Росія атакує енергетичну інфраструктуру України, будинки мирних жителів залишаються відключеними від електрики, а також системи тепло- та водопостачання. Така тактика відома з часів Другої світової війни.
Москва почала цілеспрямовано завдавати ударів по енергетичній інфраструктурі України 9 жовтня після вибуху на Кримському мосту, який з'єднує з Росією анексований нею український півострів.
Спочатку РФ заявляла, що атаки на українську енергетичну інфраструктуру - "відплата" за вибух. Москва продовжувала виправдовувати удари з воєнної точки зору, заперечуючи, що вони спрямовані проти цивільного населення. Тим часом Кремль говорив і про те, що Київ може "припинити страждання населення", якщо виконає вимоги Росії щодо припинення війни. Унаслідок російських атак мільйони українців залишилися без світла, води та тепла в період, коли температура опускається нижче нуля.
За словами Андраша Раца, експерта з російської політики безпеки Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP), бомбардування високовольтної мережі України, трансформаторів і ліній електропередач, які з'єднують країну з електромережею Європейського Союзу і які РФ продовжує атакувати, імовірно, планувалися "протягом декількох місяців, якщо не років".
Це дає привід припустити, що кампанію знищення української енергетичної інфраструктури та її терміни було розроблено з конкретною метою. На думку Раца, ця мета полягає в тому, щоб "заподіяти такий рівень страждань цивільному населенню, який змусив би український уряд піти на переговори".
"Пропорційність заподіяної шкоди та досягнутих цілей при атаці"
Російські удари по цивільній інфраструктурі мають тяжкі наслідки для українців. З іншого боку, ця тактика суперечить так званому принципу jus in bello, який регламентує методи ведення війни. Він ґрунтується на двох факторах: відмінності "між цивільними особами та військовими" і дотриманні пропорційності, тобто принципу, за яким "завдана шкода не повинна бути невідповідною ймовірній користі", вказує Чарльз Маєр з Гарвардського університету.
Атакуючи енергетичну інфраструктуру України, Росія стирає межу між цивільними та військовими цілями. Сенс цього, на думку таких організацій, як Amnesty International, - підірвати волю пересічних українців до опору. Марі Стратерс, директорка Amnesty International зі Східної Європи та Центральної Азії, заявила: "Зламати моральний дух цивільного населення не є законною метою, і проведення цих атак з єдиною метою тероризувати цивільне населення є воєнним злочином".
У світлі цих та інших атак Європарламент у листопаді проголосував за включення Росії до списку "держав-спонсорів тероризму". У своєму пресрелізі законодавчий орган ЄС підкреслив, що дії Москви рівносильні "актам терору і є воєнними злочинами". Однак цей статус значною мірою є символічним, оскільки Європейський Союз не має засобів для забезпечення наслідків його присвоєння Росії.
Тим часом Москва застосовувала подібну тактику і раніше - коли ввела війська в Сирію на підтримку диктатора Башара Асада і атакувала цілі, які не є військовими об'єктами, такі як лікарні в Алеппо у 2015 і 2016 роках.
Москва також здійснювала напади на цивільних осіб під час першої та другої чеченських воєн. Столиці регіону Грозному тоді було завдано величезних збитків, загинули тисячі мирних жителів. "Таким чином можна сказати, що напади на цивільну інфраструктуру можна вважати невід'ємною частиною російського способу ведення війни", - вважає Андраш Рац з DGAP.
Удари по цивільних об'єктах - не нова тактика
Атаки невоєнних цілей з метою деморалізації цивільного населення, однак, не є тактикою, властивою лише Росії. Вона застосовувалася також нацистською Німеччиною та Великобританією під час Другої світової війни.
Коли нацистська Німеччина розпочала Другу світову війну у вересні 1939 року, насамперед вона здійснила авіаналіт на малозначуще у військовому та логістичному сенсі польське місто Велюнь. При цьому було вбито десятки мирних жителів та зруйновано багато житлових будинків. Потім були килимові бомбардування великих міст, таких як Варшава в Польщі і Роттердам у Нідерландах. Метою цих авіанальотів було шокувати й налякати цивільне населення, каже професор історії Ульріх Герберт з Університету Фрайбурга. За його словами, агресори вважали, що це послабить чи зламає опір людей.
Руйнування в польському місті Велюнь, 1 вересня 1939 року
До 1940 року нацистська Німеччина почала бомбардувати британські міста. Цілями авіанальотів були і населені пункти, які не мали великого військового значення, такі як Ексетер, Кентербері та Йорк. Завдаючи ударів по цивільних та культурних об'єктах, нацистська Німеччина прагнула зламати волю британського народу. "Але щодо Лондона та інших британських міст це не спрацювало", - каже Герберт, додаючи, що німецькі бомбардування підняли моральний дух і стійкість британців, хоча водночас і посилили гіркоту.
У тому ж році Великобританія також почала проводити перші масштабні нальоти на німецькі міста. Зокрема, Алекс Белламі з австралійського Університету Квінсленду пише, що "неточність ударів, погана погода, велика кількість жертв і стратегічні переваги в сумі призвели до того, що RAF (Британські королівські ВПС. - Ред.) вирішили вдатися до килимових бомбардувань".
Ця тактика, за словами вченого, спрямовувалася на деморалізацію ворожого населення, що своєю чергою мало призвести до зриву промислового виробництва.
За словами Ульріха Герберта, вплив британських килимових бомбардувань на моральний дух німців був неоднозначним. "Була гіркота, злість на союзників, ненависть до численних літаків, що здійснюють бомбардування", - говорить історик. Однак, за його словами, із продовженням нальотів зростало й розчарування німців у нацистському режимі, а також почуття апатії та зосередженість на простому виживанні.
Наскільки успішною є тактика деморалізації населення у війні?
"Воєнна історія знає не так уже й багато прикладів, коли така тактика (деморалізації цивільного населення. - Ред.) була б успішною, особливо у короткостроковій перспективі", - каже Андраш Рац.
Жителі Києва у черзі за питною водою
Ульріх Герберт натомість зазначає, що при визначенні психологічного впливу подібних жорстоких нападів важливу роль відіграє те, чи "сприймається війна як справедлива або несправедлива". Неспровоковані напади на громадянське населення з боку зовнішніх агресорів, швидше за все, викличуть більш завзятий опір, ніж будь-що інше, вважає історик.
За повідомленнями ЗМІ, саме це і відбувається зараз в Україні, де прості люди відчувають лють і сповнені рішучості перемогти, незважаючи на дедалі більші труднощі.
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet