У світі активно обговорюють вчорашні переговори України з Росією і шляхи виходу із кризи на Донбасі.
Росія не помічає війни - The New York Times
Видання зазначає, що вчорашні переговори Петра Порошенка та Володимира Путіна не мали конкретних результатів.
Путін продовжував позиціонувати себе як стороннього спостерігача конфлікту, заявивши після зустрічі із президентом Порошенком, що повстання є внутрішньою проблемою, вирішення якої залежить від досягнення українським урядом перемир'я.
У своєму вступному слові на саміті Путін ледь згадав війну на Східній Україні, але повернувся до питання, яке призвело до поточної кризи: масштабної торгової і політичної угоди, запропонованої ЄС Україні.
Перехід Путіна від емоційних умовлянь з приводу відновлення російського контролю над українською територією, завойованою ще у XVIII столітті Катериною Великою, до буденних економічним тем дозволяє допустити, що він, можливо, переглядає свою стратегію щодо України, намагаючись обмежити шкоду, заподіяну санкціями, введеними США і Європою.
Довгострокова мета Москви, як стверджують аналітики, полягає не в тому, щоб змусити Україну визнати самопроголошені держави повстанців, які не визнає навіть Росія, але отримати гарантії, що Україна ніколи не вступить у НАТО і не дозволить розміщення західних військ на своїй території.
"Абхазія на Донбасі" – The Guardian
Росії зараз важче підтримувати сепаратистів, не вдаючись до операцій, причетність до яких вже неможливо заперечувати. Може бути, це схилить Москву до припинення гри у її нинішній формі?
Припинення вогню - це ще недостатньо.
Росія, Європа та Україна повинні укласти "велику угоду"
Нехай Україна пообіцяє справжню децентралізацію на сході (але без залежності регіону від Москви), Москва відмовиться від економічного шантажу, Україна не стане прагнути в НАТО у найближчому майбутньому і визнає, що до членства у ЄС їй ще далеко.
"Для Криму буде вироблена якась формула", - пише газета.
"На жаль, така угода можлива лише у віддаленій перспективі", - визнає видання. Україні і західним країнам буде важко змиритися з деякими її елементами. Але й Росія, схоже, хоче зберегти вплив на Україну шляхом вивертів, а не на основі чесної угоди. Можливо, Москва прагне до появи "Абхазії на Донбасі".
"Це стало б катастрофою для всіх, включаючи Росію", - сказано у статті.
Символізм українського конфлікту - Die Welt
Український конфлікт останнім часом розвивається в дусі символічної політики.
"Гуманітарні конвої" Путіна, парад на День незалежності України, "антипарад" у Донецьку, на якому провели військовополонених, - це лише кілька прикладів.
"І ось тепер - зустріч Володимира Путіна і Петра Порошенка у Мінську", на якій "рукостискання Путіна і Порошенка було не більше ніж символічним жестом", сказано у статті.
Путін знову сказав, що українську кризу слід вирішувати мирними засобами. Ніби Росія від березня не підтримує сепаратистів на сході України зброєю і людьми.
Неначе рушійною силою цієї ситуації є не Росія.
Reuters
Брифінг Путіна після переговорів у Мінську
Про те, як відбуваються справи насправді, судять не за просторікуваннями, а за зведеннями з фронтів. Автор статті згадує про взятих у полон в Україні псковських десантників, які за офіційною версією опинилися на чужій території "випадково", і про те, що в день зустрічі Путіна і Порошенка, за даними української сторони, повстанці втратили 250 людей убитими.
Якби Путін змінив свою тактику і дійсно припинив постачання зброї і провокації, то сепаратисти війну програли б.
Це стало б поразкою для Путіна, а такого він дозволити собі не може. Тому він залишається при своїй символічній політиці, яка дуже далека від кривавої реальності війни.
Захід не йде на жертви заради України - Politico
Незважаючи на високоморальне обурення, західні країни чітко вказали ті межі, до яких вони готові йти у протидії російській агресії у захисті України. Ще на самому початку вони виключили можливість застосування сили, віддавши перевагу політичним та економічним санкціям.
Звісно, зведення до мінімуму власних втрат це вельми розсудливий підхід з боку Заходу, однак запроваджені на сьогодні санкції практично ніяк не залякали Росію.
А ті санкції, які могли б її настрашити, наприклад, заборона на експорт російських енергоресурсів, несуть у собі величезну небезпеку для європейської економіки, яка поки ще не оговталася від світової кризи 2008-2009 років і багато в чому покладається на Росію у питанні забезпечення енергією. Жодна європейська держава не готова піти на такий ризик.
Показово те, що протягом кризи жоден західний лідер не вважав за можливе зробити важливу заяву і пояснити, що поставлено на карту в Україні, а також вимагати значних жертв заради просування цілей Заходу.
Reuters
Представники ЄС на переговорах у Мінську
Насправді лише зростання громадського обурення у зв'язку зі знищенням рейсу МН17 і оскверненням місця падіння змусив європейські країни погодитися на введення більш жорстких секторальних санкцій проти Росії.
Однак це обурення йде на спад, і тепер влада і суспільство все частіше віддають перевагу вирішенню власних найбільш помітних внутрішньополітичних та економічних проблем, не бажаючи витрачати ресурси на покарання Росії та допомогу Україні.
Путін знає все це, а от багатьом кабінетним генералам із Вашингтона це невтямки. Такий баланс інтересів, ресурсів і жертв означає, що Заходу і Києву задля розблокування кризи доведеться йти на деякі компроміси з Росією, особливо в питанні геополітичної орієнтації України і російського впливу на її східні регіони.