Корреспондент: Точка зору. Війна світів

Незважаючи на лютий опір істеблішменту, в країні міцніє середній клас, здатний задавати владі незручні запитання і жорстко контролювати кожен її крок, пише Євген Глібовицький, засновник експертної компанії pro.mova, учасник Несторівської групи, що розробляє довгострокове бачення для країни, у колонці, опублікованій у №50 журналу Корреспондент від 21 грудня 2012 року.

Думаєте, що розетки біля крісел в залізничних експресах є ознакою клієнтоорієнтованості Укрзалізниці, яка перейнялася потребами користувачів ноутбуків? Нові аеропорти будуються для тих, хто подорожуватиме літаками? Автомобільні дороги – для автомобілістів? Водні бювети – для жителів масивів?

Тому що споживачі, громадяни, виборці в інфраструктурній філософії влади – лише побічний ефект. Влада створює не нові сервіси для українців. Вона будує
пам'ятники собі

Насправді нам дуже пощастить, якщо створена інфраструктура дійсно надаватиме послуги користувачам, що її оплатили. Тому що споживачі, громадяни, виборці в інфраструктурній філософії влади – лише побічний ефект. Влада створює не нові сервіси для українців. Вона будує пам'ятники собі.

І коли черговий Hyundai замерзає в степу, чергова траса засипана снігом, що випав за тиждень до цього, черговий телетрап, що з'єднує літак з будівлею аеровокзалу, заїло у щойно відкритому терміналі, для влади проблема не в тому, що хтось десь замерзає. Проблема в тому, що "пам'ятник зіпсувався".

У цих розрізаних червоних стрічках, підписаних багатомільйонних контрактах і висічених у камені іменах зібрані комплекси від далеких феодальних часів до наших днів. Наша культура визначає владу не як інструмент делегованої відповідальності, а як прояв статусу, можливості піднятися над натовпом. Звідси всі ці джипи і натовпи охоронців. Звідси бажання закріпити успіх і зафіксувати його для історії, встановивши собі пам'ятники за життя.

Однак чим далі, тим на більшу невдячність облагодіяних всі ці пам'ятники наштовхуються. Hyundai як позначення бренду залізничного дива міцно засіло в соцмережах і на форумах, а слово "покращення" стало терміном сучасного маркетингу, який найбільше уникається.

У спробі виправити ситуацію влада спробувала зробити те, що раніше працювало безвідмовно, – дати хабар. І на виборах багато виборців його взяли. Однак принаймні в Києві та Львові спостерігається небезпечна для влади тенденція – критична маса відмовилася брати. І вся самовисунута провладна команда пролетіла повз Раду. Відмова "там внизу" від благ в ім'я власного вибору – це вже серйозно.

У країні, заточеній владою під життя "за поняттями", з'явилися ті, для кого цінності важливіші за ціну

Що ж відбувається? Чого не бачить армія політтехнологів зі своїми штабами, соціологами, аналітиками та відрядженими до провладних ЗМІ аташе? Вони не бачать того, чого не бачила жодна влада на початку свого кінця. У країні, заточеній владою під життя "за поняттями", з'явилися ті, для кого цінності важливіші за ціну. Навіть більше, вони не вірять у сакральність влади. На них не діє магія її пам'ятників.

З'явилися Hyundai? Класно. А надійність? А тепло? А сервіс? Так-так, і вираз обличчя теж! А гнучкі і негнучкі тарифи? Дороги побудували? А розмітку що – для підвищення "вбивчої" статистики ДТП робили? Чому на повороті на трасі неосвітлений перехід? А зміна рядності на пагорбі? А "касові" – спеціально для поборів ДАІ – знаки обмеження швидкості? Вам бюджету мало? До речі, а ті, хто дорогу чистить, з прогнозом погоди як знайомляться? Ретроспективно, раз у році? А бензин куди дівають? Система на такі питання не розрахована. Вона передбачає, що подяка того, хто отримує, саме й полягає у відсутності подальших питань. А його, навпаки, все це обурює.

Джин виліз з пляшки – середній клас, який уже набрав сили у Києві та Львові, заражатиме інші міста. Він стане вимагати найстрашнішого – відповідальності

Ласкаво просимо в нову дійсність. Джин виліз з пляшки – середній клас, який уже набрав сили у Києві та Львові, заражатиме інші міста. Він стане вимагати найстрашнішого – відповідальності. Він не буде толерантний до принижень і нехтування гідності. Він уважний до деталей. Він знає, що завантажений на 90% файл не працює. Насправді ось вона, нова система цінностей.

Середній клас важко перемогти. У нього своя система комунікації і всюди свої агенти. Вони здатні розібратися в ціноутворенні й обчислити відкат. Вони не вірять у заклинання з телеекранів. І довіряють тим, хто не продається. Вони постійно навчаються – їхні знання мутують швидше, ніж встигає працювати пропаганда. Зараз вони навчаються довіряти один одному, і – о, боги! – деякі навіть скасовують ЖЕКи як засіб солідарної взаємодопомоги. Страшні люди цей середній клас!

Можна, звичайно, спробувати його задавити. Наприклад, знизити ціну на газ для шести, ні, краще трьох олігархів, підписавши межигірські угоди із сусіднім (по Джорджу Оруеллу) скотним двором. Є, однак, одна проблема. Цей середній клас зі своєю підприємливістю і паралельною з офіційною інфраструктурою у вигляді репетиторів, тренінгових підрозділів та інших допоможи-собі-сам вже стає несучою конструкцією і для суспільства, і для споживчої економіки.

Усвідомлюючи зростання свого впливу, середній клас вже вимагає участі в управлінні. Він хоче впливати на прийняття рішень

Усвідомлюючи зростання свого впливу, середній клас вже вимагає участі в управлінні. Він хоче впливати на прийняття рішень. З приводу забудови скверів. З приводу тарифних пакетів. З приводу обрання мерів і, головне, кроків, які ці самі мери вживають. Ах, так, і ще: він жорстко голосує гривнею, щоб відправити в кращий світ Аеросвіт з його затримками-перенесеннями і Бухарестами-по-дорозі-на-Варшаву теж.

Поки боротьба за владу ведеться нагорі, сама влада просочується в державних мужів крізь пальці і накопичується в середині. Ну-ну.

***