Фото: Корреспондент
Афганець Насир Набізада виступає за Україну
Лише деякі біженці, які прибули до України, домагаються тут успіхів. На думку Корреспондента, це доводить, що офіційний Київ не вміє адаптувати іноземців з користю для них і для себе.
Афганець Насир Набізада, 20-річний спортсмен, що практикує китайське єдиноборство ушу-сандай, завжди піднімається на ринг під звуки українського гімну. І це не випадковість, а особиста позиція - уже чотири роки боєць, який втік із Афганістану, що роздирає громадянська війна, вважає себе українцем. За цей час він зумів тричі стати чемпіоном України, а в минулому році навіть виграв світову першість.
Для України, пише видання, молодий афганець - представник рідкісного виду іноземних мігрантів, які використовують східноєвропейську країну не як плацдарм для стрибка до Євросоюзу, а пов'язують із нею життя. Корреспондент поспілкувався з деякими з них і переконався, що біженці можуть бути корисні країні.
Як зазначає тижневик, серед них є люди, які всупереч бездіяльності держави, що насилу прихистила їх, знаходять собі гідне застосування і навіть відкривають власну справу, вносячи лепту у наповнення держбюджету та працевлаштування корінних жителів. Тим часом не більше 10% людей, що шукають в Україні притулку, отримують легальний статус біженця.
Успішні іноземці з небагатих, а часто країн, де панують військові конфлікти, це не лише приклад для наслідування, а й докір Україні, так і не навчилась їх адаптувати. У світі, де зростають міграційні процеси - лише офіційних біженців вже більше 15 млн осіб, - подібне ставлення до переміщених осіб експерти називають ознакою відсутності вміння думати стратегічно. Це тим паче важливо для країни, населення якої невблаганно скорочується, підкреслюють вони.
"Вони біжать не в пошуках більш ситого життя - вони рятують своє життя. При цьому у них великий потенціал, який вони зможуть реалізувати у країні, що прихистила їх", - заявив Олдріх Андрисек, представник Управління верховного комісара ООН у справах біженців в Україні.
Колишні жителі Африки, особливо громадяни Сомалі, що воює, - помітна частина в потоці біженців, які потрапляють до України. Разом із пакистанцями й азербайджанцями сомалійці найбільш часті шукачі притулку в країні. Але є ще одна держава, яка, за даними Державної міграційної служби (ДМС), стабільно "постачає" людей, - це Афганістан.
За інформацією ДМС, за останні п'ять років афганці склали більше половини тих, хто отримав притулок в Україні. Активність талібів примусила багатьох жителів цієї гірської країни покинути рідний дім, навіть незважаючи на те, що перехід через кордон для них пов'язаний зі значними витратами - за кожної переправленої подалі від Афганістану людини провідники вимагають до $ 6 тисяч. Серед втікачів чимало представників місцевої еліти, що володіють непоганими вміннями, досвідом і потенціалом для успішної адаптації у чужих країнах.
Навіть наявність вищої освіти, отриманого будинку, не дає мігрантам жодних преференцій в Україні. Через складну систему його визнання іноземці часто змушені працювати на ринках, щоб прогодуватися. У цьому сенсі уродженці Узбекистану Олені Хван вдалося зробити майже неможливе: у 2006 році вона потрапила до України через політичні переслідування на батьківщині, а отримавши через два роки статус біженця, змогла першою серед "колег" по нещастю пройти процедуру нострифікації, тобто визнання іноземного диплома.
Експерти стверджують, що для успішної інтеграції біженцям потрібні як мінімум мовні курси і допомога в пошуку роботи. В основному новим жителям держави в цьому допомагають неурядові організації. Приміром, в Україні УВКБ за 14 років виділив $ 32 млн для адаптації іноземців. При цьому з матеріального влада надає мігрантам лише тимчасове житло в пунктах для біженців в Одесі та Закарпатті.
За оцінкою фахівців міграційної служби, щорічно через Україну в напрямку ЄС переправляються близько 60 тисяч осіб. Невелика частина з них - близько 1,5-2,0 тисяч на рік - вирішують просити статусу біженця і почати нове життя, не доїжджаючи до європейських кордонів. Але їхні шанси невеликі: Україна вкрай неохоче легалізує таких прохачів, відмовляючи в дев'яти випадках з десяти. Тим часом у сусідній Угорщині статус біженця у минулому році отримав кожен третій прохач.
За українськими законами іноземець, який шукає притулку, пише заяву до міграційної служби, докладаючи докази фактів утиску на батьківщині з релігійної, расової, національної належності або через політичні погляди. Протягом півроку він повинен отримати відповідь, але на ділі потенційні біженці в Україні очікують рішення декілька років.
На думку експертів, ставлення України до біженців робить проблемним НЕ прискіпливість профільного держоргану. У країні до цього часу не введена повноцінна програма адаптації біженців, а єдиний інтеграційний центр у Києві, створений благодійним фондом, перебуває під загрозою закриття. Крім того, вимушеним гостям елементарно немає за що жити: одноразова фінансова допомога для них становить лише 17 грн. Для порівняння: у Польщі біженці щомісяця отримують $ 274 (2200 грн.).
Докладніше про те, більшість біженців, які прибули до України, стикається з істотними труднощами, читайте у № 25 видання Корреспондент від 27 червня 2013 року.