Після розгрому Третього рейху багато жінок, що мали сексуальні зв'язки з нацистами, зазнали в Європі і СРСР остракізму. Несолодко довелося і їхнім дітям, народженим від німців. У цькуванні «німецьких підстилок» і «німецьких виродків» особливо досягли успіху європейські демократії, пише Володимир Гінда у №43 журналу Корреспондент від 2 листопада 2012 року.
Друга світова війна для більшості населення країн-переможниць
закінчилася навесні 1945 року. Але серед громадян країн, що перемогли, були
люди, які ще тривалий час несли на собі тягар війни. Мова йде про жінок,
помічених у сексуальних зв'язках з німцями, а також про дітей, народжених від
загарбників.
У СРСР жінок, які вступали у зв’язки з ворогом, без зайвих пояснень розстрілювали або
відправляли в табори. Втім, в європейських країнах з ними вчиняли не краще –
вбивали, засуджували до тюремних термінів або призначали їм публічні принизливі
покарання.
Долі їхніх німецьких дітей в СРСР не документувалися,
але, судячи з усього, в більшості своїй вони нічим не відрізнялися від своїх
однолітків. А ось на Заході німкенятам часом доводилося несолодко: у Норвегії
їх, наприклад, насильно запроторювали в будинки для душевнохворих.
Національна ганьба
Найбільше в Європі у переслідуванні своїх співвітчизниць,
які підтримували інтимні стосунки з ворогами, вирізнилися французи. Розчавлена окупацією і
великим числом колабораціоністів, звільнена Франція весь свій гнів зігнала на
занепалих жінках. У народі, відштовхуючись від презирливого прізвиська німців –
боші, їх називали "підстилками для бошів".
Переслідувати таких жінок стали ще в роки війни, коли
французький Опір вів підпільну боротьбу з окупантами. Підпільники
розповсюджували серед населення листівки з таким текстом: "Француженки, які
віддаються німцям, будуть пострижені наголо. Ми напишемо вам на спині – Продалися
німцям. Коли юні француженки продають своє тіло гестапівцям або міліціонерам
[колабораціоністам], вони продають кров і душу своїх французьких
співвітчизників. Майбутні дружини і матері, вони зобов'язані зберігати свою
чистоту в ім'я любові до батьківщини".
У Франції з 1943 по 1946 рік обстригли наголо за "горизонтальний колабораціонізм", як з насмішкою називали французи сексуальні зв'язки з окупантами, понад 20 тис. жінок
Від слів учасники Опору швидко перейшли до справи. За
даними істориків, з 1943 по 1946 рік в країні обстригли наголо за
"горизонтальний колабораціонізм", як з насмішкою називали французи сексуальні
зв'язки з окупантами, понад 20 тис. жінок.
Відбувалися подібні "суди Лінча" так: збройні підпільники
вривалися в будинки і силою витягали звідти жінок, які завинили, вели їх на
міські площі і стригли. Покарання та приниження були тим сильніші, що
проводилися публічно, на очах у рідних, сусідів і знайомих. Натовп сміявся і
аплодував, після чого посоромлених водили по вулицях, іноді навіть голими.
Гоління голови було по суті легкою формою покарання.
Деяким "підстилкам" малювали фарбою свастику на обличчі або навіть випалювали
відповідне клеймо. А декому з них доводилося витримувати жорстокі допити,
супроводжувані побиттями, коли з жінок вибивали деталі їхнього сексуального
життя.
Після хвилі знущань над "підстилками для бошів" більшу
частину цих жінок засудили до ув'язнення. За постановою уряду від 26 серпня
1944 року приблизно 18,5 тис. француженок були визнані "національно негідними" й
отримали від шести місяців до одного року в'язниці з подальшим зниженням у
правах ще на рік. У народі цей останній рік називали "роком національного
сорому".
Нерідко блудниць розстрілювали, а часом і вони самі, не
витримавши тягаря остракізму, зводили порахунки з життям.
Схожою була доля норвезьких "німецьких повій". Після війни таких в Норвегії нарахували понад 14 тис., з яких 5 тис. людей засудили на півтора року в'язниці
Схожою була доля норвезьких "німецьких повій"
(tysketoser). Після війни таких в Норвегії нарахували понад 14 тис., з яких 5
тис. людей засудили на півтора року в'язниці. Їх теж публічно принижували –
роздягали, обмазували нечистотами.
У Нідерландах після 5 травня 1945 року під час вуличних
самосудів вбили близько 500 "дівчат для фріців" (moffenmaiden). Інших викритих
у зв'язках з окупантами жінок збирали на вулицях, роздягали й обливали
нечистотами з шлангів або ставили на коліна у бруд, голили волосся або
фарбували голови в помаранчевий колір.
Радянський підхід
У СРСР не проводили жодних публічних судів над
"німецькими шлюхами" на зразок європейських. Кремль не виносив сміття з хати –
він діяв перевіреним методом: арешт і відправлення в Сибір. Привід довго не
шукали – влада розглядала всіх жителів окупованих територій як винних апріорі.
У СРСР не проводили жодних публічних судів над "німецькими шлюхами" на зразок європейських. Кремль не виносив сміття з хати –він діяв перевіреним методом:
арешт і відправлення в Сибір
Цю позицію чітко озвучив 7 лютого 1944 року на пленумі
радянських письменників у Москві українець Петро Панч. "Все населення зараз у
звільнених районах, по суті, не може вільно дивитися в очі нашим визволителям,
оскільки воно певною мірою заплуталося у зв'язках з німцями", – заявив він.
За словами письменника, жителі окупованих територій або
грабували квартири та установи, або допомагали німцям у розбої і розстрілах,
або спекулювали. А деякі дівчата, "втративши почуття патріотизму", жили з
німцями.
Партійне керівництво однозначно визнало жінок, що мали
сексуальні зв'язки з нацистами, повіями і зрадницями. Так, циркуляром НКВС СРСР
від 18 лютого 1942 року Про організацію оперативно-чекістської роботи на
звільненій території начальникам регіональних та лінійних управлінь НКВС
наказувалося починати свою роботу на звільнених землях з арештів раніше виявлених
ставлеників й активних пособників німців.
У документі перераховувався і ряд категорій населення,
які підлягають першочерговому переслідуванню. Зокрема, мова йшла про жінок, що
вийшли заміж за офіцерів, солдатів і чиновників Вермахту, а також про власників
притонів і публічних будинків.
Пізніше, в кінці квітня 1943-го, у спільному наказі
наркомів внутрішніх справ, юстиції і прокурора СРСР прозвучала вказівка
активніше застосовувати репресивні санкції до жінок, викритих у добровільних інтимних
або близьких побутових стосунках з особовим складом Вермахту або чиновниками
німецьких каральних та адміністративних органів. Найчастіше таких підсобниць
карали тим, що відбирали у них дітей.
Але могли і розстріляти без суду і слідства, причому
буквально відразу ж після приходу радянської влади.
Наприклад, в рапорті представника гітлерівського
міністерства східних територій при групі армій Південь повідомлялося про те, що
в секторі Слов'янськ – Барвінкове – Краматорськ – Костянтинівка (схід України)
навесні 1943 року, відразу на наступний день після звільнення цього району
Червоною армією, представники НКВС провели масові арешти.
Жінок, що мали статеві зв'язки з німцями, вагітних від окупантів або тих, хто мав від них дітей, вбивали на місці разом з малюками
Затримували насамперед тих, хто служив у німецькій
поліції, працював в окупаційній адміністрації або інших службах. Крім того,
жінок, що мали статеві зв'язки з німцями, вагітних від окупантів або тих, хто
мав від них дітей, вбивали на місці разом з малюками. У цілому, згідно з
німецькими документами, тоді знищили близько 4 тис. осіб.
А в одній з доповідей Абвера, німецької військової
розвідки, зазначалося: після невдалої спроби визволення Харкова, розпочатої
Червоною армією в 1942 році, за той недовгий час, поки місто було в руках
радянської сторони, прикордонні війська НКВС розстріляли 4 тис. жителів.
"Серед них багато дівчат, які дружити з німецькими
солдатами, і особливо тих, які були вагітними. Достатньо було трьох свідків,
щоб їх ліквідувати", – йшлося в доповіді.
Безневинні жертви
Не легше було життя дітей, народжених від німців.
Багатьом з них (без різниці, де вони жили, – в СРСР чи в Західної Європи)
довелося сповна відчути приниження.
Історики досі не можуть чітко визначити, скільки "дітей окупації" з'явилося в різних європейських країнах. У Франції вважається, що місцеві жінки народили від німців 200 тис. малюків, в Норвегії – від 10 тис. до12 тис.
Історики досі не можуть чітко визначити, скільки "дітей
окупації" з'явилося в різних європейських країнах. У Франції вважається, що
місцеві жінки народили від німців 200 тис. малюків, в Норвегії – від 10 тис. до
12 тис.
Скільки таких дітей народилося на території СРСР,
невідомо. В одному з інтерв'ю американський історик Курт Блаумайстер заявив,
що, за його підрахунками, в Росії, Прибалтиці, Білорусії та Україні в період
окупації народилися 50-100 тис. німецьких малюків. У порівнянні з 73 млн – загальним
числом людей, що проживали на окупованих територіях, – ця цифра виглядає
незначною.
Ці діти вважалися двічі знедоленими – і як народжені поза
шлюбом, і як плід зв'язку з ворогом.
У деяких країнах неприйняття "дітей окупації"
підігрівалося владою. Наприклад, у Норвегії 90% "німецьких виродків"
(tyskerunge), або "нацистської ікри" (naziyingel), оголосили розумово неповноцінними
і відправили в будинки для душевнохворих, де вони утримувалися до 1960-х років.
Пізніше норвезький Союз дітей війни заявив, що "недоумків" використовували для
випробування медичних препаратів.
Лише у 2005 році парламент скандинавської країни приніс офіційні вибачення цим
безневинним жертвам війни, а комітет з юстиції затвердив їм компенсацію за пережите в розмірі 3 тис. євро
Лише у 2005 році парламент скандинавської країни приніс
офіційні вибачення цим безневинним жертвам війни, а комітет з юстиції затвердив
їм компенсацію за пережите в розмірі 3 тис. євро.
Сума може бути збільшена в десять разів, якщо потерпілі
нададуть документальні підтвердження того, що вони зіткнулися з ненавистю,
страхом і недовірою через своє походження.
Остання норма викликала обурення у місцевих
правозахисників, які справедливо зазначили, що важко довести побої, образливі
прізвиська та інше, якщо це відбувалося багато років тому і частина діючих осіб
уже померла.
У Франції до "дітей бошів" спочатку поставилися лояльно.
Все обмежилося забороною для них вивчати німецьку мову і носити німецькі імена.
Звичайно, не всім їм вдалося уникнути нападок з боку однолітків і дорослих.
Крім того, від багатьох таких малюків матері відмовилися, і вони виховувалися в
дитбудинках.
У 2006 році "діти бошів" об'єдналися в асоціацію Серця
без кордонів. Створив її Жан-Жак Делорм, чий батько був солдатом Вермахту.
Зараз в організацію входять 300 членів.
"Ми заснували цю асоціацію, оскільки французьке
суспільство обмежувало наші права. Причина – ми були франко-німецькими дітьми,
зачатими під час Другої світової війни.
Об'єдналися ми для того, щоб спільно займатися пошуком
наших батьків, допомагати один одному і провести роботу зі збереження
історичної пам'яті. Чому зараз? Раніше це було неможливо зробити: тема
залишалася табу", – розповів в одному з інтерв'ю Делорм.
З 2009 року в Німеччині діє закон, згідно з яким діти, народжені у Франції від солдатів Вермахту, можуть отримати німецьке громадянство
До слова, з 2009 року в Німеччині діє закон, згідно з
яким діти, народжені у Франції від солдатів Вермахту, можуть отримати німецьке
громадянство.
Нерадянські діти
Про долі дітей, народжених радянськими жінками від
окупантів, практично нічого не відомо. Рідкісні архівні дані та свідчення
очевидців кажуть про те, що в СРСР з ними поводилися досить гуманно. Як
мінімум, проти них ніхто не вів ніякої цілеспрямованої роботи. Більшість "дітей
війни", судячи з усього, отримали освіту, роботу і прожили нормальне життя.
Про долі дітей, народжених радянськими жінками від окупантів, практично нічого не відомо. Рідкісні архівні дані та свідчення очевидців кажуть про те, що в СРСР
з ними поводилися досить гуманно. Як мінімум, проти них ніхто не вів ніякої цілеспрямованої роботи
Єдиним офіційним документом, який свідчить, що влада
думала про те, як бути з німецькими дітьми, став лист Івана Майського, відомого
радянського історика, заступника наркома закордонних справ.
24 квітня 1945 року Майський разом з групою депутатів
Верховної Ради СРСР направив послання радянському лідеру Йосипу Сталіну. У
ньому історик звернув увагу вождя на "одне невелике питання" – дітей, що
народилися на окупованій Німеччиною території "внаслідок добровільного чи
примусового співжиття радянських жінок з німцями". Майський писав, що загальне
число таких малюків встановити важко, але за деякими даними можна говорити про
тисячі німкенят.
"Що робити з цими дітьми? Вони, звичайно, не мають
відповідати за гріхи своїх батьків, але чи варто сумніватися, що якщо немкенята
житимуть і ростимуть у тих сім'ях і в тій обстановці, в якій вони народилися,
то існування їх буде жахливим?" – запитував Сталіна чиновник.
Щоб вирішити проблему, Майський запропонував забрати
німкенят у матерів і розподілити по дитячих будинках. Причому під час прийому в
дитбудинок дитині потрібно дати нове ім'я, а адміністрація закладу не повинна
знати, звідки до них надійшов новий вихованець і чий він.
Але якщо лист Майського до Сталіна зберігся, то відповідь
вождя народів невідома, як невідома і будь-яка реакція Кремля на послання.
***
Цей матеріал опубліковано в № 43 журналу Корреспондент від 2 листопада 2012 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.