Корреспондент: Стоп, машина. Колишня автомобільна столиця США перетворюється на місто-привид

Детройт, колишня гордість і економічний мотор Америки, перетворюється на місто-привид. Причиною цього є падіння автопрому і расові забобони, що перетворили його на гетто для темношкірих, пише Наталія Мечетна у №13 журналу Корреспондент від 5 квітня 2013 року.

Історія Детройта – наочний приклад того, як колишня столиця американського автомобілебудування, символ прогресу й успіху країни перетворилася на місто-банкрут, місто-привид з безліччю порожніх індустріальних будівель і розгулом криміналу.

У цьому році, згідно з рейтингом авторитетного журналу Forbes, Детройт був визнаний містом США, що найбільш бідує. Його проблеми почалися чотири десятиліття тому, з першою хвилею спаду автомобільної промисловості. А після кризи 2008 року, коли продажі американського автопрому звалилися на 50%, місто-мотор, де розташована так звана велика трійка автовиробників країни – GM, Ford і Chrysler, – пішло у круте піке.

Тільки за останні три роки ціни на нерухомість в Детройті впали на 35%, і тепер середня ціна будинку становить $ 40 тис. Однак купувати житло ніхто не поспішає: тут стоять порожніми десятки тисяч будівель, а населення переїжджає в більш успішні місця.

Протягом багатьох років місто втрачало людей і накопичувало борги. Дефіцит бюджету Детройта сьогодні становить $ 300 млн, а зовнішній борг міської влади –
близько $ 14 млрд

Протягом багатьох років місто втрачало людей і накопичувало борги. Дефіцит бюджету Детройта сьогодні становить $ 300 млн, а зовнішній борг міської влади – близько $ 14 млрд.

Критична фінансова ситуація призвела до того, що рішенням губернатора штату Мічиган Ріка Снайдера Детройту був призначений зовнішній керуючий – юрист Кевін Орр, який в минулому рятував від банкрутства автоконцерн Chrysler.

Водночас ряд американських політиків вже оцінили стан Детройта як безнадійний. Так, сенатор Рік Джонс запропонував взагалі скасувати місто.

У нинішніх проблем Детройта цілий комплекс причин, висловлює Корреспонденту свою точку зору професор політології університету Мічігану Джон Сіоршарі. Він зазначає, що витоками проблеми прийнято вважати історичне минуле міста, а саме – расову напруженість, включаючи дискримінацію темношкірих і стихійні расові бунти в 1943 і 1967 роках. Це призвело до того, що багато білих жителів міста, а слідом за ними і цілі компанії стали переїжджати з міста в передмістя.

"Таким чином, Детройт позбувся і робочих місць, і податкової бази, і населення, а це в свою чергу призвело до бідності, злочинності і низького рівня освіти", – каже аналітик.

Чорно-біла картина

"Ми можемо повстати з попелу", – пообіцяв Орр, проте виконати обіцянку йому буде непросто. Тільки рівень безробіття в Детройті становить 18,2%. Місто займає перше місце в країні за кількістю насильницьких злочинів на душу населення – близько 2.140 випадків на 100 тис. осіб. Цей показник перевищує середньоамериканський приблизно в п'ять разів. Крім того, близько 47% людей, що живуть в Детройті, фактично неписьменні, не можуть нормально читати або писати.

Колись, у 1950-х, Детройт був четвертим за розміром містом країни з населенням 2 млн осіб, а тепер він зберіг лише третину людських ресурсів – 700 тис. За даними Бюро перепису населення США, у 2000-2010 роках Детройт втрачав одного жителя кожні 22 хвилини.

Перед Орром сьогодні стоїть складне завдання, і якщо він не придумає, як залатати дірки в муніципальному бюджеті, то доведеться офіційно запустити процедуру банкрутства міста, передбачають аналітики.

Те, що збанкрутити Детройт вигідніше, ніж його рятувати, вважає і колишній кандидат в президенти США від республіканців Мітт Ромні, для якого місто моторів є рідним.

Тяжке становище Детройта тільки посилюється, навіть незважаючи на те, що президент США Барак Обама після кризи кинув багато сил на порятунок американського автопрому

Тим часом тяжке становище Детройта тільки посилюється, навіть незважаючи на те, що президент США Барак Обама після кризи кинув багато сил на порятунок американського автопрому – наприклад, контрольний пакет акцій General Motors перейшов державі.

Тим часом опитані Корреспондентом місцеві жителі стверджують, що фінансові проблеми автовиробників – лише вершина айсберга. А корінь полягає в унікальному історичному минулому міста і збережених донині расових забобонах. Хоча цей фактор оглядачі часто випускають з уваги.

"Тут існує дуже великий розрив між чорними і білими", – констатує житель Детройта Натан Андерн.

Білі і чорні живуть у різних кварталах, ходять у різні ресторани і працюють у різних компаніях

Білі і чорні живуть у різних кварталах, ходять у різні ресторани і працюють в різних компаніях, описує американець особливості місцевого життя. "Дуже рідко спостерігається здорове змішування рас", – каже Андерн.

Білі переважно займають передмістя – саме тому фільм про відомого репера Емінема, який у дитинстві жив у Детройті, називається Восьма миля. Вона розділяє місто і передмістя, темних і білих, являючи собою реальний, матеріальний символ цієї невидимої прірви, нагадує Андерн.

Щоб розуміти, що відбувається в місті, треба знати його історію, стверджує інший його уродженець, Ендрю, який не побажав назвати своє повне ім'я в пресі: за його словами, тема расової сегрегації надто делікатна для США.

Підйом Детройта розпочався з легкої руки винахідника і промисловця Генрі Форда, який у 1920-х роках розгорнув тут конвеєрне виробництво автомобілів. У 1950-х роках тут, немов гриби після дощу, росли будинки і будувалися автостради.

Розвиток автомобільної промисловості створював сотні тисяч робочих місць. На фабриках добре платили, що приваблювало робочі руки. Сюди з усієї країни з'їжджалися малоосвічені темношкірі американці, які раніше працювали на фермах, розповідає Ендрю. Компанію їм складали мігранти зі Східної Європи і післявоєнних Німеччини та Італії, адже отримати хорошу роботу на заводі можна було навіть без знання англійської.

Місцеві жителі були не в захваті від потоку приїжджих. Расове протистояння призвело у 1967 році до одного з найбільш руйнівних і ганебних заворушень у країні

Місцеві жителі були не в захваті від потоку приїжджих. Расове протистояння призвело у 1967 році до одного з найбільш руйнівних і ганебних заворушень у країні: жертвами погромів і підпалів стали 43 людини, було зруйновано понад 2.000 будівель. Як мінімум 500 детройтців отримали поранення. Підсумок – приїжджі темношкірі робочі витіснили місцеве біле населення в передмістя. А оскільки останні були більш багаті і освічені, вони відвезли з собою і матеріальний ресурс міста, і його інтелектуальну базу.

У підсумку сьогодні 83% детройтців темношкірі, в той час як у всьому штаті Мічиган таких меншість – 14%.

І хоча до побоїщ сьогодні справа не доходить, досі темношкірі й білі городяни воліють триматися один від одного подалі, зазначає Андерн, що належить до білої детройтської меншості.

Він живе на вулиці Хезелвуд, неподалік від двох закинутих багатоквартирних будинків і безлічі порожніх, розрахованих на одну родину.

"У Детройті один квартал може бути дуже хорошим, а інший поруч з ним може виглядати жахливо", – розповідає Андерн. Розмальовані графіті, без вікон і з облупленою фарбою обшарпані будівлі тепер являють собою типовий краєвид Детройта.

Включити запалювання

У Домініка Мосері, який живе в Детройті, своя версія причин, через які його рідне місто стало примарою. Мовляв, багаті інвестори використовували його на всю котушку, робили на ньому гроші, а потім знайшли інші можливості для бізнесу і поїхали.

"Мені здається, що залишилися в Детройті або ті, хто застряг тут, або ті, хто дійсно любить місто", – каже Мосері Корреспонденту.

Тепер колишня автомобільна столиця більше цікавить туристів – їх приваблює похмура краса покинутого індустріального світу. Також сюди їдуть художники,
скульптори, музиканти

Тепер колишня автомобільна столиця більше цікавить туристів – їх приваблює похмура краса покинутого індустріального світу. Також сюди їдуть художники, скульптори, музиканти, вони осідають в старих промислових комплексах й облагороджують їх. Завдяки людям мистецтва місто уславилося різноманітними арт-кафе і місцевою лінією одягу Detroit Hustles Harder.

Однак найбільше воно відоме своїм нічним життям. "Я завжди кажу приїжджим: Детройт є одним з небагатьох місць, де ви будете стверджувати, що провели чудову ніч, навіть якщо ваш автомобіль вкрали", – зазначає Мосері.

Він згадує безліч різноманітних барів, джаз-клубів, а ресторани уздовж Вудворд-авеню, в центрі Детройта, залишаються відкритими набагато пізніше, ніж зазвичай в Америці.

Незважаючи на цей богемний флер, городяни чудово розуміють, що живуть в неспокійному місці. Так, жителі Детройта радять ніколи не залишати в машині нічого цінного: бомж чи дрібний злодюжка може заради легкої наживи розбити вікно.

Хоча Андерн зізнається, що відчуває себе в безпеці. Він упевнений, що повідомлення про злочинність у Детройті сильно перебільшені ЗМІ, а коли тут когось і вбивають, то це аж ніяк не випадкова жертва, а людина, яка належала до кримінального світу.

Місто розміром з Детройт може підвищити зайнятість, збільшити доходи і покращити рівень освіти тільки тоді, коли приватний бізнес стане сюди інвестувати

Що стосується виходу Детройта з кризи, то аналітики переконані: без державної підтримки не обійтися. Хоча і цього недостатньо для відновлення. Місто розміром з Детройт може підвищити зайнятість, збільшити доходи і покращити рівень освіти тільки тоді, коли приватний бізнес стане сюди інвестувати.

"Я думаю, місто має вжити заходів, щоб залучити приватних інвесторів створювати тут виробництва", – зазначає Сіоршарі, припускаючи, що ці заходи можуть означати надання тимчасових податкових пільг, що згодом приведе до податкових надходжень.

"Вірите чи ні, але деякі з порожніх земель досить великі, щоб створювати на них міські ферми", – додає аналітик.

Для того щоб вирішити проблеми Детройта, треба сконцентруватися на людях, а не на грошах, впевнений Андерн. Людський ресурс міста все ще великий, однак люди занадто захоплені проблемами виживання і забобонами.

"Тепер існує менш явний расизм, ніж 45 років тому, звичайно, але напруженість не зникла, – стверджує Андерн. – Вона просто набула інших форм: важче побачити, легше ігнорувати".

***

Цей матеріал опубліковано в №13 журналу Корреспондент від 5 квітня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.