Вацлав Гавел став першим президентом Чехії. За час свого правління він не тільки почав ті перетворення, які вивели країну в лідери регіону, але й залишився для своїх громадян моральним авторитетом і совістю нації. А головне, довів, що письменник і драматург може ефективно керувати державою, пише Ірина Соломко у рубриці Ідеї у №7 журналу Корреспондент від 24 лютого 2012 року.
Чехія досі не може прийти до тями після того, як в
середині грудня з життя пішов Вацлав Гавел – улюблений президент країни і
совість нації. Феномен Гавела для чехів полягає в тому, що він став флагманом
тих змін, які зробили з пострадянської Чехії квітучу європейську країну. Він
ініціював великий пакет перетворень у всіх сферах життя, починаючи від побудови
ринкової економіки і закінчуючи прийняттям нової конституції.
Гавел провів на президентському посту понад десять років.
Підсумок його політичної кар'єри краще за інших підбив Олексій Симонов, голова
Російського фонду захисту гласності: "Гавел зумів гідно уникнути головної
небезпеки всіх новоспечених політиків – у нього не атрофувалася совість".
Феномен Гавела для чехів полягає в тому, що він став флагманом тих змін, які зробили з пострадянської Чехії квітучу європейську країну
Вести свій народ до нового життя Гавел почав ще в 1960-х.
Тоді молодий, талановитий і безстрашний драматург у своїх п'єсах викривав
комуністичну дійсність. Весь цей час Гавел був одним з лідерів
антикомуністичного руху. П'єсами, які набули популярності і за межами Чехії,
він формував і позитивний образ своєї країни у світі.
Після того як Чехія стала на шлях демократичного
розвитку, а сам Гавел зайняв пост президента, він продовжив критикувати сучасне
суспільство, тим самим провокуючи його на дискусії і пошук новий шляхів, які
потім відобразилися в реальній політиці.
Незважаючи на те що Гавел залишив посаду лідера держави у
2003 році, його соратники і зараз мають великий вплив на внутрішню і зовнішню
політику країни, зокрема, Карл Шварценберг очолює міністерство закордонних
справ.
Те, як Гавел бачив життя без тоталітарної системи і
боротьбу за нього, він описав у своєму найбільш відомому політичному есе Сила
безсилих. І хоча есе було написано в 1978-му, багато його частин актуальні і
зараз, особливо для України. Корреспондент пропонує 10 витягів з есе, які
допомагають зрозуміти, чим керувався Гавел, працюючи над новою, процвітаючою
Чехією.
1
"Життя в [посттоталітарної] системи наскрізь проросло
лицемірством і брехнею; влада бюрократії називається владою народу; ім'ям робітничого
класу поневолений сам робітничий клас; повсюдне приниження людини видається за її
остаточне звільнення; ізоляція від інформації називається її доступністю;
урядове маніпулювання органами громадського контролю влади та урядове свавілля –
дотриманням законності; придушення культури – її розвитком; поширення
імперського впливу видається за допомогу пригнобленим; відсутність свободи
слова – за найвищу форму свободи; виборчий фарс – за найвищу форму демократії;
заборона на вільну думку – за найпередовіший науковий світогляд; окупація – за
братську допомогу. Влада перебуває в полоні власної брехні, тому й вдається до
фальші. Фальсифікує минуле. Фальсифікує сьогодення і фальсифікує майбутнє.
Підтасовує статистичні дані. Вдає, що поважає права людини. Вдає, що ні в чому
не прикидається"
- Про те, що підміна понять – це головна зброя
авторитарної і тоталітарної влади.
2
"Кожній людині, природно, ніщо людське не чуже: в кожному
живе прагнення до власної людської гідності, моральної цілісності, свободи
волевиявлення, трансценденції "світу об'єктивної реальності"; разом з тим
практично кожен більшою чи меншою мірою здатен змиритися із "життям у брехні",
кожен якоюсь мірою піддається сірій банальності і стандартам, в кожному велика
спокуса розчинитися в безликій масі і мирно плисти за течією псевдожиття"
- Про стадний інстинкт як найкращого помічника
авторитарних правителів.
3
"Правда – в широкому сенсі слова – отримує в
посттоталітарній системі специфічний і невідомий іншим системам зміст: правда
грає в ній більш велику і, головне, нову роль фактора влади, тобто
безпосередньої політичної сили"
- Про особливу силу правди і свободи слова в
посттоталітарному суспільстві.
4
"Воістину жорстокий парадокс: чим більше деякі громадяни
заступаються за інших громадян, тим частіше вони позначаються словом ["дисиденти"],
яка їх від тих," інших громадян ", відділяє!"
- Про парадоксальну маргіналізацію дисидентів
5
"Єдино можливий початок виходу нації до більш гідного
життя [Томаш] Масарик [один з лідерів руху за незалежність Чехословаччини, її
перший президент (1918-1935)] бачив у людині, в необхідності створювати
насамперед умови для більш гідного людського існування; зміну становища народу
він не уявляв собі без зміни самої людини"
- Про Томаша Масарика, якого в Чехії шанують не менше,
ніж Гавела. Він розробив національну програму, засновану на ідеї чесної і
відповідальної роботи в рамках наявного устрою, спрямованої на відродження
творчості та національної самосвідомості.
6
"Я багато разів переконувався, як поліцейський, прокурор
або суддя, маючи справу з найдосвідченішим хартистом, стійким адвокатом і
будучи виставленим на огляд громадськості, найретельнішим чином раптом починає
стежити за тим, щоб ритуал дотримувався беззастережно, а те, що за ритуалом
ховається державне свавілля, загалом залишається без змін"
- Про переважання форми над змістом в тоталітарній
правоохоронній системі.
7
"Прихована суспільна криза може в будь-який момент
викликати найрізноманітніші політичні зміни – потрясти підвалини влади,
індукувати в них чи, подібно каталізатору, загострити різні приховані
протиріччя, вона може сильно впливати на загальну атмосферу життя, викликати
несподівані і непередбачені соціальні рухи і вибухи"
- Наочним доказом цієї тези стала арабська весна, а її найяскравіша
ілюстрація – доля Муаммара Каддафі, беззмінного лідера Лівії протягом більше 40
років, який був убитий повстанцями в жовтні 2011-го.
8
"Насправді немає підстав припускати, що традиційні
парламентські демократії були б здатні вказати, як рішуче протистояти "саморуху"
технократичної цивілізації і постіндустріальному суспільству споживання, вони
самі перебувають у його підпорядкуванні і безпорадні перед ним; тільки спосіб,
яким вони маніпулюють людиною, нескінченно більш витончений, вишуканий і не так
жорстокий, як в посттоталітарній системі"
- Думка співзвучна з висловом Уїнстона Черчілля:
"Демократія – це найгірша із систем управління суспільством, але нічого кращого
людство ще не придумало".
9
"Поворот політики до конкретної людини мені видається
чимось істотно більш глибоким, ніж повернення до звичних механізмів західної
демократії. І якщо ще в 1968 році я думав, що нашу проблему можна вирішити,
створивши якусь опозиційну партію, у якої буде можливість відкрито брати участь
в боротьбі за владу з партією, що перебуває при владі, то тепер мені стало
зрозуміло, що насправді так просто це не відбувається і що ніяка опозиційна
партія сама по собі, так само як і будь-який новий закон про вибори сам по
собі, не може гарантувати суспільству, що воно незабаром не стане жертвою
якогось нового насильства"
- Про те, що лише визнані всіма суспільні цінності, а не
група людей, можуть стати запорукою збереження демократії.
10
"І ось ще питання: чи справді "світле майбутнє" завжди
лише справа якогось віддаленого "там"? А що, якщо це, навпаки, щось, що вже
давно "тут", і тільки наші сліпота і безсилля заважають нам бачити і ростити
його навколо себе і в собі?"
- Про філософське розуміння політичного процесу.
____________________________________________________________
Вацлав Гавел у датах
Народився в 1936 році в Празі у відомій родині. У 1960-х
почав писати антикомуністичні п'єси, які стали популярні не тільки в Чехії, але
й за кордоном. У жовтні 1977-го за сфабрикованим звинуваченням його вперше засуджують.
У 1989-му з ініціативи Гавела виникає Громадянський рух, і як його лідер Гавел
стає єдиним реальним кандидатом в президенти. У грудні його обирають на цю
посаду. Покинув він його в 1992-му через розвал Чехословаччини, але вже у
1993-му Гавел стає президентом Чехії. На цій посаді він пробув два терміни, до
2003 року. Помер у грудні 2011-го.
***
Цей матеріал опубліковано в № 7 журналу Корреспондент від 24 лютого 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.