ГоловнаУкраїнаПолітика
 

Корреспондент: Що стоїть за створенням Мінінформполітики

Корреспондент.net, 15 грудня 2014, 15:03
0
563
Корреспондент: Що стоїть за створенням Мінінформполітики
Фото: УНІАН
Наближеність Юрія Стеця до Президента дала привід стверджувати, що Міністерство інформполітики створювали спеціально під нього

Створення Мінінформполітики пояснюють обставинами воєнного часу.

Але за цим може приховуватися боротьба як за матеріальні ресурси, так і за зміцнення політичного впливу, пише Дмитро Москаленко у №49 журналу Корреспондент від 12 грудня 2014 року.

Рідкісну і небувалу для українського медіасередовища одностайність викликала поява Міністерства інформаційної політики (МІП). Журналісти та медіаменеджери об'єдналися в критиці цього проекту ще на етапі чуток про його створення.

В українському суспільному житті такого практично не буває, але проти виступили єдиним фронтом практично всі, крім найближчого оточення Президента. Можливо тому, що медіа були однією з рушійних сил Євромайдану і професійне середовище не очікувало, що після його перемоги знову доведеться протистояти спробам держави втручатися в діяльність ЗМІ.

А далека від медіа частина збуреної громадськості чекала негайної реалізації зовсім інших ініціатив. Зокрема, у сфері економіки. Особливо роздратовано сприймається ідея створення з нуля МІП на тлі чуток про прийдешнє жорстке скорочення витрат бюджету на соціальну сферу.

Багатьох також збентежив той факт, що з суспільством не порадилися. Схожі дискусії і розмови про принципи роботи громадського телерадіомовлення велися роками, принаймні з часу помаранчевої революції, в той час як МІП поспішили створити, не маючи уявлення про обсяг його повноважень або ресурсів.

Своя правда

Ідея такого собі органу, що визначає державну інформаційну політику, з’явилася давно. Раніше висувалися різні проекти та пропозиції – від створення суто культурних і просвітницьких організацій до розширення повноважень, наприклад, Держкомтелерадіо (ДКТР), що вже виконує близькі функції.

Але коли МІП був створений, виявилося, що єдиного і чіткого погляду на структуру відомства немає навіть у його адептів. Зокрема, Юрій Стець, який очолив міністерство, говорив про три департаменти.

«Один з департаментів та один із заступників міністра займатимуться створенням стратегії державної інформаційної політики та її втіленням», – сказав він.

Другий департамент повинен стосуватися інформаційних війн, у тому числі протидії російській пропаганді та агітації як усередині України, так і за кордоном.

«Там буде кілька людей, які працюватимуть над створенням концепції інформаційної безпеки країни», – додав міністр.

А третій департамент, схоже, стежитиме за створенням і формуванням єдиної державної позиції. Зокрема, співробітники МІП надаватимуть допомогу державним прес-службам.

Тим часом проект положення про міністерство не містить жодного натяку на ці департаменти. Зате є згадка про дві державні служби – внутрішньої інформаційної та зовнішньої інформаційної. Кожна з них отримає свого керівника, його заступників і апарат. Чи корелюються якось згадані департаменти з цими службами, поки що не зрозуміло.

Структуру МІП у будь-якому випадку окреслить Кабінет Міністрів. Він таки визначить витрати на його утримання.

Під час створення відомства всіляко наголошується, що воно не стане додатковим тягарем для бюджету і не дублюватиме нічиїх функцій. В першу чергу ДКТР.

Пропозиції створити міністерство на його базі згасли негайно, коли стало зрозуміло, що це неможливо. ДКТР – відомство «конституційне», тобто згадане в Основному законі, і порядок обрання його членів прописаний там само, в розділі № 3. А це означає, що для внесення будь-яких змін необхідний референдум. Тому невизначений період часу в Україні будуть два центральні органи виконавчої влади в інформаційній сфері.

Правда, МІП замахується ширше – на сферу масових комунікацій (СМК) в принципі. Це визначення, зовсім відсутнє в положенні про ДКТР, викликало підозри в прихованій спробі встановлення контролю над інтернет-ЗМІ у вигляді їхньої обов'язкової реєстрації. Тим більше що реєстрацію газет, журналів та інформаційних агентств намагаються передати від Міністерства юстиції МІПу.

Але Стець уже заспокоїв: сайти ніхто ставити на облік не збирається. Можливо, МІП пішов би на це з великим задоволенням, але тема реєстрації інтернет-видань може остаточно зіпсувати репутацію влади: у суспільній свідомості це проект з минулого життя «злочинної влади», проти якого медіаспільнота боролася не менше завзято, ніж зараз агітує проти МІП.

Проте в положенні про МІП створення державного реєстру засобів комунікації передбачено. Як, швидше за все, і гроші на нього.

Найбільш вірогідним джерелом фінансування стане бюджет ДКТР. Незважаючи на всі спроби схитрувати і подати МІП як дуже негроміздкий і недорогий в обслуговуванні орган, приклад ДКТР свідчить про зворотне. Зараз це відомство з бюджетом 682 млн грн, з яких на апарат іде 16,6 млн. Таким є обсяг і масштаб цін на державну інформаційну політику.

Якщо автоматично замінити Держкомтелерадіо МІПом не виходить через законодавчі причини, то ще зберігається можливість «роздерибанити» його ресурси і повноваження. Як у випадку з обласними телерадіокомпаніями, які з 1 січня перейдуть у суспільне мовлення – ще один інформаційний проект нової влади. Перефразовуючи улюблену мантру реформаторів про те, що «гроші ходять за людьми», можна сказати, що в такому випадку гроші перейдуть до МІПу слідом за проектами.

І хоча Стець стверджує, що після виведення облтелекомпаній від ДКТР залишиться сама назва, він трохи лукавить. Оскільки там достатньо об'єктів і повноважень, які можуть наповнити МІП не тільки змістом, а й грошима навіть в умовах дефіциту бюджету. Наприклад, бюджетне утримання ІА Укрінформ становить понад 40 млн грн, підтримка підприємств Книжкова палата імені Івана Федорова й енциклопедичне видавництво тягне в цьому році на 10 млн грн.

Сила слова

Українська держава ніколи не відмовлялася від спроб регулювати інформаційну діяльність. Практично рівно 20 років тому новообраний президент Леонід Кучма теж вирішив створити профільне міністерство – у справах преси та інформації. Але виникли вони не на рівному місці, а на базі ліквідованих державних комітетів у справах видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження, а також у справах охорони держтаємниці в пресі та ЗМІ.

Підвищення статусу відомства лобіювало оточення Кучми, яке тоді починало розбиратися в ролі і значенні інформації та інформаційних технологій, а тому не бажало втрачати свій вплив на нові віяння і процеси в країні.

Відомство пропрацювало два роки і в 1996-му було перетворено на Міністерство інформації на чолі з нині покійним медіаменеджером, політтехнологом і видавцем тижневика Політика і культура Зіновієм Куликом, близьким до Адміністрації президента, під якого і готувався цей держпроект.

Напередодні виборів президента 1999 року міністерство було ліквідовано і знову знижене у статусі до Держкомітету інформаційної політики. Причини цього називалися різні – від втрати інтересу до нього до особистої опали Кулика.

А вже буквально через півроку, напередодні початку акцій Україна без Кучми Держкомітет інформації об'єднали з ДКТР, і з того часу з різним набором повноважень і завдань відомство існує дотепер. У роботу ЗМІ, особливо так званих нових, комітет не втручається. Тому в медіасередовищі його діяльність роздратування не викликає. Навіть більше, самі журналісти часто плутають цей комітет з Нацрадою з питань телерадіомовлення, яка займається розподілом приватного ресурсу.

20-річна історія Мінінформації демонструє його залежність від амбіцій найвищого керівництва країни

20-річна історія Мінінформації демонструє його залежність від амбіцій найвищого керівництва країни. Статус фактично залежав від його поглядів на те, чи повинно відомство працювати в інтересах правлячої політичної сили або ж зосередитися винятково на аполітичних функціях, наскільки інформаційна сфера може бути без політики. Крім того, є залежність від упевненості керівництва в своїх силах. Кучма ліквідував міністерство акурат перед повторним обранням, коли стало зрозуміло, що другий термін йому забезпечений, і більше до нього не звертався.

Питання про те, чи означає лобіювання Президентом Петром Порошенком портфеля міністра інформполітики, що він поки ще не освоївся на посту, залишається відкритим. Як і відповідь на питання для чого.

«Міністерство інформації придумали для працевлаштування однієї людини», – вважає скандальний журналіст і не менш скандальний колишній уповноважений уряду з боротьби з корупцією Тетяна Чорновіл, маючи на увазі Стеця, давнього соратника Порошенка.

Така версія має право на існування з урахуванням того, що за півроку роботи у вищі органи влади прийшло чимало колишніх ділових партнерів Президента.

Проте головний аргумент, який наводився на користь МІП, – доцільність військового часу.

«У вівторок [1 грудня] голосуватимемо за кандидатури міністрів у новому уряді. Є ідея створити в структурі Кабміну Міністерство у справах інформаційної політики, головним завданням якого буде захист інформаційного простору України від російської пропаганди і контрпропаганда в Росії, на території тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Це питання давно назріло і, я б навіть сказав, перезріло», – начебто між іншим за день до голосування написав Антон Геращенко, радник голови МВС, що має до медіа вельми віддалене відношення.

Цього, а також особистої участі Президента вистачило, щоб забезпечити проекту підтримку в сесійній залі. З фракції Блоку Петра Порошенка проти проголосували три депутати – Світлана Заліщук, Дмитро Добродомов та Сергій Лещенко. Утрималися ще троє – Мустафа Найєм, Іванна Климпуш-Цинцадзе і Леонід Козаченко.

Але не варто уряду, який позиціонується як проєвропейський, розраховувати на розуміння і співчуття у створенні МІПу з боку зарубіжного експертного середовища.

«Ідея створення Міністерства інформації працюватиме проти фундаментальних принципів свободи слова, а також міжнародних правових стандартів. Я піднімав це питання з міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним у Базелі минулого тижня, і у нас була дуже конструктивна дискусія. Україна зробила багато позитивних кроків щодо свободи ЗМІ та свободи слова в минулому. Міністр визнав, що потрібно продовжувати рухатися в цьому напрямку. А створення Міністерства інформації – це певним чином крок назад», – заявив Корреспонденту старший радник офісу представника ОБСЄ з питань свободи медіа Гунар Вранг, чий шеф Дуня Міятович офіційно підтримала українських журналістів.

З останніми Україні в особі уряду сваритися не варто, вважають у Freedom House.

«По суті, створення міністерства – це недалекоглядна політика уряду, який ігнорує той факт, що незалежні ЗМІ та громадянське суспільство є найкращими союзниками України в боротьбі з агресивною пропагандою, яку підтримує Росія», – вважає Меттью Шафф, старший співробітник програм організації.

Критерієм відповідності МІПу світовій практиці стане його діяльність.

«В принципі, поки нове міністерство (з невизначеними обов'язками) не намагається контролювати, регулювати українські ЗМІ, воно може відповідати прийнятим стандартам щодо свободи преси і свободи слова. З іншого боку, низький рівень внутрішньої довіри з боку засобів масової інформації України до нового держоргану є серйозною перешкодою для його ефективності», – повідомив виданню старший партнер Transatlantic Relations Program Адріан Каратницький.

Він нагадав, що в Америці свого часу існувало Інформаційне агентство США.

«Хоча це було й не міністерство, але його діяльність була спрямована на поширення своїх ідей поза Штатами. Але за законом його діяльність не була дозволена на території США, виключаючи спеціальні випадки, коли ця організація отримувала дозвіл. У 1999 році агентство розбили на дві частини – під керівництвом конгресу й адміністрації – і зосередили на мовлення поза США. Друга частина стала підрозділом держдепу (тобто міністерства закордонних справ)», – каже Каратницький.

Міністерство інформації у воєнний час було у Великобританії, де воно здійснювало непрямий контроль над урядом за підтримки ВВС.

«По суті, BBC є і зараз державною корпорацією під контролем активістів з приватного сектора. Таким чином, є численні західні приклади інформаційної діяльності уряду. Але найбільш важливими є межі, в яких вони можуть впливати на внутрішній контент ЗМІ», – додав експерт.

Партконтроль

Поки що на звання єдиного дієвого інструменту, здатного проконтролювати процес створення міністерства, претендує парламентський комітет з питань свободи слова.

Його голова Вікторія Сюмар вже запросила офіційний текст положення. Колишній директор Інституту масової інформації представляє в парламенті Народний фронт. До виборів вона займала пост заступника секретаря Ради нацбезпеки й оборони, де займалася саме інформаційною складовою роботи ради. Але влітку вона звільнилася разом із секретарем РНБО Андрієм Парубієм – подейкують, через незгоду з політикою Адміністрації Президента з низки принципових питань, в тому числі через розбіжність поглядів на інформаційну політику держави.

Сміття з хати виносити не стали, але той факт, що вони обидва опинилися в альтернативному президентському політпроекті прем'єра Арсенія Яценюка, свідчить про наявність у Раді конкуренції не тільки ідей, а й самих політиків. Це позитивний момент, враховуючи, що, за останніми даними, у фракції Блоку Петра Порошенка реальної опозиції пропозиції Президента ввести посаду міністра інформації практично не виявилося.

***

Цей матеріал опубліковано в № 49 журналу Корреспондент від 12 грудня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.

ТЕГИ: Свобода слова
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Корреспондент.net в соцмережах