Зараз, коли всюди щодня по кілька разів на день порушується питання про головного тренера нашої команди, хочеться поговорити про інше, про президента клубу.
Позавчора було десятиліття перебування Ігоря Михайловича Суркіса біля керма команди, десятиліття, за яке в українському футболі змінився флагман і замість київської команди на трон українського футболу зійшов донецький Шахтар.
Навіть дата є у цієї перестановки - 7 травня 2009 року. Але отут хочеться сконцентрувати увагу не на цій перестановці, адже у неї є досить об'єктивні грошові причини, і не на питаннях головних тренерів клубу (залишимо це питання на розгляд президентові), а на тому ставленні до уболівальників команди, яке панує в київському клубі.
За 10 років правління Ігоря Суркіса в Донецьку і Дніпропетровську з'явилися нові ультрасучасні стадіони, в Харкові проведено повну реконструкцію старого, а в Києві за 10 років жодного руху вперед не відбулося. Я не маю на увазі новий стадіон, може, земельне питання вирішити в нашому місті дійсно неможливо, я не маю на увазі повну реконструкцію динамівської арени, або хоча б елементарне накриття секторів, я кажу про елементарні речі , які можуть зробити похід навіть на такий стадіон затишним і радісним.
Отож:
- система харчування для вболівальників на стадіоні організована жахливо;
- додаткові біотуалети з'являються на стадіоні тільки тоді, коли цього вимагають норми УЄФА. І якщо на матчах Чемпіонату України їх за регламентом бути не повинно - ніхто їх установкою не заморочується;
- розкладні сидіння на центральних секторах не витримують жодної критики, багато з них розташовуються під кутом, набагато меншим 90 градусів, тому матчі доводиться дивитися в сповзаючому стані;
- встановлені турнікети не працюють, ставши ще одним кордоном, який повинні подолати вболівальники дорогою на стадіон;
- робота верхнього входу на стадіон перетворена в лотерею, а в минулому році через нього пускали тільки за квитками, а власникам абонементів довелося йти в обхід;
- продаж квитків часто виявляється відданим на відкуп стороннім особам, які вершать свою чорну справу прямо на п'ятачку перед стадіоном, абсолютно не боячись охоронців порядку;
- дивлячись на черги, що стоять за квитками в день матчу, чітко видно, що чотири каси, які є в наявності, не справляються з кількістю бажаючих потрапити на стадіон.
Крім побутових проблем, що виникають при поході на стадіон, величезні недоліки видно і в роботі з уболівальниками, вірніше, навіть не недоліки, а ця робота клубом практично не ведеться. За винятком презентацій форми, яку проводить спонсор клубу, відкритих тренувань, традиційних виїздів раз на рік до дитячого будинку і відкриття динамівського магазину, в актив клубному керівництву занести нічого. Зате в наявності різні проблеми і не доопрацювання:
- володарі сезонних абонементів після тієї роботи, яку, наприклад, проводять із власниками абонементів в Донецьку, відчувають себе в Києві людьми другого сорту;
- з ефіру клубного радіо зникло все, окрім музичного супроводу;
- з сайту клубу зникла можливість замовляти квитки на матчі через Інтернет;
- конфлікт з фанатами, з якими раніше спільну мову знайти не могли, а зараз навіть перестали шукати;
- зникнення головної надії команди на щасливе майбутнє, Резо Чохонелідзе, взагалі ніяк не пояснюється уболівальникам.
Як підсумок, хочеться висловити співчуття, що вся президентська робота сконцентрувалася для Ігоря Михайловича Суркіса в межах прямокутника футбольного поля і за зачиненими воротами динамівської бази (те, що він витрачає величезні гроші на купівлю нових гравців, ніхто не заперечує). А ось інша, не менш важлива частина роботи, в клубі практично не ведеться. І хто знає, чи не в цьому причина невдалих виступів клубу в останні роки, чи не в тому, що динамівський літак летить, дуже сильно завалившись на одне крило.
Олександр Проскура, спеціально для СПОРТ bigmir)net