Головна
 

Корреспондент: Розкол в українських сім’ях через ідеологію

Корреспондент.net, 13 березня 2015, 17:17
2
4004
Корреспондент: Розкол в українських сім’ях через ідеологію
Фото: Reuters
Анексія Криму і війна на сході України розділила багато родин

Сотні тисяч українських сімей тріщать по швах на ѓрунті ідеологічних розбіжностей.

Війна притупляє основи близьких стосунків – почуття відповідальності і здатність брати вину на себе, констатують психологи, пише Руслан Іванов у №9 журналу Корреспондент від 6 березня 2015 року.

Ганна, яка переїхала до Києва кілька років тому, не бачила свого 31-річного сина-шахтаря, численну рідню і подруг майже рік. Всі вони залишилися на малій батьківщині – в Макіївці, підтримавши сепаратистів. Ганна, прихильниця єдиної України, навпаки, у міру сил допомагала протестувальникам на Майдані.

«Родичі як мене тільки не називали, – згадує вона з тремтінням у голосі. – І нацисткою лаяли, і гірше висловлювалися, тому на якомусь етапі я повністю припинила з ними спілкуватися».

Востаннє Ганна побувала в Макіївці майже рік тому, важко переживши остаточний розрив з ріднею. І тільки з сином домовилася зідзвонюватися, але не спілкуватися на політичні теми.

«Для мене він все одно дитина, – зі сльозами на очах пояснює вона. – Як же я його кину, тим більше в самому центрі війни?!»

Таких історій, як у Ганни, в країні сотні тисяч – безліч українських сімей опинилися розділеними війною на два протиборчі табори.

«Війна завжди призводить до розщеплення всередині людини, всередині сім'ї, країни, великого колективу, – пояснює психоаналітик Катерина Левін. – У цій ситуації всі сторони конфлікту не здатні відчувати сором за те, що роблять, відчувати провину і брати на себе відповідальність за свої дії».

Тому нормальний діалог у суспільстві та в сім'ї стає неможливим, наголошує експерт.

За даними МНС, 127 тис. українців, переживши стрес, викликаний війною, звернулися за психологічною допомогою, і 30-40% – з приводу ідеологічного розколу в родині

За даними МНС, 127 тис. українців, переживши стрес, викликаний війною, звернулися за психологічною допомогою, і 30-40% – з приводу ідеологічного розколу в родині. Реальне ж число людей, які втратили контакт з близькими, в рази більше, стверджує Євген Єрмоловський, співробітник Асоціації фахівців подолання кризових станів. За його спостереженнями, серед тих з них, хто все-таки не посоромився звернутися до психологів, переважає молодь.

«Вони більш гнучкі, активні і в чомусь навіть доросліші за своїх батьків, – наголошує Єрмоловський. – Молоді люди почали брати на себе батьківські функції щодо старших родичів, щоб налагодити спілкування».

Сімейні сцени

34-річний киянин Олександр, як і інші герої статті Корреспондента, який не побажав назвати своє прізвище, – переконаний український націоналіст, а його батько – кадровий офіцер російської армії.

Суперечки про Майдан між ними по Skype і телефону переросли у справжні скандали після анексії Криму. Батько Олександра був одним з тих, хто з гордістю піднімав фронтові 50 г з друзями-офіцерами за приєднання півострова до Росії.

А вже після початку війни на Донбасі спілкування взагалі скотилося до матірних розборок. Протистояння досягло кульмінації, коли російський офіцер приїхав до Києва на похорон родича: батько і син ледь не побилися. З того часу вони майже не спілкуються.

«Коли ми розмовляємо, я чую не батька, а диктора [російського телеканалу] Lifenews, – каже Олександр. – Він перестав говорити своїми словами і сипле цитатами з російської пропаганди. Цю стіну не пробити».

Зі свого боку офіцер-батько висловлює Корреспонденту свою точку зору:

«Син мене просто не чує, і, крім як «агресор» і «фашист», я від нього нічого не можу домогтися. Він не розуміє одного: не буває так, що хтось бреше, а хтось говорить чисту правду. Брешуть всі, особливо під час війни».

Важко переживаючи розрив із сином, росіянин після чергової розмови з ним потрапив у госпіталь з гіпертонічним кризом. За словами офіцера, йому нестерпно усвідомлювати, що хлопчик, якого він навчав плавати, робити годівниці для птахів і фотографувати, тепер може підняти на нього руку тільки за те, що у нього інші погляди.

Важкі хвилини спілкування з ріднею пережила й Ганна з Макіївки.

«Сестра і кума дзвонили мені в Київ і прямо кричали в трубку: «Дура, повертайся скоріше, у нас зараз пенсії будуть по $ 500 і паспорти російські, – згадує вона. – Син-шахтар вже майбутні бариші підраховував. Мовляв, ось тепер шахтарі заживуть, як за Союзу».

У підсумку на рідню Ганна вже махнула рукою, хоча, за її словами, їй важко жити, знаючи, що і вона для них ніби померла. Але за сина бореться досі.

«Він мені каже: «Мамо, я в забої за 4 тис. грн, як віл, гарував, а вугілля за мільйони продавали. Україна нас грабувала», – згадує Ганна одну з розмов. – Я йому у відповідь: «Шахта твоя кому належить? Януковичу! А грабує тебе Україна? Сам подумай!»

Втім, доводи сторін становища не поліпшили. Мати і син стали телефонувати все рідше і говорити все коротше і різкіше. Ганна пачками їла валідол, син дратувався і грубіянив, поки нарешті вона не запропонувала накласти табу на політичні теми. Це трохи поліпшило стосунки.

А ось 29-річний сімферополець Дмитро, який зараз воює в одному з українських добровольчих батальйонів, вчинив з точністю до навпаки – повністю викреслив зі свого життя рідного брата.

Дмитро приїхав до Києва на самому початку Майдану і жалкує, що тоді не взяв із собою молодшого.

«Пообіцяв батькам, що не буду вплутувати його в неприємності, а тоді в Києві крім них більше нічого і не світило», – згадує він.

Поки Дмитро робив революцію в столиці, його брат, коли на півострів повалили колишні українські беркутівці, примкнув до одного зі сформованих ними загонів так званої кримської самооборони.

«Він навіть намагався мене агітувати повернутися і служити в їхніх структурах, – відверто каже боєць, додаючи нецензурне слівце. – Я йому раз і назавжди пояснив свою позицію, з якою він не погодився. Тепер брата у мене немає».

Дмитру шкода тільки батьків: мовляв, вони завжди були аполітичними, прапорів Росії не вивішували, але й за Україну не вступалися. А тепер не знають, як помирити синів. У сім'ї Дмитра – як у класиці радянської літератури: один син за червоних, інший – за білих.

«І, якщо росіяни почнуть лізти з боку Криму, ми цілком можемо зіткнутися ніс до носа в окопах, тільки з різних сторін», – невесело жартує боєць.

Незважаючи на показну браваду, помітно, що кримчанин дуже переживає розрив з братом

Незважаючи на показну браваду, помітно, що кримчанин дуже переживає розрив з братом. Згадує, як підлітками вони об'їздили все чорноморське узбережжя, ловили рибу, знайомилися з дівчатами, які приїжджали на відпочинок, і були щасливими. Почасти тому Дмитро не поспішає видаляти брата хоча б з друзів у Facebook, але на його рідкісні повідомлення не відповідає.

Лікар Час

Єрмоловський розповідає, що перший пік звернень українців до психологів припав на дні Майдану. Наступні хвилі – момент анексії Криму та запеклі бої на сході. Кожна з подій заново розколювала сім'ї.

«На сьогоднішній день проблема змістилася у бік розбіжностей з родичами, які живуть у Росії, –розповідає експерт. – Зараз це більшість звернень, і в цьому напрямку все дуже сумно».

Втім, сімейні пристрасті на ѓрунті політики фахівці фіксували ще в часи помаранчевої революції, але вони зійшли нанівець. Такий само підсумок Єрмоловський прогнозує і для нинішнього протистояння.

Психолог: Залишаються [непорушними навіть у війну] вічні цінності – сім'я, дім, друзі. І там, де люди не намагаються будь-якою ціною відстоювати свої принципи, розбрати рано чи пізно згасають

«Залишаються [непорушними навіть у війну] вічні цінності – сім'я, дім, друзі, – міркує психолог. – І там, де люди не намагаються будь-якою ціною відстоювати свої принципи, розбрати рано чи пізно згасають. А чудові приводи до цього дають політики [які стоять сьогодні у влади], розчаровуючи людей своїми діями».

Наш співрозмовник Олександр вже зробив перший крок назустріч батьку, чесно визнавши в розмові, що те, що відбувається сьогодні в Україні, все більше розходиться з ідеями Майдану. Почасти свою неправоту визнав і батько.

«Перші зміни в спілкуванні з ним почалися після того, як до Росії масово пішли труни, – зауважує Олександр. – Неохоче він все-таки сказав: «Так, там наші дійсно є, валять їх там у вас нехило». Знаю, що йому нелегко це було визнати».

Нещодавно стали самі дзвонити і Ганні її родичі з «ДНР».

«Сестра ридає в трубку, каже, не думали, що все так складеться, а тепер, мовляв, ними керують колишні злочинці, і сім'я на межі виживання, – розповідає колишня мешканка Макіївки. – Ну а що я можу? Пожаліти її тільки».

Головне не віддалятися, не переконувати людину в її неправоті, а просто взаємодіяти, вирішувати спільно якісь побутові проблеми. Ключове – не торкатися в розмові політики

Цього вже достатньо для відновлення сімейних стосунків, вчить Єрмоловський. Головне не віддалятися, не переконувати людину в її неправоті, а просто взаємодіяти, вирішувати спільно якісь побутові проблеми. Ключове – не торкатися в розмові політики.

«Компроміс у відмові обговорення конкретних тем може допомогти, а може й ні, – попереджає Левін. – Але це дасть людям можливість зберегти зв'язок і легше повернутися до нормальних стосунків».

За її словами, багато що залежить і від глибини конфлікту. Якщо родич закликає до насильства, вбивств, порушення закону, то складно бути толерантним і нейтральним. Але коли людина не висловлюється таким чином, а лише перебуває під впливом пропаганди, свого минулого, нехай спотворених, але особистих переконань, потрібно визнати її право на іншу точку зору.

Політичний розкол часто виникає в сім'ях, де до цього був застарілий сімейний конфлікт, зазначають психологи

Політичний розкол часто виникає в сім'ях, де до цього був застарілий сімейний конфлікт, зазначають психологи.

«Часто ідеологія стає прикриттям, щоб висловити взаємну образу, невдоволення давно назрілими в сім'ї проблемами, – пояснює Єрмоловський. – Опрацювання з фахівцем [глибинних] взаємин батьків і дітей нерідко знімає й ідеологічні чвари».

Слова експерта підтверджують передісторії деяких героїв статті. Олександр досі з гіркотою згадує поневіряння сім'ї за батьком по віддалених гарнізонах, через що він навіть не встигав обзавестися шкільними друзями. А син Ганни ображений на матір за те, що та, вийшовши заміж за киянина, переїхала до столиці, однак йому поїхати слідом за нею і теж влаштуватися там не допомогла.

Проте Ганна сподівається на возз'єднання.

«У мене мрія знову зібратися за одним столом з родиною, друзями, обійнятися, нехай і поплакати, але щоб все було як раніше, – каже вона. – Головне, щоб мир був, а стосунки налагодимо».

***

Цей матеріал опубліковано в №9 журналу Корреспондент від 6 березня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут

СПЕЦТЕМА: ПРОТЕСТИ І ВІЙНА НА ПІВДЕННОМУ СХОДІ
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Корреспондент.net в соцмережах