Олімпійський вогонь у Лондон принесли 8 тисяч найдостойніших землян, у тому числі українці. Четверо людей були відібрані з 3015 кандидатів у рамках масштабної кампанії з номінування факелоносців, проведеної компанією Samsung Electronics. У своєму свіжому випуску Корреспондент публікує інтерв'ю з факелоносцями від України.
Факел Олімпіади-2012 в Лондоні взяв своєрідний рекорд - він найлегший за всю історію літніх Ігор. Його вага - всього 800 г. У дизайні нинішнього головного олімпійського атрибута, зробленого з алюмінію з позолотою, - 8 тис. отворів, що символізують число учасників естафети олімпійського вогню, які за 70 днів несли його через всі регіони Великобританії в столиці Ігор. Причому 700 факелоносців - різного роду знаменитості, зірки спорту, кіно і шоу-бізнесу, а решта 7,3 тис. учасників були відібрані в різних країнах світу виходячи з заслуг цих людей у себе на батьківщині.
Серед них чотири факелоносці з України. Співвітчизників відбирала компанія Samsung Electronics, всесвітній партнер Олімпійських ігор, спільно з оргкомітетом Олімпіади. Кожен українець через інтернет міг запропонувати кандидатуру факелоносця, пояснивши свій вибір у спеціальній анкеті. У підсумку журі обирало серед 3 тис. претендентів.
Кореспондент поспілкувався з українськими факелоносцам відразу після того, як вони запалили головний вогонь Ігор у Лондоні, поставивши їм два запитання: "Чим, на ваш погляд, може і повинна пишатися Україна на міжнародному рівні?" і "Що ви вважаєте головним досягненням у своїй роботі?".
Віра Ремажевська, 53 роки, засновник і директор навчально-реабілітаційного центру для дітей з проблемами зору Левеня (Львів)
- У нас чомусь живе відчуття неповноцінності. Ми думаємо, що на Заході люди досягли більшого в тій чи іншій сфері, але насправді це не так. Що я побачила на олімпійській естафеті - британці пишалися і раділи досягненням своєї нації. Це те, що у нас є [неменшим досягнення] і в педагогіці, і в медицині. Я знаю рівень наших офтальмологів, зокрема дитячих - вони роблять неймовірні речі анітрохи не гірше, а часом навіть краще, ніж на Заході. Але ми чомусь вважаємо, що на Заході вилікують, а тут не можуть, не вміють і не знають.
- Після народження моєї старшої дочки - вона незряча - в мені жило незадоволення тим, що маю таку дитину, намагаючись зайнятися її розвитком, ніде не можу знайти поради і допомоги. Тоді й виникла ідея створити центр, в якому є кілька різних структур - це дошкільне відділення і початкова школа, звідки діти, які мають серйозні проблеми із зором, йдуть далі у звичайні масові школи. У нас є також служба ранньої допомоги: ми працюємо з дуже маленькими дітьми, навіть скоріше з сім'ями, де ці діти народилися. Тому можу сказати, що свою мрію я певною мірою реалізувала.
Стаціонарно навчаються і лікуються у нас 250 дітей, а ще кожен рік близько 500 проходять консультації. Крім того, зараз ми займаємося з 11 сліпоглухими дітьми.
Лариса Лавренюк, 41 рік, засновник благодійного батьківського фонду допомоги онкохворим дітям Краб при дитячому відділенні Інституту онкології (Київ)
- Подивіться хоча б, як пройшло Євро-2012! Ми теж з дитиною [старшим сином, 18-річним Максимом] були у фан-зоні - дивилися, спілкувалися. Наскільки обережне ставлення було до України, наскільки вона [негативно] позиціонувалася в міжнародній пресі - і як гості були здивовані тим, який у нас хороший і прийом, і люди, і наскільки добра країна! Я думаю, що і люди, і спортивні досягнення - всім цим можна пишатися.
- Основний наш проект, дитяче відділення Національного інституту раку, це не тільки устаткування, медпрепарати - це і психосоціальна, індивідуальна підтримка батьків. Два роки я сама провела у цьому відділенні зі своєю дитиною - звичайно, я знаю зсередини, як це хочеться зробити. За рік через відділення проходить 350-400 дітей. А кабінет дитячого прийому та маніпуляційна приймають щорічно 3,5 тис. дітей, які приїжджають для підтвердження або спростування діагнозу. Але крім цього хочеться окремо [організувати] і реабілітацію дітей, які благополучно завершили лікування. А тим, кому не судилося перемогти хворобу, - допомогти в момент відходу, це хоспісна підтримка.
Тут ще роботи неоране поле, тому хвалитися я не люблю.
Руслан Коваленко, 25 років, засновник Клубу черкаських велобайкерів
- Як не парадоксально, але в України є величезний потенціал. Наприклад, потенціал молоді - сила, витримка, енергія. Цим вже можна пишатися. Але направити все це в потрібне русло, дати якийсь моральний поштовх - цього поки не вистачає.У нас багато спортсменів - але вони невідомі українцям, тому що ЗМІ про них не говорять. Коли ми були в Британії, я включив CNN - блок новин йшов 45 хвилин, з них 15-20 - про спорт. А у нас зазвичай п'ять хвилин, та й то про футбол в основному. Кожен повинен знати і наших борців, і тих же триатлоністів, і бігунів, і олімпійських чемпіонів.
- У Черкасах вдалося згуртувати велосипедистів і разом з ними організувати ряд щорічних змагань та акцій, таких як Велодень - проводимо його вже четвертий рік. Цього разу зібралися майже 300 осіб, а в перший - тільки 30.
У 2007 році я і ще чотири людини, яким небайдужа доля велоспорту в Черкасах, створили сайт і форум для місцевих велолюбителів, потім - велоклуб. Сьогодні кожен четвер в Черкасах проходять велозбори - люди обговорюють враження, діляться інформацією. Є у нас і [безкоштовний] велогурток - я ділюся досвідом з підлітками, щоб зацікавити їх [займатися спортом], щоб у них була якась мета в житті.
Павло Макогончук, 39 років, хірург Центрального госпіталю МВС України
- Україна повинна пишатися не тим, що в ній відбувається, - не політикою, не економікою, - а людьми, які тут живуть, у яких, на щастя, є ентузіазм і бажання щось робити. І прикладом цього я вважаю тих, з ким мені довелося познайомитися [українські учасники олімпійської естафети]. І Руслан, і Віра, і Лариса - спасибі, що в Україні є такі люди. А в цілому - медицина, спорт... Та, [в цих сферах часто] немає технічного забезпечення, немає фінансів, але якщо нашим фахівцям дати працювати так, як вони мають можливість в інших країнах, думаю, що це буде вищий пілотаж.
- Найкраще [досягнення] - це коли сидиш в ординаторській, працюєш, приходить людина - ти її не пам'ятаєш, а вона каже: "Ви колись мене лікували - спасибі вам, у мене все нормально". Я, природно, не пам'ятаю. Стільки людей, обіг такий, що буває навіть минулого тижня пацієнта виписав - і вже забуваєш про нього, бо є нові, якими потрібно займатися [в госпіталі проводиться близько 1,5 тис. операцій на рік]. І ось минає час - п'ять років, припустимо, - і приходить така людина. Для будь-якого доктора це приємно.
Нагадаємо, імена факелоносців від України були оголошені в кінці травня. Вибір найбільш гідних кандидатів здійснило журі, до складу якого увійшли: Президент Національного олімпійського комітету України Сергій Бубка, співачка Руслана, телеведучий Савік Шустер, Президент Samsung Electronics України Юнгчул Парк.
Читайте про українських факелоносців у № 29 видання Корреспондент від 27 липня 2012 року.