Чим би обернулася Україні зміна курсу на дружбу з головним економічним конкурентом Америки?
Останнім часом в Україні спостерігається зростання інтересу до Китаю. В кінці червня представники українського уряду і парламенту взяли участь у презентації збірки промов голови Китайської Народної Республіки "Сі Цзіньпін про державне управління в Китаї".
На заході в Києві були віце-прем'єр з питань євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанишина, віце-прем'єр зі стратегічних галузей промисловості Олег Уруський, лідер партії Батьківщина Юлія Тимошенко, бізнесмен і політик Вадим Новинський, а також керівник фракції Слуга народу у Верховній Раді Давид Арахамія.
Говорили про економічне співробітництво двох країн. І, якщо вірити інформаційному агентству Синьхуа, в інтерв'ю китайським ЗМІ Арахамія заявив, що партія Слуга народу має намір переймати досвід Комуністичної партії Китаю в управлінні економікою і побудови держави.
В середині липня український президент Володимир Зеленський вперше особисто по телефону поговорив з головою КНР Сі Цзіньпіном, запевнивши його, що Україна може стати "містком до Європи" для китайського бізнесу, подякував за китайську вакцину проти COVID-19 і пообіцяв укласти угоду про безвіз між Україною і Китаєм.
Все це відбувалося на тлі скандалу з підписом України під заявою комітету ООН з прав людини з закликом до Китаю негайно допустити незалежних спостерігачів в її західний округ Синьцзян, де, за інформацією правозахисників, ущемляють права уйгурів та інших представників національних і релігійних меншин.
Спочатку Україна поставила свій підпис під цією заявою, однак через кілька днів за загадкових обставин його відкликала.
Тим часом український уряд підписав з КНР міжурядову угоду про співпрацю в галузі будівництва інфраструктури. Як йдеться на сайті Кабміну, серед пріоритетів співпраці - залізничний транзит, аеропорти, порти, комунікації та муніципальне інженерне будівництво.
Деталі співпраці не розголошуються. І саму угоду так і не оприлюднили.
Колишній заступник міністра інфраструктури Віктор Довгань тільки розповів, що переговори щодо цієї угоди тривали три роки і передбачають отримання пільгових кредитів Ексімбанку КНР під два відсотки річних на 15 років.
Серед пілотних проектів він назвав будівництво моста біля Кременчука і першої черги кільцевої дороги в Києві.
Повторення історії?
Це не перша угода з Китаєм. За часів президентства Віктора Януковича таких угод було кілька, оскільки тоді Україна теж демонструвала активне зближення з Китаєм. Але більшість з тих угод виявилися провальними, або так і не були реалізовані.
Наприклад, у 2012 році Державна продовольчо-зернова корпорація України отримала під держгарантії кредит в Ексімбанку Китаю на 1,5 мільярда доларів для забезпечення виконання поставок українських зернових у КНР.
Однак обслуговувати цей кредит хронічно збитковою ДПЗКУ, навколо якої постійно йдуть корупційні скандали, виявилося вкрай складно. З огляду на кабальні умови позики, аграрний сайт Latifundist навіть написав про класичний варіант "кредитного рабства", в яке потрапила ДПЗКУ.
Роком раніше - в 2011 - був укладений контракт на надання кредиту на будівництво залізничної гілки між Києвом і аеропортом Бориспіль. Тоді Україна домовилася з Китаєм про залучення 372 мільйонів доларів під державні гарантії на 15 років. Щоправда, до будівництва справа так і не дійшла.
"Врешті-решт, замовлення віддали полякам. Вони побудували за 18 мільйонів доларів. Куди повинна піти різниця - не важко здогадатися, - каже керівник секції Азіатсько-Тихоокеанського регіону New Geopolitics Research Network Юрій Пойта. - Китай любить давати кредити країнам, що розвиваються, де влада не підзвітна суспільству".
Пойта пояснює, що китайська тактика проста: КНР роздає країнам "легкі гроші" під нібито низькі відсотки, але з обов'язковою умовою, щоб всі проекти реалізовувалися китайськими компаніями, з китайських матеріалів і китайськими умовами, в кінцевому рахунку робить проект дорожчим у кілька разів, а за такі китайські "щедроти" країнам доводиться розплачуватися - іноді стратегічними пріоритетами.
Відомим прикладом так званої "дипломатії боргової пастки" стала Шрі-Ланка, де побудований китайцями морський порт Хамбантота був офіційно переданий Китаю в 99-річну оренду в кінці 2017 року, оскільки уряд Шрі-Ланки не змогло виплатити борг своєму кредитору.
Або приклад Чорногорії. Ця країна опинилася в борговій кабалі Китаю, взявши в КНР кредит на будівництво автобану і тепер просить допомоги ЄС, оскільки і не може платити за кредитом, і не має обіцяної дороги. Може в подібній пастці опинитися Україна?
Через популістські обіцянки в кредитну пастку
"Китай демонструє останнім часом використання економічних інтересів для отримання своїх політичних цілей. Він грає на популістських обіцянках представників влади країн, які приймають кредити. Але Китай не благодійна організація, якщо не можеш віддати кредит, то питання ставиться руба: або повертай, або відпрацьовуй політичним шляхом", - говорить заступник виконавчого директора Української призми, член Української групи стратегічних і безпекових студій Сергій Герасимчук.
Аналітики вказують на те, що зараз українській владі потрібні швидкі результати і перемоги, щоб не втрачати політичні рейтинги, і вона все частіше стала дивитися в бік Сходу. Адже на відміну від Заходу, в обмін на фінансову підтримку Китай не вимагає реалізації довгострокових реформ.
"Україна вразлива і вимагає швидких інвестицій. За рахунок Китаю Україна хоче швидко реалізувати інфраструктурні проекти", - зауважує Юрій Пойта.
З несподіваною заявою виступив спікер української делегації в Тристоронній контактній групі Олексій Арестович. Виступаючи на телеканалі Дом, він зазначив, що якщо в ЄС і США продовжиться практика здачі українських інтересів, то Україні нічого не залишиться, як переорієнтувати свої інтереси на Схід.
"Більшість наших партнерів з безпеки, включаючи США, мають зараз напружені відносини з Китаєм. І шантаж, до якого вдається Україна, може сприйматися як політична гра. Головне, щоб це не був подвійний блеф, в результаті якого і Пекін, і Вашингтон, і Берлін відвернуться від співпраці, і Україна втратить економічну підтримку і підтримку у сфері безпеки", - застерігає Герасимчук.
Потрібні "червоні лінії"
Експерти вказують на те, що Україні не варто відмовлятися від торгового співробітництва з Китаєм. Адже незважаючи на все, в 2020 році зовнішньоторговельний оборот товарів і послуг з КНР зріс на 19 відсотків і склав 15,7 мільярда доларів. Китай є другим після ЄС торговим партнером України.
Однак, як відзначають опитані DW аналітики, робити це треба вкрай обережно, не нехтуючи інтересами у сфері безпеки.
"Китай використовує ряд важелів в економічній, інвестиційній, медичній сферах, зокрема так звану вакцинну дипломатію, як інструмент своєї стратегічної політики. Тому українським спецслужбам потрібно з подвоєною силою аналізувати всі пропозиції, які йдуть в Україну і українським політикам з Піднебесної", - радить заступник директора центру Нова Європа Сергій Солодкий.
Щоб не потрапити у вміло розставлені китайські пастки, Україна повинна перестати "загравати" з КНР і чітко окреслити "червоні лінії", за які не може заходити українсько-китайське співробітництво, вважає Юрій Пойта.
На його переконання, такими червоними лініями має бути військово-оборонний комплекс України, елементи критичної інфраструктури, системи зв'язку, авіа- і двигунобудування.