RU
 

Корреспондент: Пророцтво й війна в Україні. Інтерв’ю зі священником, який їздить у зону АТО

Корреспондент.net,  4 вересня 2014, 11:27
2
17955
Корреспондент: Пророцтво й війна в Україні. Інтерв’ю зі священником, який їздить у зону АТО
Фото: Укрінформ
Отець Захарія вже чотири рази возив гуманітарну допомогу мирним жителям із зони АТО

Засновник гуманітарної місії допомоги мирному населенню Донбасу Милосердя без кордонів, протоієрей УПЦ (МП) Захарія (Керстюк) розповів Корреспонденту про війну, напророчену за три роки до її початку, пише Руслан Іванов у №34 видання від 29 серпня 2014 року.

Отцю Захарії, засновнику гуманітарної місії Милосердя без кордонів, за родом діяльності довелося випробувати всяке – спостерігати страшні наслідки військових конфліктів у різних точках планети, бувати під обстрілами і навіть пережити газову атаку.

Приміром, коли у вересні 2011 року 29 українців потрапили в лівійський полон, православний священик став сполучною ланкою між ними та їхніми родичами.

Проте отець Захарій визнає, що з гуманітарною катастрофою такого масштабу, як він спостерігає на Донбасі, йому ще не доводилося стикатися.

«Жителі мирних регіонів не підозрюють, що у звільнених від терористів містах людям просто нічого їсти, а допомоги їм чекати немає звідки, – розповідає пастир. – Багатьом здається, що якщо місто відбили у сепаратистів, то життя там швидко налагоджується і все йде своїм звичаєм».

Отець Захарія розповів Корреспонденту про справжні масштаби лиха в Донецькій і Луганській областях, про бійню, що там триває, і людях, які гостро потребують допомоги, – не тільки на сході України, а й скрізь, де йде війна.

- Працюючи в гарячих точках в інших країнах, ви могли припустити, що схожу місію доведеться виконувати в Україні?

- Знаєте, на початку 2011-го в Лівії була дружня вечеря з дипломатами, представниками ООН, різних міжнародних організацій. У той час тільки починалися події в Тунісі [перший з низки революційних переворотів, названих Арабською весною]. Ще ні Єгипту, ні Лівії, ні Сирії не було. Дипломати обговорювали питання про туніські заворушення і стверджували, що далі підуть інші країни. Багато хто дивувався: ви що, адже тут такий серйозний режим, [Муаммар] Каддафі все тримає в руках. А вони продовжували прогнози: після Лівії буде Сирія. А після Сирії – Україна.

На початку 2011-го дипломати обговорювали питання про туніські заворушення і стверджували, що далі підуть інші країни. Після Лівії буде Сирія. А після Сирії – Україна

- І хто ж спрогнозував такий розвиток подій?

- Я не буду говорити, хто саме. Але говорив дуже відомий західний дипломат. Тоді я пропустив це повз вуха. І тільки минулого року, коли в Сирії ми перетнулися з одним з учасників тієї вечері, він мені нагадав, що вже минули події в Лівії, тепер все відбувається в Сирії, на черзі – Україна. А це було у вересні 2013 року – тоді ніщо не віщувало війни. Виявляється, хтось може спокійно це прогнозувати.

Фото з особистого архіву отця Захарії
Гуманітарна місія розподіляє продукти у першу чергу серед дітей, жінок і старих людей

- Війна в Україні відрізняється від інших конфліктів, які ви бачили?

- Тут кілька факторів. По-перше, у нас іде неоголошена війна всередині країни. Приміром, якщо наступає зовнішній ворог, то весь народ консолідуються проти ворожих військ і допомагає армії вибити їх зі своєї території. А у нас де-юре навіть воєнний стан не оголошений. Тоді що це – громадянська війна? А якщо ні, то проти кого ми воюємо?

По-друге, держава, громадські організації, волонтери допомагають переважно армії. Знали б ви, скільки разів ми стикалися з агресією людей, які казали: «Що ви робите! Ви [допомагаючи переважно мирному населенню Донбасу] годуєте сепаратистів, терористів»... Я відповідаю: в особі жінок, дітей і старих? Виникає питання: всі, хто перебуває в зоні АТО, – наші вороги? От ви як вважаєте – хто перебуває в зоні АТО?

- Там різні люди. У тому числі і місцеві жителі.

- А я вам скажу: скільки туди їздив, бачив тисячі мирних жителів – голодних, замучених, утомлених. Людей, які бачили смерть і пізнали страх. Практично в кожній сім'ї щось сталося – хтось загинув, у когось будинок постраждав, хтось роботи позбувся.

В цьому плані наша війна чимось схожа на війну в Сирії. Там частина території біля турецького кордону захоплена, і через неї проходять військова техніка, найманці – люди, яких називають ісламістами, повстанцями. Періодично вони займають міста, просуваючись вглиб країни, потім армія їх вибиває. Але є дві важливі відмінності.

По-перше, світова громадськість не визнає цей факт [проникнення незаконних збройних формувань іззовні] у Сирії, тоді як визнає його в Україні. А це свідчить уже про подвійні стандарти у світовій політиці. По-друге, коли в Сирії звільняють міста, відразу ж налагоджують [урядові] постачання продовольства мирному населенню. Звільнене місто віддають на піклування іншій області або агломерації.

А що відбувається у нас? Навіть маючи гроші, люди нічого не можуть купити, тому що великі постачальники продовольство туди не довозять. А дрібні торговці і кіоски не в змозі всіх прогодувати.

За оцінками нашої місії, Слов'янськ забезпечений продуктами на 30%, Лисичанськ – на 10%. І чим далі вглиб АТО, тим складніша ситуація

За оцінками нашої місії, Слов'янськ забезпечений продуктами на 30%, Лисичанськ – на 10%. І чим далі вглиб АТО, тим складніша ситуація. Притому що вона взагалі кардинально не змінюється. Слов'янськ звільнили більше півтора місяців тому, а городяни продовжують голодувати. Коли ми їхали колоною з чотирьох великих машин, вони вибігали і лягали під колеса, просили дати їм води та їжі.

- Ті, кому ви допомагаєте, запитують у вас, який патріархат УПЦ ви представляєте?

- Як не дивно, майже ніхто не питає. Повірте, людям, які голодують, все одно, хто їм приносить їжу – Київський патріархат, Московський, католики чи ще хтось.

Наша місія спрямована на надання гуманітарної допомоги всім нужденним у постраждалих містах. В одній з поїздок до мене підійшов чоловік, сказав, що належить до іншої релігії, але вдруге, отримуючи від нас продукти, захотів похреститися. І тоді я сказав: закінчиться війна, в мирний час помолишся й обдумаєш. Не потрібно в такі моменти приймати рішення, яке може прийти в пориві голоду, страху чи подяки.

Коли ми бачили солдатів, які голодують на блокпостах, ми і з ними ділилися харчами – а це хлопці з Тернополя, Львова. І на площах, де збираються по 10-15 тис. осіб, ми не ділимо людей за релігійним принципом. Кожен отримує порівну – спочатку діти, потім старі й жінки.

Фото з особистого архіву отця Захарії 
Свій бронежилет священик віддав бійцям на одному з блокпостів української армії

- Ви їздите в зону АТО як волонтер або все таки як священик?

- Милосердя без кордонів – організація поза політикою і релігією. На самому початку багато відомих людей казали мені: «Твої починання хороші, але ми не хочемо працювати під егідою Московського патріархату». У більшості завдяки поданню наших ЗМІ, УПЦ (МП) асоціюється мало не з представником однієї зі сторін конфлікту, агресором. Хоча ми – українська церква, я – українець, який виріс у Чернівцях, живе в Києві і займається проблемами Донбасу. І всі наші священики – такі самі українці.

Ми опинилися перед вибором – залишитися наодинці зі своїми проблемами [без підтримки громадськості] або якось вийти з цієї ситуації. У підсумку вирішили створити організацію, яка буде поза політикою, поза релігією. І навколо цієї організації об'єдналося дуже багато людей.

- Серед них чимало відомих особистостей. Як ви їх залучили до своєї місії?

- Переважно це мої друзі, і всім їм я дуже вдячний. Повірте, не кожна людина вийде під супермаркет, стоятиме з простягнутою рукою і проситиме допомогу мирному населенню. А потім ще тебе і звинуватять у тому, що ти годуєш сепаратистів.

Серед тих, хто допомагає, [актори] Володимир Горянський та Ольга Сумська, [колишня модель, глава благодійного фонду] Влада Литовченко, [силач] Василь Вірастюк. А [шоумен і телеведучий] Сергій Притула самостійно зібрав допомогу і мирному населенню, й українській армії вже на десятки мільйонів гривень.

- Незважаючи на те, що ця місія поза релігією, ви все таки священик. Чи доводилося проводити богослужіння в зоні АТО?

- Під час першої поїздки в Слов'янськ ми відслужили літургію, але потім нам поставили умову, щоб ми о восьмій ранку прибували в зону АТО й о восьмій вечора її залишали. Це виправдано, тому що там неспокійно, а ми відповідаємо за людей. За цей час потрібно встигнути дістатися до пункту призначення, розвантажитися, роздати допомогу і залишити зону АТО. Все на нервах, не спимо по 40-50 год, і кожна поїздка – це великі психологічні і фізичні навантаження. Тому останнім часом ми не проводимо релігійних обрядів.

Фото з особистого архіву отця Захарії
Допомагають збирати продукти отцю Захарії також багато відомих українців

- Невже, бачачи одяг священика, до вас ніхто не підходить, щоб отримати пораду або втіху?

Останнього разу в Лисичанську нас зустрічала група маленьких дітей з плакатиками, на яких було написано, що вони такі самі українці, як і інші

- Коли люди підходять, то переважно плачуть і дякують. А ще питають, як їм тепер бути і за що вони страждають. Вони показують мені українські паспорти і кажуть, що такі самі громадяни України, як і ми з вами. Останнього разу в Лисичанську нас зустрічала група маленьких дітей з плакатиками, на яких було написано, що вони такі самі українці, як і інші.

- Що вам найбільше запам'яталося з ваших поїздок на схід України?

- Одна мама, яка принесла на руках трьох дітей, а ще троє стояли поруч. Вона боялася підійти за продуктами, бо голодна юрба – це страшно. Я взяв продукти, памперси, дитяче харчування, віддав їй. Діти заплакали від радості, і вона просила передати всім, хто допомагав і збирав це продовольство, що сльози радості дітей зони АТО зарахуються всім добрим людям на небесах.

- За аналогією з іншими військовими конфліктами, які вам довелося бачити, чи можна якось виправити ситуацію в Україні?

- У Пакистані я спостерігав найгуманнішу війну, яку мені коли-небудь доводилося бачити. Там багато сторін, що ворогують, – ісламських течій та організацій. Чого вартий тільки Талібан! Між собою вони перебувають в уповільненому стані війни, але при цьому населення, майже 200 млн осіб, примудряється співіснувати мирно. Там іде боротьба за кожне людське життя.

В Україні все можна вирішити, але всьому виною амбіції. Я от думаю: це війна за народ чи війна за території? У будь-якому конфлікті за бажання завжди можна домовитися. Навіть найбільш поганий мир кращий за найбільш хорошу війну.

- З'явися у вас можливість бути почутим усіма сторонами конфлікту, що б ви сказали?

- Не в нашій владі переконати всі сторони припинити цю війну. Але ми можемо мінімізувати страждання простих мирних жителів. Якщо був якийсь відсоток людей, які махали російськими прапорами і ходили на референдуми, це не означає, що так робив увесь Донбас.

Тому давайте будемо допомагати армії і мирному населенню хоча б у співвідношенні 70/30. Хоча б 30% з тих десятків мільйонів, які виділяють на армію і збирають волонтери, хай іде на допомогу мирному населенню сходу. Інакше потім ми пройдемо точку неповернення, і ці люди нас запитають: якщо ми єдині, чому ви нас залишили в біді? І ось тоді ми вже не зможемо примиритися.

***

Цей матеріал опубліковано в №34 журналу Корреспондент від 29 серпня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

СПЕЦТЕМА: ПРОТЕСТИ І ВІЙНА НА ПІВДЕННОМУ СХОДІ
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Читати коментарі