RU
 

Останнє чемпіонство ЛіверпуляРеклама

iSport.ua,  20 березня 2020, 06:30
0
1759
Останнє чемпіонство Ліверпуля

ISPORT.ua разом з партнером проекту Carlsberg продовжує цикл, присвячений історії Червоних.

У нинішньому сезоні Ліверпуль як ніколи близький до завоювання свого першого в історії трофею АПЛ. Нехай коронавірус і перервав розіграш Прем'єр-Ліги, однак з поновленням турніру команда Клоппа повинна оформити титул в найближчі кілька турів і перервати сумну 30-річну серію команди.

Так, мерсисайдці мають аж 18 чемпіонських титулів в Англії, але хто пам'ятає якою була команда в своє останнє чемпіонство? Багато нинішніх вболівальники Ліверпуля тоді ще навіть не народилися... Сталося це аж 30 років тому, коли ще не існувало АПЛ, і мерсисайдці були справжнім гегемоном місцевого футболу.

Тоді Ліверпуль в Англії було не зупинити. «Червона команда» здобула 10 чемпіонських титулів і 4 Кубки європейських чемпіонів протягом 14 років. Домінацію Ліверпуля в Англії почав Білл Шенклі, чию справу продовжили його колеги Боб Пейслі і Джо Феган, а також Кенні Далгліш. Саме на шотландцеві і завершилася гегемонія команди в Англії.

За рік до останнього чемпіонства Ліверпуль пережив одну з найбільших трагедій в історії футболу. 15 квітня 1989 року під час півфіналу Кубка Англії на стадіоні Шеффілд Венсдей утворилася грандіозна тиснява, в ході якої загинули 96 осіб. Серед них був і двоюрідний брат Стівена Джеррарда. Англійські змагання тоді призупинили на три тижні (хм, нічого не нагадує?). В результаті мерсисайдці таки виграли Кубок Англії, проте поступилися титулом чемпіона Арсеналу в останньому турі.

У сезоні-1989/1990 команда Далгліша мала намір відігратися, що допомогло б залікувати рани через рік після тієї самої трагедії. І, треба сказати, Ліверпуль не зазнав особливих проблем з цим. Ті золоті медалі не сприймалися командою як щось особливе, щось таке, що не повториться до 2020 року. Та й сама команда була далеко не ідеальною.

Чинний чемпіон в особі Арсеналу зі старту загруз в середині турнірної таблиці і в підсумку зумів піднятися лише на 4 місце. Принциповий суперник Ліверпуля в особі МЮ і зовсім завершив сезон в середині таблиці (13 місце), а фанати мерсисайдців явно підсміювалися з невдалого тренера «червоних дияволів», який за три роки не привіз на «Олд Траффорд» жодного трофея. До слова, ім'я цього наставника - Алекс Фергюсон.

Для тієї команди Кенні Далгліша це був звичайний і нічим не примітний сезон. Той Ліверпуль якраз можна порівняти з Манчестер Юнайтед за Фергюсона в нульових роках ХХІ століття. Навіть якщо команда дозволяла собі розслабитися на 1-2 сезони, через якийсь час трофей знову повертався до неї. Так сталося і в 1990 році.

Астон Вілла, яка фінішувала другою, відстала від Ліверпуля на 9 очок. Так, мерсисайдці вирвали трофей завдяки потужній грі на фінішному відрізку. Однак та команда, яку роками вибудовував Далгліш, була готова до таких випробувань. Сам Король Кенні визнавав, що в команді вкрай рідко з'являлися сутички і серйозні конфлікти. Хлопці любили після ігор організовувати посиденьки в пабах або у когось вдома і за пивом вирішували всі розбіжності.

До слова, Кенні також був в тому колективі, оскільки з 1985 по 1990 рік був граючим тренером команди. Правда, з 1987 року цей статус залишався лише формальним. Далгліш зіграв всього 4 матчі за наступні три роки. На першому плані в Ліверпулі були вже інші герої.

Найкращим гравцем того сезону був визнаний Джон Барнс, уродженець Ямайки, але гравець збірної Англії був вінгером на позиції. Однак Далгліш бачив у футболістові вільного художника, якому дозволяли йти в дриблінг і зміщуватися в центр для удару. Барнс відповідав тренеру взаємністю. Сезон-1989/1990 став найкращим у кар'єрі Джона. 22 голи в чемпіонаті суттєво допомогли команді. Якщо подивитися на статистику, можна визначити, що в семи поєдинках голи Барнса безпосередньо допомагали Ліверпулю здобути три очки.

Здавалося, така манера гри Барнса могла б заважати центрхаву команди показати себе і принести успіх. Проте, Джон вдало спрацювався з атакуючим півзахисником Пітером Бірдслі. Англієць не заважав Барнсу «творити» і в потрібний момент йшов в напад або на фланг. Таке взаєморозуміння допомогло Пітеру відзначитися 10 голами в тому чемпіонському сезоні.

Ну і як же не згадати про головного бомбардира в історії Ліверпуля і наконечника атак тієї чемпіонської команди Далгліша? Іан Раш почав кар'єру в стані мерсисайдців ще в 1980 році, після чого валлієць продовжував дивувати «Енфілд» великою кількістю голів. До відходу в Ювентус в 1987 році Раш кожен сезон відрізнявся щонайменше 26 разів протягом року. Втім, в Турині Іан не затримався. Валлієць не відчув себе своїм у італійській команді і вже через рік повернувся в Ліверпуль.

Раш швидко виграв конкуренцію у Джона Олдріджа, який за його відсутності провів відмінний рік за Ліверпуль (26 голів). У підсумку до чемпіонського сезону саме Іан був головним Страйкером команди, відзначившись 18 точними ударами в чемпіонаті 1989/1990. Сам Барнс розповідав, наскільки комфортно йому було виступати в одній команді з Іаном. Уродженець Ямайки відзначав працьовитість форварда і його вміння відіграти в захисті. На думку Барнса, саме його небайдужість до команди дозволяє назвати Іана найкращим футболістом в історії Ліверпуля.

Втім, як не згадати про захист. Команда Далгліша стала єдиною в лізі, хто пропускав менше одного гола за гру. Всього ж воротар команди Брюс Гроббелар відстояв 12 матчів «на нуль». Зімбабвієць по праву називається чи не найбільшим кіпером в історії Ліверпуля. Гроббелар забронював за собою місце основного воротаря з 1981 року, і протягом одинадцяти років ніхто так і не міг виграти у нього конкуренцію. Воротаря відзначали за прекрасну гру ногами, проте і ляпи гравець міг здійснювати не гірше за Каріуса.

Взагалі, Брюс - досить неординарна фігура. Він є уродженцем ПАР, однак у віці двох місяців батьки переїхали з малюком в Родезію (Зімбабве), де відбувалася громадянська війна. У віці 10 років Гроббелара забрали в армію, де він воював на боці влади і був місцевим слідопитом.

Усе ж в 20 років Брюс повернувся на батьківщину і підписав перший професійний контракт з Дурбан Сіті. Вже через чотири роки кіпер опинився в Ліверпулі, де зумів витіснити з основи легендарного Рея Клеменса. Сам англієць навіть зізнавався, наскільки його вражала фізична міць і відмінна реакція воротаря.

Були в тій чемпіонській команді 1990 року і інші яскраві особистості. Наприклад, ірландець Ронні Вілан, який вже догравав свою кар'єру в Ліверпулі. Однак це не завадило йому цементувати опорну зону команди на пару зі Стівом МакМахоном. Можна також згадати і про зв'язку центрбеків Алан Хансен - Гленн Гюсен. Якщо перший, як і Вілан, догравав свою кар'єру на «Енфілді», то Гюсен прийшов в команду якраз перед сезоном-1989/1990.

З чуток, Гленн повинен був опинитися в Манчестер Юнайтед, але в останній момент Далгліш випередив Фергюсона і переманив гравця Фіорентини в Мерсісайд. Гюсен виявився прекрасним партнером для Хансена. Якщо шотландець відрізнявся прекрасним баченням поля і вмінням віддати перший пас, то шведа можна було назвати більш прямолінійним. Гюсен був заточений на боротьбу і не боявся вступати в дуелі на другому поверсі.

Крім того, Далгліш здивував несподіваним рішенням запросити в середині сезону ізраїльського форварда Стандарда Ронні Розенталя. Маловідомий нападаючий приєднався до Ліверпуля за кілька місяців до останнього чемпіонства і встиг відзначитися 7 голами в 8 іграх.

Причиною запрошення Розенталя стало фізичне (та й моральне) виснаження команди, яка не могла провести 3-5 матчів поспіль на топ-рівні. Далгліш вирішив звернутися за допомогою до знайомого агента Піні Захаві. Саме він привів Розенталя на «Енфілд», охарактеризувавши його як одночасно швидкого і міцного нападаючого. Здається, Король Кенні явно не пошкодував, що довірився ізраїльському агентові. Що цікаво, Розенталь так і не отримав медаль чемпіона, оскільки банально не встиг відіграти необхідні 12 матчів.

Ну і найбільш неординарним героєм того сезону можна назвати запасного центрбека Гарі Гіллеспі. Здавалося б, чим цей 30-річний шотландець міг запам'ятатися? Гіллеспі вже закінчував кар'єру на «Енфілді» і з приходом Хюсена міцно засів в запас. Гарі провів лише 13 матчів в тому сезоні, однак записав на свій рахунок аж 4 голи, в тому числі і чемпіонський. За два тури до фінішу Ліверпуль випереджав Віллу на п'ять очок, тому перемога вдома над Дербі робила мерсисайдців недосяжними. Гіллеспі тоді вийшов зі старту і на 81 хвилині забив єдиний м'яч у ворота гостей після відскоку від воротаря. До слова, в тому матчі свій останній поєдинок за Ліверпуль провів Кенні Далгліш, вийшовши на заміну у другому таймі.

Команда не була надпотужною або якоюсь особливою, як Ліверпуль на початку-середині 80-х. Вона просто була найкращою в Англії на тому відрізку, ще й з відмінним тренером і збалансованим колективом. 1 травня 1990 року (день матчу з Дербі) залишається для фанатів Ліверпуля особливою ​​датою. Саме після неї почалася проклята серія невдач в АПЛ на тлі висхідної зірки сера Алекса Фергюсона і його Манчестер Юнайтед.

Менш ніж через рік після чемпіонства звільнився Кенні Далгліш, а без нього і команда почала здавати позиції. Шотландець ще виграє свій титул АПЛ (з сенсаційним Блекберном в 1996 році). А ось Ліверпуль і до цього дня продовжує марити жаданим трофеєм, до якого так близько привів команду Клопп. Останню чемпіонську команду Ліверпуля навряд чи варто порівнювати з нинішньою «машиною» гера Юргена, якій не співав оди хіба що ледачий. Проте, зараз прибуття корони АПЛ на «Енфілд» повністю залежить від іншої «корони»...

Анатолій Дерека для ISPORT.ua

За матеріалами: iSport.ua
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Читати коментарі