Головна
 

Корреспондент: Швейні ZARAбітки. Українські фабрики перетворилися на цех з пошиття для світових брендів

10 вересня 2013, 08:37
0
7352
Корреспондент: Швейні ZARAбітки. Українські фабрики перетворилися на цех з пошиття для світових брендів
Фото: Фото Дмитра Ніконорова
Євген Дирдін визнає, що закордонні замовлення допомогли вижити його фабриці

Вітчизняна швейна промисловість перетворилася на цех з пошиття для багатьох відомих світових виробників одягу. 85% виготовлених в Україні суконь, плащів і костюмів з брендовими етикетками виїжджають за кордон, пише Катерина Богданович у №35 журналу Корреспондент від 6 вересня 2013 року.

У роки Другої світової війни на німецьких швейних фабриках Hugo Boss, що виготовляли уніформу для солдатів вермахту, в числі кількох сотень кравців працювали і десятки військовополонених з України. Зараз на компанію, що стала найдорожчим світовим брендом одягу, працюють десятки тисяч людей по всій планеті, і серед них, як і раніше, є українці. Однак тепер вони роблять це цілком добровільно й отримують за свою роботу гроші. Костюми для Hugo Boss виготовляє в тому числі і вінницька фабрика Володарка, а раніше для бренду шили київські фабрики Дана і Юність.

Майстерність українських кравців вже оцінили британські компанії New Look, Marks & Spencer, Next, Laura Ashley і Top Shop, іспанська Zara, нідерландська Mexx, німецька Triumph, американська BCBG, міжнародна Esprit, заснована в США, а також ряд інших світових брендів, які розміщують замовлення в Україні за схемою давальницької сировини. З-за кордону постачається все – від тканини та ниток до бирок, цінників і упаковки. Вітчизняні фабрики виконують замовлення і відправляють до Європи і США вже готові вироби.

Саме робота на іноземні бренди сьогодні стала головною сферою діяльності вітчизняних швейних фабрик: за даними Української асоціації легкої промисловості, на експорт відправляються до 85 % їхньої продукції

Саме робота на іноземні бренди сьогодні стала головною сферою діяльності вітчизняних швейних фабрик: за даними Української асоціації легкої промисловості, на експорт відправляються до 85 % їхньої продукції. Причому обсяги контрактів цілком солідні: згідно з інформацією самих швейників, які не називають суми, що фігурують у контрактах, навіть разові замовлення сягають десятків тисяч речей.

Співпраця із закордонними замовниками не тільки допомогла вижити вітчизняній легкій промисловості, а й дозволила їй долучитися до світових технологій, а також провести модернізацію обладнання. Сьогодні оснащення українських фабрик, на думку експертів, відповідає європейському рівню.

Налагодити власне виробництво і відмовитися від давальницьких схем вдається одиницям. Цьому заважають надмірні податки, а також неможливість конкурувати з
великою кількістю дешевих неякісних товарів

А ось налагодити власне виробництво і відмовитися від давальницьких схем вдається одиницям, нарікають учасники ринку. Цьому заважають надмірні податки, а також неможливість конкурувати з великою кількістю дешевих неякісних товарів, що потрапляють на український ринок як напівлегальний імпорт та контрабанда. Бар'єром підприємці називають і невигідні умови співпраці, які диктуються українськими торговельними мережами, а передусім – відсутність вітчизняної сировинної бази.

"Україна не випускає ні тканин, ні ниток, а головне – жодного виду обладнання для легкої промисловості, – констатує Євген Дирдін, генеральний директор первомайської фабрики Санта-Україна, серед замовників якої Laura Ashley і Top Shop. – Навіть голку, і ту ми змушені імпортувати".

Зараз ситуація для українських виробників ускладнюється тим, що криза змусила їхніх європейських і американських партнерів знижувати ціни, обсяги замовлень і ще більше здешевлювати пошиття. Конкуренцію українським кравцям тепер складають колеги з азіатських і південноєвропейських країн.

Тримаються за марку

Жителі Первомайська, що на Миколаївщині, навперебій показують Корреспонденту дорогу до швейної фабрики Санта-Україна: "Вам на "швейку"? За мостом направо, потім наліво і вгору до кінця вулиці!".

У місті з населенням 67 тис. осіб підприємство, де працюють близько 400 кравчинь, знає кожен: разом з місцевим молокозаводом воно є найбільшим платником податків Первомайська.

Саме Санта-Україна однією з перших у країні освоїла співпрацю за давальницькою схемою. У 1993 році фабрика підписала контракт з німецькою фірмою Kaiser і почала шити чоловічі брюки для Німеччини. За 20 років до кола замовників увійшли бренди Next, Mexx, Laura Ashley, BCBG, Grossa Moda, Dolce & Gabbana і ще десяток торгових марок з Європи і США.

"Якби не було давальницької сировини в той час, як все завалилося, то не було б зараз в Україні і легкої промисловості", – каже Дирдін.

У підсумку одяг, за яким модниці поспішають у київські бутіки, виготовляють в обласних центрах Львові, Одесі, Донецьку і містах поменше.

Самі бренди воліють не афішувати такої співпраці. Так, наприклад, керівництво Zara категорично відмовилося коментувати цю тему, не відповіли на запитання про
українських партнерів і в Hugo Boss

При цьому самі бренди воліють не афішувати такої співпраці. Так, наприклад, керівництво Zara категорично відмовилося коментувати цю тему, не відповіли на запитання про українських партнерів і в Hugo Boss.

Хоча спільна робота відомих брендів з Україною обмежується не тільки пошиттям, зазначає український дизайнер Федір Возіанов.

"Коли ми замовляли розміровку [розмноження викрійки за розмірами] в однієї вітчизняної компанії, вони також надавали ці послуги французькій марці Castelbajac, а з часом просунулися настільки, що їм французи аутсорсять розробку викрійок", – розповідає Возіанов .

Контроль якості далеко не остання справа в таких процесах. За словами експертів, співпраці зі світовими брендами завжди передує серйозне навчання українського персоналу, адже в інтересах замовника зробити так, щоб фабрика шила за найвищими стандартами.

Приміром, на Санті-Україна якість кожної одиниці продукції перевіряється двічі – спочатку технологом від фабрики, а потім представником замовника. Першотравневі працівниці зізнаються: інколи доводиться розпорювати і перешивати готову річ.

Майже за два десятиліття роботи з іноземцями вітчизняні професіонали накопичили
величезний досвід, адаптували світові стандарти, і сьогодні якість виконання – на найвищому рівні

Так, майже за два десятиліття роботи з іноземцями вітчизняні професіонали накопичили величезний досвід, адаптували світові стандарти, і сьогодні якість виконання – на найвищому рівні, каже Валерій Родін, власник української торгової марки чоловічого одягу VD one. Маючи два власних підприємства з пошиття одягу, Родін співпрацює ще з трьома національними фабриками.

Модельєр Ганна Бублик розповідає Корреспонденту, що неодноразово зустрічала в Європі пальта і костюми Hugo Boss українського виробництва, а її подруги привозили з Німеччини, Англії, Польщі та Італії речі інших марок, зшиті в Україні. У свою чергу, власниця київського магазину одягу Пюре Тетяна Кремень згадує бирки з написом Made in Ukraine, побачені нею в лондонському Top Shop.

Знавці стверджують: рано чи пізно будь-який український шопер стикається за кордоном з речами, зробленими на батьківщині. Ще більший парадокс, коли такий одяг повертається в Україну вже під гучними брендами.

"Я неодноразово виявляв речі, зшиті нами, у київських магазинах Zara і New Look", – зазначає Ярослав Рущишин, власник текстильної компанії Троттола, що об'єднує дев'ять фабрик у Львівській та Рівненській областях.


Фото Максима Біроваша
Речі, зшиті компанією Троттола, її директор Ярослав Рущишин неодноразово бачив у київських бутіках

У столичному бутику Laura Ashley продаються сукні, зшиті в Первомайську і після цього двічі переправлені через митницю – з України до Великобританії і назад. При цьому ціна суконь в порівнянні з відпускною українського виробника для внутрішнього ринку зростає у чотири рази.

Самостійно продавати речі, зшиті з давальницької сировини, українські фабрики не мають права

Самостійно продавати речі, зшиті з давальницької сировини, українські фабрики не мають права. Партнери суворо контролюють витрату матеріалів і фурнітури, а передбачені в договорах штрафи за використання іноземної торгової марки сягають сотень тисяч євро. Після того як партія готового одягу відправляється замовнику, викрійки, лекала і вся супровідна документація знищуються – за цією процедурою стежить представник іноземного бренду.

В Україні залишається лише отриманий досвід. Що, втім, теж чимало. З чотирьох цехів фабрики Санта-Україна один шиє для вітчизняного ринку: матеріали закуповують в Одесі, а викрійки власних виробів лише незначно відрізняються від європейських замовлень.

У підсумку на жакетах, зшитих для французьких замовників у Первомайську, висять цінники з цифрою 179 євро. А в київському магазині, що реалізує продукцію фабрики під брендом UMaxx, річ схожого фасону, зшита руками тих самих майстринь, коштує 300-400 грн. Щоправда, від загального обсягу продукції фабрики за 2012 рік – 10,4 млн грн. у наявних цінах – лише 700 тис. грн. становить частка виробів для внутрішнього ринку.

За роки незалежності пошиття на замовлення з-за кордону стало справжнім порятунком для вітчизняної легкої промисловості

За роки незалежності пошиття на замовлення з-за кордону стало справжнім порятунком для вітчизняної легкої промисловості. Коли в 1991 році розвалився СРСР, а з ним і вся планова економіка, промисловість виявилася кинута напризволяще, згадує Тетяна Ізовіт, виконавчий директор Укрлегпрому .

"Тоді швейники пішли на західні ринки, і вже з 1994 року більшість українських фабрик налагодили стабільне виробництво", – розповідає експерт.

Як шити далі

Втім, тримати марку українським виробникам стає все складніше. Скромний успіх фабрики Дирдіна, що збільшила виручку з 6,4 до 6,9 млн грн. за перші сім місяців 2012 року, – швидше виняток для галузі. У більшості колег першотравневого підприємства виручка і обсяг замовлень падають.

"Через кризу в ЄС мешканка Лондона купує не одну річ на тиждень, як робила раніше, а одну на два тижні – різниця начебто невелика, а нам стало вдвічі важче", – зізнається Рущишин.

Знижуючи ціни, іноземні компанії змушують українців працювати за копійки, а то й взагалі переводять замовлення в інші країни. У підсумку за 2012 рік, за даними
Укрлегпрому, обсяг експорту текстильних виробів з України знизився на 18%

Знижуючи ціни, іноземні компанії змушують українців працювати за копійки, а то й взагалі переводять замовлення в інші країни. Окрім Китаю, Бангладеш та В'єтнаму, європейці шукають виробництво ближче – наприклад в Болгарії або країнах колишньої Югославії. Співпрацюючи з державами, що входять в ЄС чи європейську Зону вільної торгівлі, модні бренди не тільки економлять на доставці, але й позбавляються додаткових митних зборів.

У підсумку за 2012 рік, за даними Укрлегпрому, обсяг експорту текстильних виробів з України знизився на 18%.

Фабрики виживають як можуть. Дана і Троттола скоротили штат, при цьому Дана переїхала зі столичного Подолу в промзону на околиці Києва. Ще одна київська фабрика, Каштан, припинила роботу на експорт, не витримавши податкового тиску і конкуренції з Китаєм, а запорізька Селена, одна з провідних у галузі, взагалі перебуває на стадії ліквідації.

Компанія VD Оne, яка колись шила форму для британських поліцейських і голландських листонош, відмовилася від європейських замовлень кілька років тому і зараз моделює, шиє і продає своїми силами. Однак і це рідкісний виняток: піти в самостійне плавання, подібно до VD Оne, підприємствам заважає безліч чинників.

Одна з головних причин в тому, що і матеріали, і устаткування доводиться імпортувати, нарікають учасники ринку. Інша проблема – нашестя контрабанди і сірого імпорту

Одна з головних причин в тому, що і матеріали, і устаткування доводиться імпортувати, нарікають учасники ринку. Інша проблема – нашестя контрабанди і сірого імпорту.

Заявлена ​​ціна чоловічого костюма з Китаю на українському кордоні може становити сміховинні 37 грн., розповідає Дирдін. Це дозволяє звести до мінімуму податкові витрати, у той час як українські фабрики, що ввозять тканини й інші матеріали, сплачують усі збори в повному обсязі. У підсумку ціна реалізації ввезених сірим імпортом речей виявляється в рази нижчою за собівартість української продукції. "Чи можемо ми конкурувати з цими так званими бізнесменами?" – запитує Дирдін.

У підсумку ціна реалізації одягу з того ж Китаю на речових ринках Одеси, Києва чи Харкова виявляється в рази нижчою за собівартість українських виробів: катастрофічний розрив у цінах забезпечує той факт, що в Піднебесній шиють з тканин власного виробництва і на своєму обладнанні.  

Ще однією перепоною для українських фабрик в останні роки став відтік кадрів

Ще однією перепоною для українських фабрик в останні роки став відтік кадрів: Дирдін говорить, що з початку цього року від нього пішли три десятки кравчинь. У той час як фабрики платять ПДВ, земельний податок і 37% податку із зарплати, а ще 19 % прибуткового податку лягають на плечі працівників, суб'єкти підприємницької діяльності звільнені від такого навантаження і від податкових перевірок. Не дивно, що реальний обсяг вітчизняного ринку легкої промисловості, за даними Укрлегпрому, втричі вище офіційної цифри 27,5 млрд грн.

Так, з початку року в Україні, за даними Державної реєстраційної служби, з'явилися майже 800 нових виробників одягу, з них тільки сотня – юридичні особи.

У надії переламати ситуацію виробники мріють, щоб влада зупинила потік контрабанди, а оформлення Зони вільної торгівлі з ЄС знизило митні збори. Поки ж робота за давальницькою схемою рятує вітчизняні фабрики.

"Фактично ми продаємо за кордон не вироби, а дешеву робочу силу, і це не та стратегія, якою я хотів би похвалитися", – зітхає Рущишин.

 


Миру по нитці

Одяг для відомих західних марок з однаковим успіхом шиють у всіх регіонах України, від заходу до сходу

 

Швейна фабрика

Місто

Бренди

Донбас

Донецьк

Bugatti, Esprit, Gebr. Weis, Kardstat Quelle, Mexx, Moda Spiga, Perri Ellis, Zara

Грегорі Арбер

Одеса

Benetton, Conbipel, Esprit, Gerry Weber, Mexx

Балтська швейна фабрика

Балта

 (Одеська обл.)

Benetton, Esprit, Kookai, Laura Ashley, Max Mara, Mexx, Next, Steilmann, Top Shop, Wallis

Володарка

Вінниця

Hugo Boss

Тульчинська швейна фабрика

Тульчин (Вінницька обл.)

Diverse, Esprit, Grosso Moda, Karstadt, Maratex, Mexx, Roxy, Staff, Walker

Євро-стиль

Полтава

Frank Henke Mode GmbH, Franken Walder

Кремтекс

Кременчук

(Полтавська обл.)

Betty Barclays, Vera Mont

Трембіта

Чернівці

Armand Thiery, Benetton, Celio, Fellini, Galeries Lafaytte, Gianni Ferrucci, OVS, Prado

Арніка

Чернівці

Triumph

Дана

Київ

Iceberg, Sandro

Троттола

Львів

New Look, Zara

Калина

Червоноград (Львівська обл.)

Triumph

Санта-Україна

Первомайськ (Миколаївська обл.)

BCBG, Grossa Moda, Laura Ashley, Mexx, Next, Top Shop

Бердичівська швейна фабрика

Бердичів (Житомирська обл.)

Licona, Peter Kaiser

Дані інформаційно-довідкової служби Корреспондента

***

Цей матеріал опубліковано в №35 журналу Корреспондент від 6 вересня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: Україналегка промисловістьзамовленнябренди
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах