Фото: vetnam-laoc.narod.ru
Корейські євнухи в середньому жили по 70-72 роки
Євнухи при дворі корейських королів з династії Чосон, яка правила півостровом у 13-20 століттях, жили в середньому на десять-двадцять років більше, ніж їхні сучасники-чоловіки.
Учені
дійшли висновку, що це свідчить про сприятливий вплив кастрації на тривалість
життя людей.
Група істориків та біологів під керівництвом Кюн-Чин Міна
(Kyung-Jin Min) з університету Інчхона (Корея) виявила потрібне джерело для порівняння тривалості
життя звичайних і кастрованих чоловіків, вивчивши літопис Янг-Се-Ге-Бо, який містив генеалогічну історію та біографію 385 євнухів при дворі
корейських королів з династії Чосон.
За словами дослідників, придворні євнухи
користувалися великою повагою в Кореї. Вони мали офіційну посаду при дворі монарха, могли одружуватися та усиновляти дітей.
Як правило, євнухи приймали у свою сім'ю хлопчиків, які втратили
свої статеві органи в результаті нещасних випадків. Здорові діти нерідко
проходили процедуру добровільної кастрації і тим самим забезпечували собі місце
в житті резиденції короля.
Мін
та його колеги вирахували середню
тривалість життя 81 євнуха з таких "династій" та порівняли її з тим,
наскільки довго жили інші мешканці палаців - придворні та самі монархи.
Виявилося, що корейські євнухи в середньому жили по
70-72 роки, тоді як тривалість життя їхніх сучасників обмежувалася 51-56
роками. Три євнухи змогли переступити столітній рубіж - вони померли у віці 100, 101 і 109 років.
З іншого боку, корейські монархи та їх найближчі
родичі при дворі відрізнялися найменшою тривалістю життя - 45-47 років.
Як вважають вчені, така велика різниця в довголітті
не може бути пояснена відмінностями в харчуванні або умовами проживання - євнухи жили в тих самих палацах, що й придворні царя, і харчувалися такою ж
їжею.
Судячи з усього,
ампутація статевих органів у людини призводить до тих самих наслідків, що й у тварин.
Автори статті припускають, що кастрація звільняє
частину ресурсів, що витрачаються на підтримку сперматозоїдів, і дозволяє
організму використовувати їх для "відновлення" ушкоджених тканин у похилому
віці.
Мін
та його колеги зазначають, що остаточні висновки поки
робити передчасно - слід провести аналогічні дослідження в інших державах світу
та переконатися в збігу результатів.