Які вони – особливі діти? Що відчувають, як сприймають оточуючих, чому їм важко жити у звичному для нас світі?
Одна із проблем, з якою стикаються спеціалісти, – це бажання батьків особливої дитини зробити її такою, як усі. Чому важливо зрозуміти та сприйняти її такою, яка вона є? Що чекає на дитину в майбутньому? Про це розповіла Олена Володимирівна Черепуха, дитячий психіатр медичної мережі "Добробут".
Часто батьки особливої дитини сподіваються на якесь чудодійне лікування, яке одразу допоможе малюку. Проте здебільшого програми адаптації займають роки. Важливо зрозуміти, як правильно налаштувати себе й допомогти своїй дитині.
Що доводиться пережити мамі малюка з особливими потребами?
У нашій країні часто спостерігається така закономірність: мама жертвує своїм життям заради особливої дитини. Вона покидає всі свої справи та займається лише нею, а оточення осуджує її. На жаль, часом із таких сімей іде батько. Деякі чоловіки не сприймають діагноз або вважають, що це не їхня дитина. Наприклад, у моїй практиці був випадок, коли тато сказав: "Я ж здоровий. Як у мене могла народитися розумово відстала дитина?". Буває також, що батько просто зникає.
У зв’язку з цим виникає така проблема: згідно із Законом України "Про психіатричну допомогу" на огляд і лікування потрібна згода обох батьків. І починають шукати батька, щоб він дав свою згоду.
На щастя, чимало чоловіків щиро та самовіддано піклуються про своїх особливих діток.
Особливими дітьми мають займатися спеціалісти
Є чимало випадків, коли мама вирішує: "А я врятую свою дитину. Я доведу, що вона нормальна та має право вести нормальний спосіб життя". Але якщо людина постійно щось комусь доводить, їй забракне сил на допомогу тому, кому вона справді потрібна.
Сьогодні існують спеціальні центри, працівники яких займаються конкретно тією особливістю, яку виявлено в дитини. Там вона може адаптуватися й проходити реабілітацію під наглядом професіоналів. Тож батькам потрібно не жертвувати собою, а дати можливість спеціалістам допомогти дитині.
Дитина, не схожа на інших
Я часто чую: "Моя дитина стане такою, як інші діти". Але тут важливо розуміти, що вона не буде такою, як усі. У цьому випадку я пропоную таке порівняння. Уявіть, що в когось народилася дитина без однієї ноги. Ніхто ж не стане змушувати її бігати на рівні з усіма, вона робитиме це інакше. Навіщо вимагати від дитини неможливого?
Деколи батькам важко сприйняти, що якщо дитина має психологічну патологію, вона від самого початку особлива. Але не слід заганяти її в рамки "ЯК УСІ".
Звісно, така дитина потребує більше уваги та сил від батьків. Їй надзвичайно важко адаптуватися у великому місті.
У дитинстві важливо розвивати те, що в малечі виходить найкраще. Наприклад, хтось одразу цікавиться технікою, хтось – малюванням, а хтось любить щось майструвати. Важливо робити все поступово, спостерігаючи за своєю дитиною та дослухаючись до порад спеціалістів.
Що чекає на особливу дитину в майбутньому?
Батькам слід зрозуміти, що потреби їхньої дитини не такі, як в інших дітей. У неї може не виникнути бажання в майбутньому створити сім’ю, просто тому, що їй не захочеться постійно бачити когось поруч біля себе.
Якщо дитина в майбутньому все ж захоче будувати відносини, вона сама скаже вам про це. Зазвичай люди із психічними особливостями, які навчилися за собою доглядати й отримали професію, зможуть знайти собі пару. Звісно, за кордоном таких прикладів більше. Є чимало випадків, коли особливі діти в дорослому віці жили окремо від батьків, із задоволенням показували свої житлові умови, свою кохану людину та виглядали цілком щасливими.
У нашій країні наявність спеціалізованих центрів дає батькам можливість більше дізнатися про те, як правильно будувати сьогодення та майбутнє своєї дитини, навчивши її максимально самостійно нести відповідальність за своє життя. Тож батьки мають допомогти їй почуватися комфортно, будучи такою, як вона є.