Фото: Фото надане організаторами проекту
Віра Василівна Нікітченко. У 70-х - студентка
20 вересня в Національному художньому музеї в Києві відкривається перша масштабна виставка художників-сімдесятників Тихий протест 70-х. На її підтримку на сайті Корреспондент.net проходить спецпроект, у рамках якого українці діляться спогадами про життя в 70-х роках.
- Розповідає Віра Василівна Нікітченко, 55 років, вихователька у дитячому садку. У 70-х - студентка Сумського державного педагогічного інституту А. С. Макаренка:
"Надворі 1973 рік - Сумський державний педінститут оголошує результати вступних іспитів. Я щаслива: вступила на філфак! Наступні чотири роки на мене чекали, крім навчання, політичні лекції, студентські будівельні загони, мітинги та демонстрації, а також дискотеки, посилки з дефіцитними товарами, концерти та зустрічі з відомими артистами.
Фото надане організаторами проекту
Святкування Нового року, 1976
У сімдесятих політичні лекції - обов'язкова складова освітнього процесу. Два роки нам викладали науковий комунізм. Лекції слухали всім факультетом в актовому залі. Нас було близько 300 осіб. До іспитів, які приймали по групах, готувалися ґрунтовно: недосипали ночами. Серйозно ставилися і до спеціальних лекцій, які читали прислані обкомом партії пропагандисти. На них ми дізнавалися про війну у В'єтнамі, політичну ситуацію в НДР і КНДР, зрозуміло, під "правильним" кутом. Іноді лекції проводили і в гуртожитку. Для цього випадку існувало спеціальне приміщення - ленінська кімната.
Читайте також у рамках проекту Тихий протест 70-х:
Крім політичних лекцій, важливою складовою студентського життя були мітинги і демонстрації. До першого або дев'ятого травня філологічний факультет одягали в біле й збирали на стадіоні. Під гімн Радянського Союзу ми шикувалися в ряди, утворюючи слова Слава СРСР або герб держави. Річницю Жовтневої революції відзначали участю в мітингах.
Завдання виховання молоді в дусі колективізму покладалися і на студентські будівельні загони. У сімдесятих цей рух набув масового характеру. Щороку ми виїжджали на різні об'єкти народного господарства. Усі прагнули потрапити на будівництво, де за місяць заробляли до 130 рублів. (До слова, за сільськогосподарські роботи платили набагато менше - близько 20-30 рублів). Ми зі своїм будзагоном їздили до Криму: збирали врожай і працювали на овочеконсервному заводі. Незмінний аксесуар будзагонівця - значки з назвами міст, де бував раніше. Їх чіпляли на куртки або футболки.
Сайт Корреспондент.net пропонує читачам поділитися своєю історією 70-х із нашою аудиторією. Свої історії з фотографіями надсилайте на адресу [email protected] з позначкою Згадати 70-ті.
Відвідувати лекції, брати участь у мітингах і демонстраціях, виїжджати будзагоном на об'єкти було необхідно. Як проводити вільний час, кожен вирішував сам. Існувало безліч спортивних секцій: карате, самбо, бокс, стрільба з лука, орієнтування на місцевості. Величезною популярністю користувалися туристичні походи. Невеликими групами студенти підкорювали вершини Криму та Північного Кавказу.
Фото надане організаторами проекту
Сторінка з випускного альбому
Фото надане організаторами проекту
Сторінка з випускного альбому
Особливу роль в організації дозвілля відігравав профком. Екскурсії, поширення квитків на різні концерти, зустрічі з відомими артистами - це все за його частиною. Разом із однокурсниками ми їздили історичними містами: Ленінград, Москва, Хотин, Київ. Загальновизнаним лідером за кількістю позитивних відгуків став Ленінград. Розвідні мости, білі ночі та дивовижні фонтани заворожували всіх. Ще запам'ятався приїзд до нашого інституту Юрія Богатикова та Володимира Конкіна. Студентів зібралося стільки, що ніде було яблуку впасти.
Ще у нас проводилися вогники - своєрідні дискотеки. Наша група зустрічалася з групою з військового артилерійського училища. Там усі хлопці, а у нас - дівчата. Накривалися столи. За них сідали по чотири людини: двоє дівчат і двоє хлопчаків. Пили чай-каву, розмовляли, а потім йшли танцювати.
Серед "небезпечних" форм проведення часу в сімдесяті роки - читання Солженіцина, Галича та іншого самвидаву. Хто попадався - негайно виключався з інституту або позбавлявся посади.
Найяскравіші враження студентського періоду - святкування Нового року і дня народження моєї сусідки по кімнаті Олени. До цих дат її батько, полковник радянської армії, відправляв посилку з делікатесами: розчинною кавою, сухою "Московською" ковбасою та копченим баликом. Холодильників у нас не було, і ми зберігали продукти в тумбочці. Ковбаса, до речі, не псувалася, а ставала тільки краще. Нам розповідали, що працівники ковбасного цеху приносили додому цілі сумки з цим дефіцитним товаром. Але зберігати-то його було ніде. Тому на дахах робили спеціальні жердочки і розвішували на них ковбасу.
Кава та балик вважалися чи не найдефіцитнішими товарами. Першість тримали косметика, закордонні парфуми і джинси. Останні - заповітна мрія багатьох модників. Навіть штани-кльош, приталені строкаті сорочки і чоботи-панчохи вважалися не настільки необхідною частиною гардеробу, як джинси. Дістати їх можна було тільки на "барахолці" або в комісійних магазинах. У них продавалося все: від пухових оренбурзьких хусток до популярного сервізу Мадонна.
У сімдесятих студенти не могли дозволити собі багатьох речей: вільно розмірковувати про політику, їздити за кордон, модно одягатися, пити каву вранці. Зате багатії не демонстрували так явно свою перевагу, а бідних, мені здається, і зовсім не було. Я згадую ці роки з великим задоволенням".
Як повідомляв Кореспондент.net, 20 вересня у Національному художньому музеї відкриється виставка Тихий протест 70-х. До експозиції увійдуть понад 120 робіт, більшість яких будуть виставлені вперше.
За словами куратора виставки Євгена Березницького, це перша системна спроба дослідити феномен українського мистецтва 70-х років 20-го сторіччя і відкрити глядачеві один з найменш вивчених періодів в історії української культури.
Сімдесяті - знаковий час в українській культурі, пов'язаний з іменами Сергія Параджанова та Василя Стуса, час всесоюзних будівництв - ЧАЕС , БАМу та індустріалізації Сибіру. Це період внутрішньої еміграції радянських громадян, час фарцовників, зачісок "під бітлів", потертих джинсів і бобінних магнітофонів із записами Володимира Висоцького (чиї напівофіційні концерти збирали тисячі глядачів). "Тихий протест..." - дзеркало епохи, можливість згадати, "як це було", і зрозуміти, чим жило покоління 70-х, кажуть організатори виставки.
Художники-сімдесятники брали участь в офіційних виставках, але багато з них йшли в андеграунд, створювали власне середовище і знаходили свого глядача на "квартирних виставках" .
Тихий протест 70-х представить найкращі живописні та графічні роботи (пейзажі, портрети, сюжетні композиції) понад двадцяти авторів, серед яких один з послідовних адептів "суворого" стилю Владислав Мамсиков, майстер ліричної картини Зоя Лерман, одеський нонконформіст Олег Соколов, засновник "панічного реалізму" Петро Беленок, метр натюрморту Валентин Реунов та інші. Виставка триватиме до 20 жовтня.
Сайт Корреспондент.net пропонує читачам поділитися своєю історією 70-х із нашою аудиторією. Свої історії c фотографіями надсилайте на адресу [email protected] з позначкою Згадати 70-ті.
Приєднуйтеся до спільноти Корреспондент Lifestyle&Fashion на Facebook та групи Корреспондент Lifestyle&Fashion вКонтакте
Корреспондент.net