувати йому свої пісні. Навесні 1970-го
молодий автор вперше приніс на суд товаришів по ансамблю пісні Водограй і
Червона рута. Над останньою, за спогадами родичів Івасюка, композитор працював
особливо довго, близько трьох років. Але колеги долю хіта одностайно пророкували
Водограю.
Влітку того ж року буковинський бенд став записувати
Червону руту. Перша студійна версія народилася в тісній співпраці Івасюка з
чернівецьким звукорежисером Василем Стріховичем, який уже працював зі Смерічкою.
Пізніше Стріхович працював не тільки з дітищем Дутківського, а й допомагав
Ротару, Іво Бобулу, Мусліму Магомаєву, Йосипу
Кобзону.
13 вересня 1970 року проспівана Івасюком і його знайомою,
викладачкою музучилища Оленою Кузнецовою, пісня про піднесене кохання з ім'ям
таємничої карпатської квітки в заголовку прозвучала в ефірі Чернівецького
телебачення, яке вело мовлення на всю УРСР. Через місяць пісню виконав уже ВІА
Смерічка в повному складі, причому трансляція велася і на
Москву.
Червону руту моментально полюбили всі – від рядових радянських громадян до найвищого партійного керівництва, про що свідчили сотні листів вдячних телеглядачів з одного боку і заохочення концертної діяльності колективу з іншого
Червону руту моментально полюбили всі – від рядових
радянських громадян до найвищого партійного керівництва, про що свідчили сотні
листів вдячних телеглядачів з одного боку і заохочення концертної діяльності
колективу з іншого.
Індикатором всесоюзного визнання став випуск
міні-платівки з композиціями Смерічки радянським лейблом-монополістом – фірмою
Мелодія. Це була перша в Україні і друга в СРСР платівка
ВІА.
Кліп розміром з кіно
Наступним етапом успіху став вихід музичного фільму
Червона рута. Ідея його створення належить Дутківському та Івасюку. Вони
планували всю картину присвятити Смерічці, склавши сценарій винятково з пісень,
що входять в репертуар ВІА.
Але поки друзі по життю і творчості складали пісні і
виступали з концертами, аналогічна ідея прийшла в голову іншому творчому тандему
– львівському режисерові Роману Олексіву та його земляку, сценаристу Мирославу
Скочилясу.
Вони придумали нехитру історію про кохання, що спалахнуло
між молодим шахтарем Борисом і карпатською красунею Оксаною, які випадково
зустрілися в поїзді Донецьк – Верховина. До слова, такого поїзда ніколи не
існувало, по залізниці з Донецька можна дістатися лише до станції Ворохта,
звідки до селища Верховина 31 км шляху.
Прибувши на місце, закохані втрачають один одного, проте
незабаром знову зустрічаються в горах. Після чого друзі запрошують їх взяти
участь в самодіяльному концерті для відпочивальників на місцевій
турбазі.
На цьому сюжетні перипетії вичерпуються. За законами
жанру більшу частину екранного часу займають пісні, виконані солістами Смерічки
та інших, менш відомих ВІА (таких як Карпати, Еврика і
Росинка).
На роль шахтаря з Донеччини за спільною згодою відразу затвердили Зінкевича. А от з актрисою на головну роль визначитися довго не могли
На роль шахтаря з Донеччини за спільною згодою відразу
затвердили Зінкевича. А от з актрисою на головну роль визначитися довго не
могли. Дутківський згадує, що хтось зі знімальної групи запропонував покликати
Ротару. Вона, мовляв, ідеально підходила як за зовнішніми, так і за вокальними
даними.
Тоді майбутня зірка, на відміну від вокалістів Смерічки,
ще не встигла стати популярною і працювала вчителькою в Чернівецькому
культпросвітучилищі, хоча в її послужному списку вже значилася перемога на
міжнародному пісенному конкурсі в Болгарії. Дутківський вирішив спробувати
співачку-початківця.
Запис фонограм до майбутнього фільму почався раніше, ніж
до знімальної групи приєдналася Ротару. Одна з солісток Смерічки, Марія Ісак,
встигла записати Водограй в дуеті з Яремчуком. Згодом в кадрі цю пісню виконують
Ротару та Зінкевич, проте голоси на фонограмі належать не
їм.
Сама Ротару у фільмі заспівала лише три пісні – В
Карпатах ходить осінь Дутківського, Намалюй мені ніч Мирослава Скорика, а також
Сизокрилий птах – написану спеціально для фільму пісню поета Романа Кудлика на
музику популярної тоді італійської композиції
L'immensitа.
Зі стрункого ряду мелодійних українських пісень картини трохи вибивається російськомовна Бежит река. Її поява в сценарії пояснюється чистою ідеологією: без хоча б однієї російської пісні фільм просто не випустили б на екран
Зі стрункого ряду мелодійних українських пісень картини
трохи вибивається російськомовна Бежит река, проспівана Раїсою Кольцею. Її поява
в сценарії пояснюється чистою ідеологією: без хоча б однієї російської пісні
фільм просто не випустили б на екран.
Червону руту знімали протягом серпня 1971-го в Яремчі.
Робота була насиченою, проте про жодні труднощі або конфлікти її учасники
пригадати не можуть. Головною фігурою на майданчику, нехай і негласно, був
Івасюк, адже саме йому належало авторство головної пісні. Але причина була не
тільки в цьому.
"Він [Івасюк] виконував у фільмі роль директора вигаданої
концертної програми. З напутніми словами " Тримайся, друже!" він виводив
співаків на сцену. І не тільки у фільмі, але і в житті Володимир Івасюк допоміг
знайти свій голос і заспівати по- справжньому Софії Ротару, Василю Зінкевичу,
мені, багатьом іншим виконавцям", - згадує процес зйомок на сторінках газети
Чернівці Яремчук.
Важливим атрибутом картини стали костюми героїв, що
поєднували в собі народні мотиви і сучасність. Костюми для Смерічки, витримані в
біло-червоних тонах, як і вбрання Ротару, придумала дружина Дутківського
Алла.
Тепер, через роки, Дутківський чесно визнає, що фільм
вийшов далеко не ідеальним. Хоча, мовляв, вдало підібраний акторський склад,
мелодійні пісні та мальовничі краєвиди українських Карпат переважили недоліки
картини.
У листопаді 1971-го, коли фільм з'явився на телеекранах, він став хітом. Усі пісні з нього майже миттєво потрапили в розряд шлягерів
Але тоді, в листопаді 1971-го, коли фільм з'явився на
телеекранах, він став хітом. Усі пісні з нього майже миттєво потрапили в розряд
шлягерів.
Роздвоєння однієї
історії
Після телепоказу Пінкус Фалик, заступник директора
Чернівецької філармонії, запропонував Дутківському перейти на професійну сцену.
Це означало, що ВІА закріплювався за філармонією, яка відтепер займалася б
організацією концертів, стежила за репертуаром, а заразом і за всім життям
музикантів.
Тоді Дутківський відмовив Фалику. Як згадує він сьогодні,
учасники Смерічки не мали особливих амбіцій, в планах багатьох з них музична
кар'єра взагалі не значилася.
"Тому я сказав тоді Євдокименку [Анатолій Євдокименко –
чоловік Ротару і музикант, який також брав участь в зйомках Червоної рути]: бери
хлопців, назвіться, як фільм, Червона рута і йдіть працювати", – каже
Дутківський про доленосне рішення, яке подарувало СРСР співачку
Ротару.
Ще до кінця 1971-го ВІА Червона рута поступив на роботу в Чернівецьку філармонію. Основу репертуару склали пісні Смерічки. Ні Дутківський, ні Івасюк нічого проти цього не мали
Євдокименко від пропозиції не відмовився, швидко зібрав
"під Ротару" ансамбль, і ще до кінця 1971-го ВІА Червона рута поступив на роботу
в Чернівецьку філармонію. Основу репертуару склали пісні Смерічки. Ні
Дутківський, ні Івасюк нічого проти цього не
мали.
У нового колективу почалася активна концертна діяльність.
Хоча спочатку були випадки, коли хтось із публіки, прийшовши послухати пісню
Червона рута, обурювався, не побачивши на сцені Яремчука та Зінкевича. І все ж
виконавський талант Ротару незабаром переконав всіх: на небосхил радянської
естради дійсно зійшла нова зірка.
У той момент і справи Смерічки йшли відмінно. "На початку
1970-х років Смерічка була найпопулярнішим ансамблем у Радянському Союзі, а
Івасюк – улюбленим композитором молоді", – так згадував про ті роки відомий
телеведучий Олександр Масляков, "тато" КВН.
На першому всесоюзному фестивалі Пісня року – 1971, у
якому найкращі пісні вибирали глядачі, солісти Смерічки Яремчук, Зінкевич і
Івасюк прогриміли з Червоною рутою на всю країну. Рік по тому ансамбль знову
запросили заспівати для головного хіт-параду СРСР. Цього разу буковинці виконали
Водограй.
Лише в 1973 році Дутківський вирішив піти на професійну
сцену. У житті колективу з'явилися регулярні худради, в ході яких місцеве
парткерівництво часто нав'язувало ансамблю невластивий йому репертуар.
Сила-силенна часу йшла на гастрольні поїздки: концерти доводилося давати щодня,
по два-три рази на день. Та й їхня географія, каже Дутківський, була
всесоюзною.
Особливо Смерічку любили в Москві. У столиці СРСР від ансамблю чекали винятково карпатських хітів
Особливо Смерічку любили в Москві. Дутківський згадує, що
якщо різні регіональні партфункціонери, бувало, змушували ВІА співати чужі,
більш патріотичні пісні, то в столиці СРСР від ансамблю чекали винятково
карпатських хітів.
У 1975-му Мелодія випустила першу повноформатну платівку
групи.
Проте до цього моменту золотий період Смерічки підійшов
до кінця. Солісти не витримали випробування славою і партійними підступами, тому
із середини 1970-х колектив то розпадався, то збирався в різних складах.
Повторити успіх Червоної рути їм уже не
судилося.
***
Цей матеріал опубліковано в № 3 журналу Корреспондент від 27 січня 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.