RU
Головна
 

Мужність та гордість. Головний тренер легкоатлетів-паралімпійців розповів про лондонські досягнення

18 вересня 2012, 09:23
0
59
Мужність та гордість. Головний тренер легкоатлетів-паралімпійців розповів про лондонські досягнення
Фото: Марія Данченко, Лондон
Головний тренер легкоатлетичної збірної України Віктор Лис

Головний тренер легкоатлетичної паралімпійської збірної України Віктор Мелентьєвич Лис в ексклюзивному інтерв'ю для сайту СПОРТ bigmir)net розповів про наші перемоги і поразки, про підготовку до ігор та своє ставлення до паралімпійського спорту.

В останній день Паралімпіади мені вдалося поспілкуватися із головним тренером паралімпійців-легкоатлетів. Віктор Мелентьєвич Лис - досвідчений наставник наших паралімпійців, і для нього це вже п'яті Паралімпійські Ігри. Тому подвійно цікаво було послухати про наші перемоги і поразки, про його ставлення до паралімпійському руху, до підготовки та результатів Ігор, і дізнатися, що ж ховається за четвертим місцем України у загальномедальному командному заліку країн на лондонській Паралімпіаді.

- Вікторе Мелентьєвичу, що для Вас паралімпійський спорт?

- Я багато років працював зі здоровими спортсменами і вже більше 20 років працюю з паралімпійцями, зі спортсменами, які мають різного виду ураження. Мене часто запитують, наскільки важливий, наскільки потрібний спорт для інвалідів, і я все більше і більше дотримуюся тієї думки, що, напевне, він їм потрібний навіть більше, ніж повністю здоровим людям. Тому що, в принципі, для багатьох спортсменів, які займаються серйозно різними видами спорту, це - стимул для життя. Спорт - це реабілітація. Дуже часто можна спостерігати ситуацію, коли спортсмен буквально ледве-ледве підводиться з ліжка, а через певний час він починає ходити, починає рухатися, удосконалюватися фізично і, найголовніше, інтелектуально, завдяки величезному спілкуванню, і ми бачимо зовсім іншу людину. А на прикладі цієї людини інші бачать, що вона змогла, і задаються питанням: "а чому я не зможу?" І це найголовніше у паралімпійському спорті.

І коли здорові спортсмени "розпускають соплі", починають бідкатися, як їм важко, я говорю їм: "Хлопці, знали б ви, як важко тим хлопцям, які є інвалідами, з чого вони починають і чого досягають у житті. Це вам важко порівняно з ними?? Це ви з них мають брати приклад, а не вони з вас". Тому дійсно, гордість охоплює і серце, і душу за їхні досягнення і за зростання інтересу до паралімпійському спорту.

Це вже мої п'яті паралімпійські ігри. Мої спортсмени виступали ще в Сеулі, там заробили дві золоті та срібну медалі. Тому я можу за цією динамікою вже якось аналізувати і говорити про те, наскільки все змінилося. Змінилося дуже сильно, навіть на рівні політичному, самих держав до паралімпійських ігор. Я знаю приклад, коли росіяни зайняли на минулій Паралімпіаді дев'яте місце, а Україна посіла четверте місце, для Росії це був такий шок! Мої друзі та родичі у Москві говорили: "Ну ви дали! Ну як це? Ви нас обійшли!". (Сміється)

І одне з головних завдань для російських паралімпійців, наприклад, було обійти Україну (сміється). І звісно, це видно зі складу спортсменів Росії, і за кількістю докладених зусиль для того, щоб зайняти місце, більш високе, ніж Україна. Але це спорт. Його люблять, напевне, за його непередбачуваність, за несподіваний результат. Це боротьба. Це стимул, це прагнення до високих досягнень.

- Робота з паралімпійцями - більше фізична чи психологічна?

- Ви знаєте, це, напевне, більше навіть психологічна робота, ніж фізична. Я хочу ось що сказати як тренер... За великим рахунком, фізична робота - це фізична робота. Але часто у спортсмена бувають порушення, у тому числі у психологічному плані, якісь травми психологічні. І, на жаль, часто бувають різні несподівані сюрпризи, на змаганнях, коли бувають зриви, у першу чергу, психологічного плану. Тому, звісно, крім того, що знати і вдосконалювати роботу тренера з навантажень, з вивчення техніки, треба бути ще психологом, налаштувати, відвернути, відповідно підготувати спортсмена до змагань. Це дуже важливий момент.

- Наскільки велику роль у паралімпійському спорті відіграють технології? Наскільки досягнення - це робота самого спортсмена та усвідомлення того, що він може, і наскільки це тренерсько-методична частина, і наскільки техніка?

- Технічно, що стосується реабілітації у спорті, зараз фактично сама підготовка паралімпійських спортсменів, як це не парадоксально й дивно, відбувається за тими методиками, за тими самими технологіями, які були розроблені для здорових спортсменів. Це колосальні навантаження. Це вдосконалення, буквально доведення, незважаючи на поразки, до ідеальної техніки. Тому що, якщо порівнювати із провідними спортсменами, які виступали три-чотири-п'ять років тому, можна побачити, наскільки у них злагоджена техніка. Тобто це не просто прийшов і переміг. Цьому передує дуже серйозна робота. Робота, яка включає фізичну підготовку, а також підготовку техніки. Природно, що це чинить дуже серйозний вплив на досягнення. Без цього зараз просто неможливо досягти високого результату у паралімпійському спорті. Техніка вдосконалюється. Вдосконалюються матеріали, із яких, наприклад, виготовлені коляски, вони зараз полегшені, забезпечують краще ковзання, змінюються костюми спортивні в тому ж плаванні, у тій же легкій атлетиці; всіляке обладнання, яке використовують спортсмени, які штовхають і метають, сидячі спортсмени теж удосконалюється . Усі ці параметри ідуть паралельно.

- Як, за Вашою оцінкою, приймали нашу команду порівняно з попередніми Паралімпіадами?

- Ви знаєте, я був дуже шокований у хорошому плані Великобританією, їхнім ставленням у плані відвідування спортивних об'єктів. Наприклад, у Китаї, там було теж багато людей. Але там дітей приводили, створювали масовку. Настільки щиро англійці вболівали, настільки стадіон забитий. Приїхав мій учень з Ізраїлю подивитися Паралімпійські Ігри. Він не зміг квитки купити! Він лише зміг купити квитки на закриття Паралімпійських Ігор. І те, що ми бачили від ранку і до пізнього вечора повний стадіон, це, звісно, шок. І відчувається, що люди дуже відкриті, дуже доброзичливі, щиро переживають, вболівають, і не лише за своїх спортсменів, а в цілому. І найцікавіше, що люди різного віку, від дітей до літніх людей. Настільки вони азартно і щиро вболівали, настільки були залучені у змагання, звісно, це дуже приємно.

- Наскільки Ви задоволені результатами української паралімпійської збірної у легкій атлетиці?

- Поки ще трошки емоції захльостують. У цілому, звісно, результат непоганий. Але звісно, я, як самоїд, дивлюся глибше. Розумію, що були ще резерви, можна було і краще виступити. Десь зірвалися у плані психологічному. Десь щось не вийшло, десь не очікували ми таких високих результатів. Але напевне, так і побудований тренувальний процес, що ми в кінці кожного етапу якось проводимо аналіз та будуємо якусь перспективу в підготовці.

- Знаю, що результат нинішньої Паралімпіади - рекордний для України, - і здивовано питаю: - Ви очікували більше медалей?

- Звісно. Ми втратили як мінімум 7-8 золотих медалей. Це метання, це біг, це стрибки. У нас ситуації були, коли ми програли, наприклад, 3-4 сантиметри, це було образливо. Були, звісно, приємні сюрпризи. Зокрема, Катишев Руслан, стрибун потрійним стрибком в 11-му класі (спортсмени, абсолютно позбавлені зору, - прим.) став чемпіоном. Це виявилося несподіванкою. Ми розраховували на призове місце, але не настільки високе. А були зриви, коли хлопці просто не витримали психологічно. Наприклад, у тому ж штовханні ядра мій учень, зокрема, який мав рекорд світу встановлений перед Паралімпійськими іграми, на Чемпіонаті Європи, був лідером, метав шостим чи сьомим. І в першій же спробі китайці зламали світовий рекорд. На 30-40 сантиметрів. Його рекорд, який був дуже високим, Звісно, це був шок. Слідом за ним росіянин ще 10 сантиметрів додає. Звісно, психологічно, я думаю, це зіграло дуже велику роль на його кінцевий результат. Це, звісно, трагедія для спортсмена, і я думаю, що він себе не зміг мобілізувати на той настрій, який би дозволив йому зайняти високе місце. Це маленький сюжетик, а таких прикладів було дуже багато. Тому що часто ми орієнтуємося на суперників, яких ми знаємо. А найголовніший суперник, звісно, Китай. Вони постійно привозять абсолютно нових спортсменів. Причому я не скажу, що це нечесна боротьба. Але вони перед змаганнями декларують і показують результати абсолютно низькі, а потім привозять людей, які не завжди відповідають цим результатам.

- Ви думаєте, це стратегія якась?

- Я думаю, звісно, що стратегія певна. Коли спортсмен показує, грубо кажучи, у штовханні ядра результат 14,07. І відразу ж він штовхає на 15,50 (зітхає)... Звісно, це стратегія. Тому я все більше схиляюся до того, що в команді має бути дуже серйозний досвідчений психолог спортивний, який би працював із хлопцями, тому що цього трошки не вистачає. Крім фізичної підготовки та технічної підготовки, треба дуже багато приділяти увагу підготовці психологічній. Психологів більше треба залучати до роботи зі спортсменами, тому що це не дрібниця, це суттєва частина у підготовці спортсменів.

- Як ідуть справи із тренувальними базами для паралімпійців в Україні?

- У нас є легендарна людина, Валерій Михайлович Сушкевич, Президент Паралімпійського комітету України, завдяки якому була створена система Інваспорт в Україні. Це - людина, яку настільки щиро люблять, і яка так багато зробила для паралімпійського спорту в Україні! Завдяки йому у місті Євпаторія створено Національний паралімпійський центр, у якому є всі ідеальні умови. Нам навіть багато країн заздрять. Для паралімпійської підготовки там є басейни, спортивні зали, чудовий стадіон, тренерський склад. У Національному Центрі є всі умови, щоб готуватися до паралімпійських змагань. Ми практично всю підготовку проходили на цій базі. Якби цього не було, то таких результатів не було б навіть і близько. Там готуються волейболістки, лучники і плавці. Крім того, у кожному обласному центрі є структура Інваспорту". Природно, що у кожному місті є стадіони, там проходить початкова підготовка. А в подальшому під час підготовки до Паралімпіади останні шість-сім місяців легкоатлети проходили підготовку на базі у Євпаторії, тому що там ми контролюємо процес. Ми змогли продумати правильний режим для того, щоб підготувати спортсмена до змагання, і це найголовніше.

Наголосимо, що на останніх Паралімпійських іграх у Лондоні наша легкоатлетична збірна завоювала 22 медалі (із загальнокомандних 84-рьох), у тому числі 8 золотих, 7 срібних та 7 бронзових.

Марія Данченко, Лондон, спеціально для Спорт bigmir)net

За матеріалами: Спорт bigmir)net

СПЕЦТЕМА: Олімпіада в Лондоні
ТЕГИ: лондон 2012Паралимпиада 2012
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Корреспондент.net в соцмережах