Наставник Шахтаря Мірча Луческу в інтерв'ю телеканалу Россия 2 розповів про завдання, які стоять на поточний сезон, про стан справ у команді і взаємини з гравцями.
- Містере, які цілі у Шахтаря в сезоні, що
стартував?
- Ви, напевно, читали інтерв'ю нашого
президента. Нам потрібно перемогти у всіх внутрішніх змаганнях - чемпіонаті,
Кубку, Суперкубку. А найважливіше, звичайно, пройти груповий етап Ліги
Чемпіонів. Зараз потрібно допомогти молодим футболістам, щоб вони зрозуміли
швидше філософію нашого клубу, зробили для команди те ж, що і їх попередники, і
навіть більше. Не будемо забувати, що в останні роки Шахтар дуже сильно
змінився. Від нас пішли футболісти, без яких команда, здавалося, не виживе, але
ми вижили. Я заздалегідь готував на їх місце нових гравців, а тому відхід
деяких виконавців був практично непомітний. За три роки ми дуже багато чого
виграли. Але команда все ж залишається дуже молодою, особливо гравці атаки.
Крім цього, вони ще й дуже креативні. Зазвичай під час трансферів більше уваги
приділяють саме атакуючим футболістам, а тому було важливо відразу думати про
те, щоб наші молоді гравці могли замінити тих, хто йде. Крім усього, що я
сказав, особисто для мене важливим компонентом є також видовищність гри.
- Одвічна боротьба Шахтар - Динамо. Хто в
цьому сезоні може втрутитися в неї?
- Я говорив у минулому році, що є два
претенденти, які мають шанси вклинитися в нашу дуель: це Металіст і Дніпро.
Дніпропетровці могли зробити це і в минулому році, але погано почали Чемпіонат.
Якщо говорити про якість гри, то на початку сезону мені дуже сподобався
донецький Металург. Вони також могли б опинитися в четвірці. Решта команд,
напевно, поки що не готові до цього. У минулих сезонах мені дуже подобалося, як
прогресували Карпати. Потім же у них був спад, в результаті якого вони ледь
зберегли прописку в Прем'єр-лізі. Робити прогнози не дуже хочеться, далеко не
завжди вони збуваються.
- Назвіть три причини, за яких Шахтар повинен
стати чемпіоном у цьому році.
- Не можу назвати причини. Все, що було, - вже
історія, це пройшло. А що буде завтра, один Бог знає. Важливо, щоб команда
росла і далі, щоб видовищність нашої гри привертала на стадіон ще більше
вболівальників. У мене є бажання, щоб Донбас Арена на 100 відсотків
заповнювалася власниками абонементів. Тоді я був би дуже щасливий. Думаю, що у
нас є всі шанси поборотися за чемпіонство, ми дуже сильно хочемо цього, і я
роблю все, щоб у футболістів не зникла жага перемог у національному чемпіонаті.
Важливо, щоб внутрішня конкуренція між нашими футболістами підвищила загальний
рівень команди.
- Які плани у Шахтаря в єврокубках?
- Дуже багато в Лізі Чемпіонів, звичайно,
залежить від жеребкування. Тому що ми, як команда зі Східної Європи, не можемо
зрівнятися з великими європейськими грандами через призму історії, традицій,
своїх фінансових можливостей. Я з упевненістю кажу (адже я сьогодні один з
найдосвідченіших тренерів на міжнародній арені, в мене ні разу не було навіть
року паузи): якщо команда зі Східної Європи виходить у чвертьфінал Ліги
Чемпіонів, це рівносильно перемозі. Тому що дуже великий фінансовий інтерес в
цьому змаганні. Але ми повинні зробити крок вперед. Звичайно, було б бажано,
якби Шахтар зіграв в півфіналі Ліги Чемпіонів. Для цього є всі можливості: і
унікальний стадіон, який, на мою думку, в своєму роді єдиний в світі,
талановиті футболісти, які можуть конкурувати з будь-якими виконавцями високого
рівня. Залишається, щоб нас настільки ж поважали. Було дуже багато казусів,
ситуацій, які були проти нас...
- Чи може клуб боротися за кілька трофеїв
одночасно?
- У нас в країні всього три трофеї -
чемпіонат, Кубок і Суперкубок. В Англії - п'ять, в Іспанії - шість. У нас три і
один європейський. Будемо битися, звичайно, за чотири трофеї.
- Ви
могли б порівняти вашу роботу в різних клубах?
- Умови, які створені в Шахтарі, порівнянні з найкращими
клубами Європи. У цьому плані, звичайно, не стоїть питання, де мені
комфортніше. Тут я вже перебуваю дев'ятий рік. За цей час команда росла,
завойовувала різні титули, тому я почувався чудово. Хотілося б, звичайно, щоб
Чемпіонат був сильнішим, але, думаю, що до цього ми ще прийдемо. Україна - велика
країна, з дуже хорошим потенціалом. Я дивився хроніку і можу сказати, що у всіх
містах стадіони були забиті просто до відмови! Це йшло з покоління в покоління,
діти брали приклад зі своїх батьків, і в підсумку стало традицією. А якби були
порожні трибуни, то ніякого зростання можна було б і не чекати.
- Ви зазначили, що в команді є талановиті
футболісти, а з ким з них ви пішли б у розвідку?
- Я не можу робити такі заяви. Вони мені всі
близькі, як діти, тому складно відповісти на таке питання. І раз вони перебувають
в Шахтарі, значить, це гравці одного рівня. А мої симпатії залежать від їх
ставлення до справи, від того, як вони ростуть, від їхнього бажання досягти
високого рівня.
- Які якості ви найбільше цінуєте у своїх
гравцях?
- У
кожної людини є свої слабкості, свої переваги. Мені, напевно, більше
подобаються слабкі місця у людей, над цим можна працювати, допомагати. У всіх
розмовах з футболістами, які проводжу, я ділюся своєю філософією. Мені важливо
бути в курсі всього, що у них відбувається, щоб вони зверталися за допомогою.
Перша якість, яку я ціную в людях, - це виховання. На другому місці, мабуть,
позитивне ставлення до футболу і до життя. Третя - це дисципліна, яка
стосується і навколишнього середовища, і партнерів. Я ніколи нічого не
забороняю доти, поки хтось не порушує цю заборону. Що стосується характерів і
темпераментів деяких футболістів, я можу допомогти змінити їх, щоб вони стали
справжніми людьми, - наскільки зможу, природно.
- Ви вже вісім років живете в Україні, чи сумуєте
за батьківщиною, за національними стравами? Що вам подобається з української
кухні?
- І нинішні футболісти, і колишні... Ми не можемо
їсти те, що їдять всі. Ми дотримуємося певного меню. Не скажу, що я детально
знаю українську кухню і чомусь віддаю перевагу. Складно оцінювати, коли в житті
в основному стадіон і дім. Друзі? Рідше, ніж хотілося б. Спорт вимагає певних
обмежень. А вільний час хочеться витратити на цікаву книгу або передачу.
- У вас є хобі, про яке ми, можливо, не
знаємо?
- Було колись, зараз, на жаль, не можу собі
цього дозволити. Я дуже любив грати в теніс. Але найважливішим хобі залишається
футбол. Є, звичайно, й інші інтереси. Мені подобається мистецтво, політика,
життя людей на інших кінцях світу, наприклад. Я людина, яка цікавиться всім.
- А кого б ви виділили з мистецтва кіно?
- Я б не хотів переходити на персоналії. Я
можу обговорювати якісь професійні, футбольні моменти.
- Уявіть, що завтра кінець світу. Які б три
речі ви зробили в першу чергу?
- Якби завтра настав кінець світу, що б
взагалі когось цікавило? Це дуже складне питання. Я вже говорив і повторю ще
раз: незалежно від того, стільки мені залишилося жити, все, у чому беру участь,
хочу зробити максимально.
- Повернімося до футболу. Назвіть свій
улюблений і нелюбимий момент в грі.
- Найбільший больовий момент - коли отримуємо
гол в свої ворота. Тоді відчуваєш себе спустошеним. А позитивний - напевно, гол
у чужі ворота. Також дуже складні моменти пов'язані з травмами гравців. У таких
випадках я втричі переживаю. Ну а коли забивається гол, всі обіймаються - це,
звичайно, завжди приємні емоції. Не кажучи про те, коли виграється якийсь
титул. У цей момент у святкуванні беруть участь не тільки команда, але й
керівництво клубу, і, найважливіше, вболівальники. Це якщо говорити про футбол.
У житті зовсім інші критерії.
- Ви дуже давно на тренерській роботі. Які
якості ви цінуєте в своїх колегах - наставниках команд?
- Я все-таки виходець з комуністичної системи.
Виховувався в такому форматі. Тоді не було можливості грати з великими
європейськими командами. Ми не мали права виїжджати з країни. Телебачення
практично нічого не показувало, в газетах не публікували інформацію про те, що
відбувається в інших країнах. А в мене була своя система. Я ніколи себе не
порівнював з іншими, ніколи не вивчав їх підходи, за якими вони працювали в той
же час, що і я. Тому я оцінюю своїх колег через призму гри команди, яку вони
тренують. Команда повинна бути дзеркалом свого тренера і вести себе на полі і в
житті так, як це робить її наставник. Мене не дуже цікавлять чужі титули. Є
тренери, які домагаються титулів, не виховуючи при цьому молодих гравців. Їх
хвилює тільки фінальний результат. Купують найкращих гравців у світі, дають їм
великі контракти. Звичайно, в такому випадку легше домогтися результату. Мені ж
імпонують тренери, які протягом своєї кар'єри виховують молодих футболістів і
потім з ними виграють титули. Але в цьому житті все змінюється. Зараз можна
подорожувати, порівнювати, аналізувати. Звичайно, є можливість вдосконалюватися
набагато більше, ніж раніше. У мене ж своя система, яка створювалася протягом
багатьох років і яка принесла мені багато успіхів.
- Який матч в історії світового футболу ви
вважаєте найбільш грандіозним?
- Таких ігор було дуже багато. Але я б виділив
півфінальний матч ЧС-1970 Італія - ФРН. Це була дуже видовищна гра, найцікавіша
на той момент. Може, з того часу були зіграні тисячі поєдинків, які за видовищністю
перевершували цей матч. Але було б неправильно назвати якусь гру і забути цю.
За матеріалами: ФК Шахтар