Будь-який автовласник, якщо запитати його думку про ціну палива в Україні, скаже: «Занадто дорого!» Хоча порівняння цін на пальне в нашій країні і в сусідів у Євросоюзі показує, що це твердження не зовсім справедливе.
В Європі паливо на 20-50% дорожче. За рахунок більш високих податків. А в США набагато дешевше, ніж в Україні, - за рахунок низьких на нього податків, пише Павло Харламов у №8-10 Журналу Корреспондент. Так і живемо.
На початок червня літр бензину А-95 і дизпалива в Україні коштував близько 20 грн. У Болгарії вартість літра бензину А-95 в перерахунку на українську валюту становила 24 грн, дизпалива - 27 грн, у Польщі - 26 грн/літр за обидва види палива, в Словаччині - 32 грн/літр і 30 ггрн/літр, а в Угорщині - 28 ггрн/літр і 29,5 ггрн/літр відповідно.
Але ціна бензину і дизеля не береться зі стелі. На неї впливають багато факторів, від яких залежить, скільки в підсумку ми заплатимо, приїхавши заправитися на АЗС.
КУПУЄМО УТРИДОРОГА
Не секрет, що вартість палива в Україні сильно залежить від валютного курсу. Дійсно, якщо простежити за цінами на АЗС, то можна помітити: коли гривня зміцнюється, бензин і ДТ трошки дешевшають, а коли курс національної валюти відносно долара падає - навпаки, ціни на пальне зростають.
Як так відбувається? Тому що паливо в Україні, в основному, імпортне. Частка імпорту, за різними оцінками, сягає (в залежності від типу пального) 90%. А вартість будь-якої продукції, завезеної з-за кордону, прив'язана до валютного курсу. Куди курс - туди й ціна. Те ж саме стосується і нафтопродуктів, які виготовляються в Україні з імпортної сировини.
Крім того, вартість нафти, з якої виробляють пальне, теж нестабільна. І якщо чорне золото на світовому ринку дорожчає, то, відповідно, зростають у ціні бензин і дизель, які є продуктами нафтопереробки. Так, нафта в роздрібній ціні палива займає лише близько 30%, навіть менше частки податків, але це все одно дуже істотно.
Але на АЗС коливання курсу гривні і вартості нафти видно не відразу. Як правило, ціна пального змінюється десь тижнів через два після струсів на глобальному ринку палива або на валютному ринку України. Почасти це пов'язано з тим, що нафтотрейдери роблять закупівлі про запас, тому вони весь час торгують із запасів, придбаних за «старими» цінами.
Річна потреба в нафтопродуктах в Україні становить близько 10,5 млн тонн. З них майже 9 млн тонн - це імпорт. Тобто власні видобуток і переробка дають всього 1,5 млн тонн на рік. Видобутком нафти займаються, в основному, НАК Нафтогаз України і її дочірні структури - зокрема, входить Укрнафта, яка майже наполовину належить бізнесменам Ігорю Коломойському і Геннадію Боголюбову.
Втім, низький обсяг нафтовидобутку можна списати на те, що в Україні немає такого обсягу покладів нафти, як в інших країнах. За даними Держгеонадр, вітчизняні запаси нафти становлять лише близько 110 млн тонн. Наприклад, запаси чорного золота у Венесуелі - близько 41 млрд тонн, а в Іраку - 20 млрд тонн. Вражає різниця? Але Італія та ФРН, Іспанія і Франція, Чехія та Австрія зовсім не видобувають нафту. І нічого, від дефіциту бензину не страждають. Справа, насправді, в наявності переробних потужностей і можливості імпортувати нафту від найбільш вигідних постачальників.
Корреспондент
Стелли українських заправок
ХОТІЛИ Б САМІ, ТАК НІЧОГО
Так, одна справа купити готове паливо, і зовсім інша - зробити його самостійно. Так же точно буде дешевше! Хіба що частково - дешевша логістика. Важливіше інше: рівень технологій - від цього залежать собівартість і нешкідливість для навколишнього середовища. Але проблема в тому, що з шести нафтопереробних підприємств в Україні функціонують лише два - Кременчуцький НПЗ і невеликий Шебелинський ГПЗ. Херсонський НПЗ не працює з 2005 року. Його зупинили на модернізацію, але так і не запустили. Надвірнянський НПЗ не функціонує з 2011 року, Дрогобицький НПЗ - з 2012 року. Вони переробляли тільки нафту українського походження, тому сировини для них постійно не вистачало. Лисичанський НПЗ зупинився в 2012 році через перманентну збитковість, а Одеський НПЗ не працює з 2014 року. Причина та ж: нерентабельність.
В результаті, Кременчуцький НПЗ переробляє майже всю нафту, яку видобуває Нафтогаз. За даними Центру економічного відновлення і консалтингової групи А-95, Кременчуцький НПЗ за 2019 рік справив 627 тис. тонн бензинів і 649 тис. тонн дизпалива. Але, нагадаємо, це всього лише десята частина того, що споживає Україна за рік.
Є ще Шебелинський газопереробний завод, який належить компанії Укргазвидобування (вона також входить до складу Нафтогазу). Це найбільше в Україні підприємство з видобутку природного газу і газового конденсату. Обсяг палива, який виробляє Шебелинський ГПЗ, зовсім невеликий. За 2019 рік він виробив 149 тис. тонн бензину і 88 тис. тонн дизеля.
До слова, до 2010 року Україна виробляла нафтопродуктів більше, ніж імпортувала. У 2010 році обсяг виробництва нафтопродуктів склав 8,7 млн тонн, а імпорт нафтопродуктів - 2 млн тонн. Уже в 2015 році українські НПЗ переробили всього 2,5 млн тонн нафти, в той час як імпорт нафтопродуктів досяг майже 8 млн тонн.
НЕНАЖЕРЛИВІ ПОДАТКИ
У роздрібній ціні палива його закупівельна вартість з імпорту займає близько 50%. Тобто на вході літр пального коштує десь 10 грн. Але все інше в ціні - це не заробіток АЗС. Під 40% «з'їдають» податки. Акцизний збір і ПДВ. Раніше ще в ціну входив акцизний податок з роздрібного продажу підакцизних товарів, але з 2017 року його скасували.
Таким чином, кожен автомобіліст віддає до державного бюджету близько 8 грн податків з літра бензину і майже 7 грн податків з кожного літра дизпалива. І величина цієї суми мало залежить від нафтових котирувань. Наприклад, акциз встановлюють не пропорційно ціні, а в євро за тисячу літрів. Ну, й уряд має звичку регулярно його підвищувати.
Що важливо, акциз - величина непостійна ще й через курсу гривні до євро. Так як акцизний збір номінований в євро, ставка акцизу для бензинів у 2020 році становить 213,5 євро/1.000 л, для дизпалива - 139,5 євро/1.000 л. Тому, коли курс падає, ціна зростає в гривнях не тільки через імпортне походження нафти і нафтопродуктів, але ще й через валютну складову в податках. ПДВ «накручується» - саме собою. І на нього припадає одна шоста роздрібної ціни, як не крути.
3-4% в ціні палива - це транспортування і витрати АЗС, на оплату комунальних послуг, на зарплату співробітників, на охорону і т. д. Все решта - близько 10% - заробіток трейдерів. Тобто при нинішніх цінах заправки отримують з кожного літра бензину і солярки близько 2 грн. Багато це чи мало - питання дискусійне. Але навіть якщо прибрати з ціни цю маржу, паливо все одно не коштуватиме копійки.
Але це в ситуації, коли на ринку рівновага. Якщо виникає дефіцит, заробіток трейдерів злітає в рази. І ми тоді дивуємося: як же так, курс стабільний, нафта дешевшає, а бензин - ні? На жаль, дефіцит на ринку пального виникає в Україні досить часто і далеко не завжди з об'єктивних причин. Проблема в тому, що вузькі канали постачання. І на ці канали щоразу хтось хоче всістися.
КУПУЄМО У СУСІДІВ
Паливо в Україну потрапляє залізницею, морем і його ввозять автотранспортом (бензовозами). Основні постачальники - це Білорусь, Російська Федерація і Литва. За даними Центру Разумкова, з Білорусі надходить 38% палива (воно, переважно, з російської нафти), з Росії - близько 35% і з Литви - трохи більше 15%.
За підрахунками консалтингової групи А-95, в першому кварталі 2020 року бензин вітчизняного виробництва займав майже 50% внутрішнього ринку, решта 50% поставок були з Білорусі. Щоправда, в квітні Україна вперше з 2016 року відновила імпорт російського бензину. Паливо ввозилося з РФ по залізниці.
З дизелем все дещо складніше. Частка українського ДП в січні-березні 2020 року сягнула майже 14%, російське паливо зайняло 41% ринку і 32% поставок забезпечили Білорусь (з російської сировини) і Литва. Те, що залишилося, перекрив імпорт через морські порти. Через них надходить дизель з Болгарії, Ізраїлю, Індії, Італії, Туркменістану та Туреччини.
Хоча частка морських поставок порівняно невелика. За 2019 рік ТОП-10 найбільших імпортерів ввезли в Україну через порти всього лише 640 тис. тонн ДП. Притому що країна за рік споживає в 10 разів більше цього виду пального.
Крім того, аж до жовтня 2019 року 40% поставок дизпалива забезпечував нафтопровід ПрикарпатЗахідтранс, який качав солярку з Росії. Але з 1 серпня 2019 року Україна ввела мито на російське дизпаливо, яке надходить в країну по трубопроводах. Спочатку розмір мита був 3,75%, потім зріс до 4%. В результаті, поставки по нафтопроводу ПрикарпатЗахідтранс практично зійшли нанівець.
Нафту в чистому вигляді Україна майже не імпортує. Поставки рідкісні і невеликих обсягів. У липні 2019 року в Одеський порт приплив танкер з партією сланцевої нафти зі США обсягом 75 тис. тонн. А в травні 2020 року в цей же порт прийшла ще одна партія американської нафти, цього разу марки WTI. Періодично Україна приймає танкери з нафтою, яка потім відправляється на переробку до Білорусі. Тобто українські порти відіграють роль перевалочних пунктів для білоруських НПЗ.
З ПАНІКОЮ ВПОРАЛИСЯ. АЛЕ ЧИ НАДОВГО?
На світовому нафтовому ринку неспокійно. Через пандемію попит різко скоротився і утворився надлишок нафти. Багато нафтотрейдерів у березні-квітні навіть фрахтували морські судна - танкери, щоб тимчасово зберігати сировину. У підсумку, в кінці квітня стався історичний обвал: котирування нафти марки Brent пішли нижче від позначки $20/бар. Тільки в травні нафта почала поступово дорожчати і до початку червня зросла в ціні до $39/бар.
Одна з причин зростання вартості чорного золота - скорочення видобутку в найбільших країнах - постачальниках нафти, які входять в ОПЕК+. Членами цієї організації є близько двох десятків держав, у тому числі - Саудівська Аравія, Кувейт, Іран, Ірак, Лівія, Росія і Азербайджан.
Щоб не допустити крах нафтового ринку, ще на початку квітня країни - члени ОПЕК+ домовилися про скорочення видобутку нафти в травні-червні 2020 року на 10 млн бар. на добу, з липня по грудень - на 8 млн бар. на добу, з січня 2021 по квітень 2022 року - на 6 млн бар. на добу. Таке штучне обмеження видобутку дозволяє стримати падіння цін на нафту і вплинути на динаміку нафтових котирувань.
До того ж, Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) спрогнозувало, що в усьому світі в 2020 році відбудеться скорочення обсягів споживання нафти. В середньому, на 8,6 млн бар./добу, що, за даними МЕА, є найбільшим падінням в історії. Причина все та ж - глобальна епідемія, яка призвела до уповільнення економічної активності на планеті і до скорочення попиту на енергоресурси.
Криза вдарить і по видобутку сланцевої нафти в США. У 2018 році 28 американських нафтовидобувних компаній стали банкрутами, в 2019 році число банкрутств зросло до 42. А діючі підприємства скоротять у 2020 році інвестиції в сланцевий видобуток на 45%. Нафтовики пояснюють: при такій низькій вартості нафти сланцевий бізнес просто не має сенсу. Щоправда, потрібно врахувати, що в США видобутком сланцевої нафти, крім величезних корпорацій, займаються представники малого бізнесу. Вони легко як припиняють роботи, так і відновлюють. І нинішнє зростання котирувань до 40 пожвавить багатьох з них.
Проте аналітики і експерти запевняють, що цінових рекордів на нафтовому ринку в 2020 році явно не буде - ні вниз, ні вгору. За прогнозами ОПЕК, у другому півріччі вартість нафти не перевищить $ 40/бар. Це означає, що і в Україні ціни на паливо істотно не зростуть і навряд чи перевищать 22-23 грн/літр. Звичайно, за умови, що стабільною буде не тільки ціна нафти, але і валютний курс.