Найбільш знамените зображення запорізьких козаків – Запорожці пишуть листа турецькому султану – коштувало своєму творцеві Іллі Рєпіну десяти років наполегливої праці. Воно перетворилося не тільки на атлас сміху, але й галерею реальних персонажів, які стали прототипами степових воїнів, пише Дмитро Громов у №44 журналу Корреспондент від 9 листопада 2012 року.
Ця картина є найвідомішим живописним твором із
зображенням запорізьких козаків. Причому її слава ґрунтується не стільки на
історичній достовірності, скільки на настрої. Сучасники називали полотно Іллі
Рєпіна Запорожці пишуть листа турецькому султану, написане у 1880 році, атласом
сміху або симфонією людського реготу, адже всі зображені на картині персонажі
сміються по-різному. Таке розмаїття російський живописець, який народився в
місті Чугуєві Харківської губернії, підгледів у житті – прототипами мальованих
козаків стали реальні люди, сучасники Рєпіна, досить відомі в тодішній
Російській імперії.
Основою для картини став і ще один помітний "персонаж"
того часу – літературний артефакт, що називався Лист запорожців турецькому
султану. Цей текст, датований XVII століттям, більшість істориків вважають
пізнішою літературною фальсифікацією. Він є нібито відповіддю козаків
Запорізької Січі на реальний письмовий заклик до них турецького султана Мухаммада
IV, який вимагав підкоритися йому як "володарю всього світу і наміснику бога на
землі".
Запорожці за часів Мухаммада славилися своїми хвацькими рейдами
проти Османської імперії і заклику не почули. Але листів йому, швидше за все,
не писали. Замість них це пізніше зробили невідомі автори, які створили
"відповідь" султанові. Документ, пересипаний міцними виразами на адресу турка
а-ля "Усього світу й підсвіту блазень", "самого гаспіда онук" і "нашого х ...
я крюк", став популярним і підштовхнув Рєпіна зобразити момент його "творіння"
запорожцями.
Якщо сам Лист читається легко, то робота художника над "екранізацією" йшла неймовірно важко, розтягнувшись більш ніж на десять років. Результатом
стали два варіанти картини і безліч ескізів
Але якщо сам Лист читається легко, то робота художника
над "екранізацією" йшла неймовірно важко, розтягнувшись більш ніж на десять
років. Результатом стали два варіанти картини і безліч ескізів.
Сам Рєпін не дуже любив, коли його Запорожців зводили
лише до панорами народних веселощів, – він вкладав у полотно високу ідею. "Наше
Запоріжжя мене захоплює цією свободою, цим піднесенням лицарського духу, –
писав художник. – Коли цілими тисячами слов'яни забиралися в рабство сильними мусульманами,
коли була зневажена релігія, честь і свобода, ця жменя молодців не тільки
захищає всю Європу від східних хижаків, але загрожує навіть їхній сильній тоді
цивілізації і від душі регоче над їхньою східною зарозумілістю".
Дійові особи
Відобразити історичну місію запорожців у фарбах Рєпіну
допомогли відомі історики того часу Микола Костомаров і Дмитро Яворницький.
Останній – найбільший український дослідник запорізького козацтва і земляк
Рєпіна, який у 80-ті роки позаминулого століття постраждав за свої наукові
розвідки.
"У той час ця тема [запорізьке козацтво] була заборонена,
оскільки були укази про заборону всього національного, в тому числі й українського",
– розповідає Яна Тимошенко, завідуюча меморіальним будинком-музеєм Яворницького.
Історику, за її словами, керівництво Харківського університету, де він
навчався, а потім і викладав, пропонувало змінити тему його досліджень. Тим не
менш Яворницький відмовився, за що його виключили з університету і заборонили
викладати "через політичну неблагонадійність".
Але немає лиха без добра: Яворницький вирушив у
Санкт-Петербург, столицю тодішньої Російської імперії, де в культурних колах
панували більш ліберальні погляди. Там у 1886 році він познайомився з Рєпіним
на так званих "Роковинах", або днях пам'яті Тараса Шевченка, які регулярно
проводилися в північній столиці.
Незадовго до цього пішов з життя головний історичний
консультант художника Костомаров. Його місце і зайняв харківський фахівець із
Запорізької Січі. Яворницький також допомагав художнику в пошуках моделей для
картини. А Рєпін увічнив свого нового друга в центральній фігурі полотна –
січовому писарі, який переносить на папір плід колективної творчості козаків.
Історик згадував, що спочатку відмовлявся позувати
Рєпіну. Але коли той таки затягнув змерзлого в пітерському тумані і від того
похмурого приятеля у свою майстерню і кинув перед ним на стіл гумористичний
журнал, Яворницький подивився на якусь карикатуру й посміхнувся.
"Стій, стій! – Вигукнув Рєпін. – Ось цей погляд мені і потрібен!
". "Не минуло й години, як на картині я вже сидів біля столу – за писаря ...", –
описував ті події Яворницький.
Прототипів для запорожців, що регочуть, художник знайшов серед своїх друзів чи знайомих – випадкових або невипадкових. З багатьма з них, за іронією долі, були пов'язані різні кумедні історії
Решту прототипів для запорожців, що регочуть, художник
знайшов також серед своїх друзів чи знайомих – випадкових або невипадкових. З
багатьма з них, за іронією долі, були пов'язані різні кумедні історії.
Так, для козака, що розвалився біля столу спиною до
глядача, Рєпін підшукував людину з кремезною потилицею і великою лисиною. Їхнім
володарем виявився Георгій Алєксєєв, обер-гофмейстер царського двору, кавалер
майже всіх російських орденів і почесний громадянин міста Катеринослава (нині
Дніпропетровська), який пристрасно захоплювався нумізматикою.
На пропозицію художника виступити в ролі потилиці
Алексєєв відповів категоричною відмовою: "Що це, для глузування майбутньому
поколінню?! Ні!". Однак художник і його друзі вирішили взяти упертого хитрістю.
Яворницький, який добре знав Алексєєва, заманив його в будинок до Рєпіна
подивитися колекцію стародавніх монет. За цим заняттям його і зобразив
живописець, непомітно сівши ззаду.
А ось бурсака із зачіскою під макітру зліва від писаря
художник писав навіть не з живої людини, а з її посмертної маски. Щоправда, це
була не звичайна маска: молодий художник петербурзької Академії мистецтв
Порфирій Мартинович, з якого зробили цей зліпок, на той момент був живий.
Просто разом з однокурсниками він захоплювався жартівливими вправами – зняттям
гіпсових масок один з одного. Через це "посмертна" маска Мартиновича
посміхалася, що й привабило в ній Рєпіна.
Потрапив на картину й ще один студент академії – татарин,
ім'я якого історія не зберегла. А ось білозубу усмішку йому "подарував" череп
козака, знайдений Яворницьким під час археологічних розкопок на території
Запорізької Січі.
Довго Рєпін добирав кандидата на роль головного героя і натхненника
листа запорожців – навислого над писарем і диявольськи усміхненого отамана
Івана Сірка. Сам по собі Сірко був особистістю легендарною – провів півсотні
боїв і з усіх виходив переможцем. У підсумку його прототипом на картині став не
менш заслужений військовий діяч – генерал Михайло Драгомиров, герой
російсько-турецької війни 1877-1878 років. На момент позування Рєпіну він був
командувачем військами Київського військового округу, а пізніше – київським
генерал-губернатором.
У Києві ходили легенди про дотепність Драгомирова. Так,
одного разу, забувши привітати царя Олександра III з іменинами 30 серпня,
генерал схаменувся лише 1 вересня і, щоб виправити помилку, послав самодержцю
таку телеграму: "Третій день п'ємо за здоров'я Вашої Величності. Драгомиров".
На що імператор, який також мав почуття гумору, відповів: "Час і завершувати.
Олександр".
Олександр III став першим покупцем творіння Рєпіна. Після неймовірного успіху Запорожців на виставках в Росії, а також в Мюнхені, Стокгольмі, Будапешті та
Чикаго, імператор відвалив за полотно цілий статок – 35 тис. рублів
До речі, саме Олександр III став першим покупцем творіння
Рєпіна. Після неймовірного успіху Запорожців на виставках в Росії, а також в
Мюнхені, Стокгольмі, Будапешті та Чикаго, імператор відвалив за полотно цілий
статок – 35 тис. рублів. Картина залишалася в царській колекції до революції
1917 року, а потім була віддана в петербурзький Російський музей, де перебуває
до цього часу.
Багата натура
Але те, що зберігається сьогодні в пітерському музеї, –
лише частина роботи, яку провів Рєпін. Адже він вносив у своє полотно, яке
створював десяток років, нескінченні і незліченні зміни. Час від часу художник
переконувався, що вже зображені персонажі треба "трохи зачепити пензлем", як зазначає
у своїх спогадах Яворницький. "Якби ви бачили всі метаморфози, які відбувалися
у мене тут в обох кутах картини! .. – Писав йому Рєпін. – Чого тільки тут не
було!"
Часто для персонажів полотна художник запозичував у моделей лише окремі риси
Часто для персонажів полотна художник запозичував у
моделей лише окремі риси. "Він малював з мене для своєї майбутньої картини
Запорожці цілих дві години, – розповідав в особистому листуванні відомий
російський письменник Дмитро Мамін-Сибіряк. – Йому потрібно було взяти мої очі
для одного, а для іншого – повіки очей, і для третього запорожця поправити ніс".
Поет і військовий юрист Олександр Жиркевич, який, до
речі, теж позував для Запорожців, одного разу запитав Рєпіна, коли той передбачає
завершити роботу. "Я вже кілька років пишу свою картину і, можливо, ще кілька
років присвячу їй, а може статися, що я закінчу її і через місяць, – відповів
художник. – Одне тільки лякає мене: можливість смерті до закінчення Запорожців".
Для занурення в атмосферу Запорізької Січі Рєпін здійснював
далекі експедиції. У 1880 році в пошуках натури й історичних матеріалів він,
приміром, зробив вояж по Україні за маршрутом, який склав для художника історик
Костомаров.
У таких поїздках живописець робив начерки народних
типажів. "Знадобилися дуже типові чумаки в степах Малоросії. Хотів їх писати,
ні за що не погоджувалися, ні за гроші, ні даром ... – Розповідав Рєпін. –
Нарешті, приїжджаю на ярмарок у Чигирин і тут бачу групу косарів – молодець до
молодця, лежать усі на животах в очікуванні найму ... Цю групу я взяв для
етюдів".
У знаменитій дворянській садибі Качанівці на Чернігівщині Рєпін робив начерки з експонатів козацької доби
У знаменитій дворянській садибі Качанівці на
Чернігівщині, що належала тоді меценату і колекціонеру старожитностей Василю
Тарновському, Рєпін робив начерки з експонатів козацької доби: шаблі гетьмана
Богдана Хмельницького, а також особистих речей гетьмана Івана Мазепи. Заразом
майстер переніс на полотно і самого власника садиби у вигляді серйозного козака
у високій чорній папасі.
До послуг Рєпіна була і вся колекція Яворницького, яку
той перевіз з Харкова до Петербурга: зброя, жупани, "сап'янцi" (сап'янові
чоботи), люльки-носогрійки (короткі курильні трубки), люльки-обчиски (так звані
товариські трубки з чубуками до двох метрів), а також графин з горілкою,
викопаний під час археологічної експедиції у могилі козака.
"Таких пляшок було дві, – розповідає Тимошенко з
будинку-музею Яворницького. – Їх називали квартами, в кожну з них вміщувалося я
1,2 л. За словами Яворницького, одну вони навіть відкрили і спробували з
археологами – і впали як мертві: така вона була міцна".
Пляшка красується на столі, де засідають рєпінські
запорожці. А її прототип разом з відмінно збереженими вмістом тривалі роки
лежав у Катеринославському історико-краєзнавчому музеї, директором якого на той
час був Яворницький.
Деякі відвідувачі музею, особливо з числа знаменитостей,
деколи просили у нього спробувати давній міцний напій, але директор свято
зберігав раритет, відмовивши навіть останньому російському імператору Миколі
II.
І все ж одного разу Яворницький розлучився з цією
горілкою. Коли у 1918 році місто захопили махновці і намагалися пограбувати
музейні фонди, він на вимогу Нестора Махно віддав отаману пляшку в обмін на
охоронну грамоту для своєї установи.
Друга версія
Однак не тільки українська натура стала основою
рєпінського шедевра. Все той самий Яворницький порадив художнику вирушити на
Кубань і Північний Кавказ, де в той час жили нащадки запорізьких козаків.
У кінці 1880-х років Рєпін став писати другий варіант картини. Основні герої на ньому переважно залишилися тими самими, але колорит картини, на думку
експертів, змінився – став більш яскравим, емоційним
Під враженням від поїздки в кінці 1880-х років Рєпін став
писати другий варіант картини. Основні герої на ньому переважно залишилися тими
самими, але колорит картини, на думку експертів, змінився – став більш
яскравим, емоційним. Тепер це полотно зберігається в Харківському художньому
музеї.
"На відміну від петербурзького варіанта з його досить
академічною врівноваженою композицією, харківській картині притаманне
романтичне звучання. Вона написана в більш побутовому, розкутому стилі", –
пояснює Ольга Денисенко, фахівець музею.
Спочатку "других" Запорожців у Рєпіна купив відомий
російський меценат Павло Третьяков. З його Третьяковської галереї картину
передали до Харкова в 1933 році під час паритетного обміну між музеями України
та Росії.
1. Художник Іван Ционглінський, викладач школи малювання Імператорського товариства заохочення мистецтв, член петербурзького творчого об'єднання Світ мистецтва. Поляк за національністю.
2. Одеський художник Микола Кузнєцов, академік петербурзької Академії мистецтв, керівник класу батального живопису, засновник Товариства південноросійських художників в Одесі й Одеського літературно-артистичного товариства. Грек за національністю.
3. Випадковий попутник Іллі Рєпіна, з якого художник зробив ескіз на пристані міста Олександрівська, нинішнього Запоріжжя.
4. Внучатий племінник російського композитора Михайла Глінки.
5. Георгій Алєксєєв, обер-гофмейстер (придворний чин, що керував штатом і фінансами імператорського двору) при Олександрі III, почесний городянин Катеринослава, автор наукових праць з російської нумізматики.
6. Василь Тарновський, український колекціонер і меценат, власник відомої садиби Качанівка (нині – національний історико-культурний заповідник) у Чернігівській області. Раритети з його колекції козацької епохи, серед яких шабля гетьмана Богдана Хмельницького, а також особисті речі гетьмана Івана Мазепи, були моделями для картини, а пізніше стали основою експозиції Чернігівського історичного музею.
7. Художник Порфирій Мартинович, студент петербурзької Академії мистецтв. Рєпін писав цього персонажа не з живої людини, а з її гіпсової маски, знятої з Мартиновича під час практичних вправ в академії.
8. Нікішка, кучер Василя Тарновського (позував для персонажа № 6). За задумом Рєпіна, прототипом цієї фігури є козак Голота – головний герой українського народного епосу Дума про козака Голоту.
9. Дмитро Яворницький, відомий український історик й етнограф, дослідник запорізького козацтва, головний консультант Рєпіна під час написання картини.
10 *. Олександр Рубець, професор Петербурзької консерваторії, родом з міста Стародуба, яке раніше входило до складу Малоросії, а нині – Брянської губернії, нащадок польського шляхетського роду. Існує також версія, що для персонажа позував відомий російський журналіст і письменник Володимир Гіляровський, автор книги Москва і москвичі.
11. Студент петербурзької Академії мистецтв, за національністю татарин, а для зубів персонажа був моделлю череп козака-запорожця, знайдений під час археологічних розкопок на території Запорізької Січі.
12. Костянтин Белоновський, приятель Рєпіна, педагог народної школи в Катеринославі (нині – Дніпропетровськ).
13. Федір Стравінський, соліст Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі, батько відомого композитора Ігоря Стравінського.
14. Генерал Михайло Драгомиров, герой російсько-турецької війни 1877-1878 років, на момент позування Рєпіну – командувач військами Київського військового округу, пізніше – київський генерал-губернатор. Його персонаж є прототипом знаменитого Івана Сірка, непереможного кошового отамана Запорізької Січі.
____________________________
* 2, 3 і 10-й герої картини повинні були символізувати образи Тараса Бульби, а також його синів Андрія і Остапа з повісті Миколи Гоголя Тарас Бульба
***
Цей матеріал опубліковано в № 44 журналу Корреспондент від 9 листопада 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.