Корреспондент: Гостре бажання. Лист з Азії

Якщо в тайському ресторані вас запевнять, що замовлена страва буде лише трохи гострою, з великою ймовірністю від неї у вас потечуть сльози. Парадокс ситуації в тому, що, побачивши цю страву в меню наступного разу, ви замовите її знову, пише Олена Рожкова, директор харківської філії меблевої компанії Ліга-Нова, у №42 журналу Корреспондент від 25 жовтня 2013 року.

Щоб відчути Азію, треба просто вийти на вулицю Бангкока, де хмарочоси відтискують зубожілі будиночки на палях, зведені вздовж річкових каналів. Тут таки зовсім поруч проїжджою частиною рухається незліченна кількість транспортних засобів – моторолери, тук-туки ну і, звичайно, автомобілі. Більше половини з них – таксі. Якщо пасажири таксі – туристи, то таксист обов'язково спробує завезти їх у ювелірний, речовий або тканинний магазин, щоб отримати від власника магазину жаданий бонус.

На вулицях на кожному кроці торгують якою-небудь хитромудрої їжею – супами в кульочках, смаженою рибою, морепродуктами на паличках, чищеними фруктами, соками і кокосовим молоком. Перед поїздкою ми, начитавшись на туристичних форумах оповідань про азіатську антисанітарію, замість зайвого одягу взяли величезний пакет з ліками на всі випадки життя. Але нам пощастило: пакет ми привезли в Україну, так і не відкривши його.

Значна і вельми приваблива частина тайського раціону – фрукти. Поряд зі звичними бананами, кавунами і апельсинами в Таїланді незліченне різноманіття фруктів, про існування яких я або чула краєм вуха, або взагалі не підозрювала, – лонгкон, мангустін, драгон-фрут, папайя, маракуйя. Щодо смакових якостей, то пальма першості однозначно належить манго. Причому купівля фруктів у Таїланді, де продавці зазвичай не знають англійської, завжди перетворювалася на рулетку – ми купували місцеві дива навмання, а потім вже в готелі розуміли, що ж ми насправді придбали.

Також здатна дивувати і місцева кухня: страва, замовлена як a little spicy, може виявитися гострою настільки, що у вас потечуть сльози. Приміром, так було з популярним тайським супом том ям, але, коли наступного разу нам подали меню, спогади про кисло-солодкий смак і безліч великих ніжних креветок змусили знову замовити цей суп.

Взагалі привабливість місцевої кухні виявилася настільки сильною, що мій чоловік, власник кафе і великий любитель готувати, взяв майстер-клас у тайському ресторані, а потім, після повернення додому, аромат з нашої домашньої кухні відносив мене за 10 тис. км від України.

Втім, в Таїланді ми затрималися ненадовго – познайомившись з його основними пам'ятками, вирушили до Сінгапуру. Про те, що ми дійсно потрапили в одну з найуспішніших країн світу, стало зрозуміло вже в аеропорту – принаймні цього домагалися його будівельники і дизайнери. Зокрема, там, щоб у пасажирів раптом не трапилася депресія після виснажливого перельоту, скрізь ростуть тропічні рослини і грає тиха музика. Ноги, втомлені після тривалого сидіння, готові вам масажувати спеціальні масажні крісла. На виході з туалетів електронне табло просить вас оцінити якість сервісу в санітарній кімнаті.

Потяги метро в Сінгапурі їздять без машиністів, а звірі в зоопарку живуть без кліток. Взагалі місцевий зоопарк – окрема історія: він вважається одним з найкращих у світі, розташований на горбистому півострові і потопає в тропічній зелені. Його відвідувачі не тільки розглядають тварин, але й можуть стати глядачами різних вистав – шоу слонів, шоу морських тварин, шоу мавп. Біля входу в один з таких звірячих театрів висить декларація про принципи дресирування тварин, у якій стверджується, що в процесі виховання брати менші не повинні не тільки голодувати або відчувати біль, а й зазнавати стресів. Мимоволі виникла думка, що тваринам із сінгапурського зоопарку позаздрили б деякі співвітчизники.

У Сінгапурі слово Закон і пишеться, і вимовляється з великої літери. Про місцеву систему штрафів ходять легенди: наприклад, жуйка або недопалок, кинуті на тротуар, спустошать вашу кишеню на кілька сотень доларів. Усі таксі їздять суворо за лічильником, а якщо ви зростом нижче за допустимий ліміт, вам дозволено їхати тільки ззаду, як дитині.

Центральна визначна пам’ятка Сінгапуру – затока Марина-Бей, на берегах якої після заходу сонця світяться футуристичні хмарочоси. Над усією цією пишнотою височить легендарний готель Marina Bay Sands у формі корабля, який вечорами стає центром лазерного шоу, що збирає сотні туристів.

Єдине, що змушує залишити Сінгапур, – вартість перебування в цьому раю, яке коштує недешево, а також необхідність їхати далі. Нас чекав Куала-Лумпур, розташований лише в годині перельоту від Сінгапуру. Серце Малайзії – зовсім інший, ісламський світ, де навіть співробітниці митної служби часто повністю задрапіровані в чорний одяг. Черга в аеропорту, туалет без належного догляду – після Сінгапуру нелегко повертатися до дійсності.

Також ми були дещо здивовані, коли ввійшли в місцевий ресторан, який нам рекомендували як найкращий за рівнем приготування морепродуктів. Його інтер'єр відповідав моєму уявленню про привокзальний буфет: пластикові столи та стільці, простацький посуд, плями на рваній скатертині. І тільки надзвичайно смачні креветки в часниковому соусі і чудово приготовані величезні краби змусили зрозуміти, що ресторан у Малайзії – це там, де смачно годують, а не красиво зустрічають.

Назад в аеропорт нас віз таксист, який непогано розмовляв англійською. Він розповів, що у багатьох жителів Азії є мрія – побачити сніг. Найбільш забезпечені, щоб здійснити свою мрію, їздять на північ Китаю. Особисто таксист наживо снігу не бачив і від того почуває себе трохи нещасним. Дивлячись у вікно його автомобіля, я думала: до чого ж я щаслива людина!

***

Цей матеріал опубліковано в № 42 журналу Корреспондент від 25 жовтня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.