RU
 

Корреспондент: Герої Арсеналу. Ексклюзивне інтерв'ю з кураторами Arsenale-2014

Оксана Мамченкова,  11 грудня 2013, 08:51
0
214
Корреспондент: Герої Арсеналу. Ексклюзивне інтерв ю з кураторами Arsenale-2014
Фото: Дмитрия Никонорова/Корреспондент
Кураторський тандем Саксенхюбер - Шелльхаммер активно цікавиться мистецтвом Східної Європи та історіями конфліктів

Георг Шелльхаммер і Гедвіг Саксенхюбер, імениті куратори доброго десятка найгучніших виставок Європи, які взялися за київську бієнале сучасного мистецтва Arsenale-2014, - в інтерв'ю Оксані Мамченковій у № 48 журналу Корреспондент від 6 грудня 2013 року - про те, якою буде ця українська подія світового масштабу, і про близькість політики до мистецтва.

Київський музейний комплекс Мистецький арсенал з того самого часу, як з'явилася ідея про його організацію, завжди був місцем непростим і навіть конфліктним. А відтоді, як влітку його гендиректор Наталія Заболотна в ході підготовки виставки Велике і величне вирішила зафарбувати чорною фарбою роботу одного з її учасників, пристрасті довкола головного арт-майданчика країни не стихали жодного дня.
 
Спочатку з Арсеналу звільнився його головний куратор Олександр Соловйов, висловивши  особистий протест проти акту цензури. Потім бойкот Арсеналу оголосила група молодих художників, очолювана членом об'єднання Р.Е.П. Володимиром Кузнєцовим, чия робота Коліївщина: Страшний суд стала причиною конфлікту. Так активісти висловили свою незгоду з вчинком Заболотної, що знищила картину, яка зображала чиновників, міліціонерів і священнослужителів, які горять у пеклі.
 
Робота Володимира Кузнєцова Коліївщина: Страшний суд
Володимир Кузнєцов
 
Восени від співпраці з Арсеналом відмовився іменитий російський куратор і філософ Борис Гройс - з ним Заболотна вела переговори про створення дискусійної платформи другої київської бієнале сучасного мистецтва Arsenale-2014. Своє рішення росіянин пояснив небажанням працювати з українською мистецьким середовищем, зацикленим, за його словами, на власних проблемах.
 
Наприкінці листопада Гройсу знайшли заміну. За організацію київського арт-огляду Arsenale-2014, призначеного на осінь наступного року, взялися австрійські куратори Георг Шелльхаммер і Гедвіг Саксенхюбер. Цей інтелектуально-артистичний тандем відомий у міжнародному художньому середовищі завдяки підготовці багатьох виставок на кшталт престижної європейської бієнале Маніфесту, якою вони займалися в 2010-му, а також створенню провідного віденського арт-журналу Springen.
 
Практично всі проекти, в яких брали участь Шелльхаммер і Саксенхюбер, називають гучними і несподіваними. За кураторами, які захоплюються нестандартними підходами до роботи, навіть закріпилася слава бунтарів.
 
Корреспондент зустрівся з Шелльхаммером і Саксенхюбер у стінах Арсеналу під час їхнього короткого візиту в Київ, щоб дізнатися про те, яким вони бачать майбутній захід. Перша бієнале стала наймасштабнішою подією в сфері образотворчого мистецтва в новітній історії України.
 
У ході бесіди куратори, які не приховують свого критичного підходу до мистецтва і власних лівих поглядів, були сповнені ентузіазму і проявляли непідробний інтерес до української дійсності.
 
- Ви, напевно, вивчили досвід першої київської бієнале, перш ніж погодилися займатися другою. Як оцінюєте цю подію?
 
Саксенхюбер: - Я не можу оцінювати, оскільки не була присутня тут особисто. Я лише бачила матеріали в інтернеті, дивилася каталог, але не могла відчути простір. Хоча я бачила інші виставки [куратора першої бієнале, іменитого британця] Девіда Елліота, і можу сказати, що наші методи роботи дуже відрізняються.
 
Шелльхаммер: - Я теж не бачив виставку наживо, але мені здалося, що Елліот ставив перед собою завдання зробити подію з високими стандартами і гучними іменами. У цьому одночасно укладаються як сила, так і слабкість перших бієнале. Вона насправді викликала міжнародний резонанс, була обговорювана і добре прийнята, що рідко трапляється з початківцями бієнале. Якщо оцінювати з цієї позиції, було покладено гарний початок, Елліот створив міцну основу для міжнародного заходу. Все це, безумовно, сприяло нашому рішенню взятися за проект. Але, маючи чудову відправну точку, у нас є можливість зробити щось зовсім інше.
 
- Що найбільше зацікавило вас у пропозиції займатися бієнале в Києві, а що змусило сумніватися?
 
Саксенхюбер: - Перед нами стоїть цікаве завдання, на виконання якого вкрай мало часу. Це, мабуть, було головною причиною для сумнівів.
 
Шелльхаммер: - А основна причина, із якої ми погодилися, полягає в тому, що нам кинуто виклик. Ми любимо конфлікти, історії конфліктів. При цьому часу дійсно обмаль - на підготовку залишилося лише дев'ять місяців. Утім, у нас є кілька ідей і пристрасть розширювати рамки форматів, працювати в непростих умовах. До того ж саме зараз, коли український народ активно обговорює власне майбутнє, час зануритися в цей контекст, а не приймати якусь іншу, більш безпечну пропозицію, яка, повірте, у нас теж була.
 
- До слова про конфлікти: ви, мабуть, маєте на увазі інцидент із зафарбовуванням картини у стінах Арсеналу. Що думаєте про те, що трапилося?
 
Саксенхюбер: - Конфлікт вже стався, і, я впевнена, Наталія [Заболотна] отримала урок із ситуації. Тому ми плануємо продовжити дискусію довкола питання цензури.
 
Шелльхаммер: - Знаєте, це як з питанням оцінки першої бієнале. Ти завжди чуєш про все це від когось іншого, але не знаєш ситуацію зсередини. Тому ми вже зустрілися з групою Р.Е.П., і нам здалося, що склалася майже безвихідна ситуація, що породжує дебати. І це ситуація, яка особисто мені дуже подобається. Адже це політика.
 
Крім того, є й інша сторона - вся ця полеміка дуже важлива для Арсеналу як для інституту, вона надає поле для роботи.
 
Але ми не розглядаємо себе як посередників у цьому конфлікті. Наша мета - зробити зовсім інший проект, усвідомлюючи те, що трапилося. Ми приїхали з міста, де на будівлі одного з головних художніх інститутів, виставковому павільйоні Віденського сецесіону, є прекрасний напис: Мистецтво і навчання мистецтва вільні. Це також зафіксовано в нашій конституції. Наша позиція полягає в тому, що мистецтво вільне. Воно повинно брати участь у конфліктах і вирішувати певні питання.
 
Саксенхюбер: - Мистецтво завжди стоїть за свободою висловлювання.
 
Шельхаммер: - Ми усвідомлюємо наявність конфлікту, але не вважаємо, що конфлікт у минулому скасовує майбутнє. Ми спробуємо зробити щось виходячи з нашої методології, а наш підхід - це в тому числі і політичний підхід до мистецтва. Адже мистецтво створює окремий простір для дискусії про політику. Це ні в якому разі не арена для вирішення щоденних політичних суперечок - це арена, де створюється новий горизонт для можливостей і висловлювань.
 
- Зарубіжні експерти часто відзначають сильну політизованість сучасного українського мистецтва. Вважаю, цей аспект буде в майбутньому проекті?
 
Шельхаммер: Неправда, що європейське мистецтво не працює з політичними темами. Мистецтво - це завжди погляд на політику, можливо, політику в більш піднесеному сенсі, який важко зрозуміти в термінах звичної політичної риторики. Адже навіть у питанні художніх форм не обходиться без політики. Наприклад, що означає реалізм і що означає абстракція? Чого досягає пряме політичне висловлювання, якщо воно зроблене за допомогою мистецтва?
 
Нам, безумовно, цікаво спостерігати за політичними рухами тут, адже і те, що відбувалося в 2004 році, не було позбавлене художньої складової. Але нам також цікаво побачити роботи художників, які дивляться на питання глибше, чиї висловлювання не такі очевидні, більш поетичні. Адже існує не тільки консервативний формалізм або лівий активізм - є третій варіант, який показує, що є інша сторона й інші виразні засоби.
 
- Наскільки добре ви ознайомлені з місцевим арт-середовищем? Уже знаєте, чиї роботи хотіли б включити у майбутній проект?
 
Шельхаммер: - Звичайно, ні. Перша рука, простягнута до рукостискання, перша майстерня, яку доводиться відвідати, завжди не ті. За великим рахунком нам доведеться починати з нуля, тому ми плануємо побачити так багато художників і відвідати так багато дискусій і зустрічей, стільки буде можливо за відведений нам на підготовку короткий термін. Ми не хочемо робити бієнале, куди покличемо якихось наших друзів і сусідів, щоб надати їхнім роботам нової цінності. Це не наш підхід.
 
- За останні роки у світі з'явилася величезна кількість бієнале. Яка роль київської? І що дозволить їй бути помітною подією?
 
Саксенхюбер: - Подивіться на приклад стамбульської бієнале. 15-20 років про турецьке сучасне мистецтво не знали за межами країни. І завдяки бієнале, перша з яких пройшла в Стамбулі в 1987-му, в дуже короткий термін там розвинулося арт-середовище.
 
Слід визнати, в Україні справи йдуть трохи інакше, адже тут вже і так досить насичене мистецьке життя. Але проведення бієнале може чинити позитивний ефект на інституалізацію. Адже тут явно не вистачає художніх інститутів. Є один престижний приватний виставковий майданчик [київський центр сучасного мистецтва PinchukArtCentre] і один приголомшливий державний простір [Мистецький арсенал], і у вас є можливість зробити останній більш стабільним. Бієнале може впоратися з цим завданням.
 
Коли я вперше побувала в Україні в 2006-му для проведення дослідження, тут взагалі була тільки одна пристойна галерея. Зате були хороші художники. Тому, думаю, бієнале - це в першу чергу вигода для міста і для країни.
 
Шелльхаммер: - До того ж, бієнале може бути не тільки подією, а й свого роду школою.
 
- В Україні великий попит на сучасне мистецтво, але рівень розуміння таки досить низький. Що дає відвідування арт-заходів не обізнаним із тонкощами історії мистецтва відвідувачам?
 
Шелльхаммер: - Коли мені було 15 років і я навчався в школі, один учитель, який вважав мене хорошим учнем, дав мені прочитати німецький переклад [роману] Улісс Джеймса Джойса. Це історія 40-річного чоловіка, який переживає кризу середнього віку, та ще й написана досить екстравагантно. Тобто в книзі не було нічого, що могло б прямо резонувати з моїм досвідом, як це відбувалося, наприклад, з романтичними романами або чимось подібним. І для мене це стало незвичайним досвідом, що відучив мене покладатися щодо мистецтва на попередні очікування. Справа не в наявності якоїсь неймовірної освіти. Просто має статися момент єднання, який змусить вас мислити по-новому.
 
Можливо, бієнале приведе вас до розуміння мистецтва як ринку, обмінного інструменту вищого стану, завдяки якому олігархи усього світу доводять перевагу власного смаку. Ймовірно, бієнале приведе вас до розуміння мистецтва як чогось модного і бажаного. І це теж буде правдою. Але є й інша сторона. І неправильні очікування - це теж добре, адже за ними може статися пізнання і розуміння. Але це вже ваше завдання. Ми не хотіли б вирішувати місцеві проблеми і не хотіли б йти сюди з таким собі колоніальним жестом - мовляв, зараз ми вам пояснимо, що ж таке мистецтво насправді. Ні, завжди повинні бути конфлікт і протистояння.
 
- І все-таки яка роль мистецтва сьогодні, на вашу думку?
 
Шелльхаммер: - Роль мистецтва в тому, щоб створити простір для отримання досвіду, не обмеженого ідеологічними чи економічними рамками.
 
- Це можливо?
 
Шелльхаммер: - Це важко, але іноді вдається.

***

Цей матеріал опубліковано в № 48 журналу Корреспондент від 6 грудня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: журнал КорреспондентМистецький арсеналбиенналеArsenale
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Читати коментарі