Про що писали в іноземній пресі в останній день 2014 року.
Вирішальний рік для Європи - Project Syndicate
Кажуть, що криза євро закінчилася. Спокій повернувся на фінансові ринки, влада Євросоюзу - зокрема, Європейський центральний банк - запевняє, що валютний союз буде збережений. Але економіки Південної Європи залишаються пригніченими, а єврозона в цілому страждає від стагнації, дефляційного тиску, і, в країнах, які переживають кризу, наполегливо високий рівень безробіття.
Враховуючи очевидну нездатність влади ЄС завершити економічне нездужання, не дивно, що багатьом членам-державам ЄС не вистачає терпіння з режимом жорсткої економії. Насправді деякі країни тепер стикаються з політичним переворотом.
Коли прийде криза, то її швидше за все запустить - як і кризу євро - Греція, в якій зараз проходять президентські вибори, що навряд чи покажуть переможця
Якщо грецький парламент не обере нового президента більшістю у дві третини голосів в третьому і завершальному турі на наступному тижні, він буде розпущений і будуть розпочаті дострокові вибори.
Існує ризик того, що СІРІЗА, радикально ліва соціалістична партія, прийде до влади.
Звичайно, сама по собі Греція занадто мала для того, щоб її проблеми представляли будь-яку реальну небезпеку для єврозони. Але результат виборів в Афінах може розпалити паніку на фінансових ринках, переходячи в кризу, яка загрожуватиме Італії, третій за величиною економіці єврозони, а з деякою затримкою і Франції, другій за величиною
Конфлікт через жорстку економію став політично вибухонебезпечним, він стає конфліктом між Німеччиною та Італією - і, що ще гірше, між Німеччиною і Францією: тандемом, який постачав європейську інтеграцію протягом шести десятиліть.
І це відбувається в той час, коли антиєвропейські націоналістичні сили затверджуються в національних і державних парламентах Німеччини - і на вулицях - тим самим істотно знижуючи можливість компромісу з боку канцлера Ангели Меркель.
Битва між захисниками і противниками жорсткої економії погрожує розірвати не тільки єврозону, але і ЄС в цілому.
Криза в єврозоні, а також відмова в спробах створення справжнього європейського підходу до пожвавлення зростання, сприяли - не тільки, але значно - до відродження націоналізму в ЄС. Сила цієї політичної тенденції стала повністю очевидною в травні 2014 року, коли анти-Європейські націоналісти добре зарекомендували себе у виборах Європейського парламенту. З цих пір, націоналістичні тенденції тривають.
Чому Путін боїться Майдану - Die Welt
Революція на кшталт Майдану - жах для Володимира Путіна, і тому російська держава все тугіше затягує петлю на шиї опозиціонера Олексія Навального.
У вівторок відомий блогер, який і так вже цілий рік, який перебуває під домашнім арештом, вкотре був засуджений до умовного терміну. Його брат Олег Навальний отримав в ході того ж політично мотивованого процесу 3,5 року позбавлення волі.
Таким чином, Кремль намагається зламати свого найвідомішого критика і показати йому, що його боротьба безперспективна.
Найбільше в Кремлі хотіли б посадити Навального за ґрати, як ще одного лідера російської опозиції - Сергія Удальцова, засудженого до 4,5 років позбавлення волі.
Але, на відміну від Удальцова, який симпатизує Сталіну і російській анексії Криму, ситуація з Навальним зовсім інша, і Кремлю доводиться використовувати щодо нього іншу стратегію, оскільки багато молодих росіян готові вийти на акції протесту у разі арешту Навального.
Взагалі, згідно нової російської військової доктрини, найбільшу внутрішню загрозу Кремль вбачає не в тероризмі, а в дестабілізації політичної ситуації в країні і спробі державного перевороту.
Після революції на Майдані у Путіна зріс параноїдальний страх перед протестами, якими, на його думку, управляють із Заходу.
Кремль за допомогою пропаганди поширює серед росіян страх перед протестами: на прикладі України Путін хоче показати своїм підданим, що протести - це кровопролиття
Політично активну меншість росіян, яка ще три роки тому сподівалася на зміни, перетворюють на "п'яту колону" і деяких маргіналів. Інакодумцям в путінській Росії стає все важче дихати.
Решті росіян, у свою чергу, доводиться спостерігати за тим, як їхня країна скочується до агресивної диктатури, в якій немає місця вільним громадянам.
Інтернет проти Путіна: хто кого? - The New York Times.
Навальний, російський дисидент XXI століття, презентує новий вид загрози путінському режимові. Він став першим активістом в Росії, що використав інтернет як ефективний засіб політичного опору.
Це відносно недавнє явище. Ще в 2010 році російський інтернет був простором свободи головним чином тому, що Кремль не сприймав його серйозно.
І ось з'являється Навальний, який зрозумів, що його співвітчизники втомилися від марних вуличних демонстрацій. Він не закликав людей до повстання, він просто просив їх подавати скарги онлайн.
Він надавав детальні інструкції звернень до влади і просив своїх прихильників повідомляти про все, від незаасфальтованих вибоїн на дорогах до підозрілих держзамовлень. Ці кампанії, що тривали кілька років, показали окремим росіянам, що разом вони здатні домогтися свого.
Тим не менш, Кремль не турбувала діяльність онлайн-активістів до кінця 2011 - початку 2012 року, коли десятки тисяч росіян вийшли на вулиці, протестуючи проти уряду, що було організовано, головним чином, через соціальні мережі.
Опозицію чекає важка битва. Навальний довів, що сила інтернету не тільки "віртуальна", але у неї є межі. Головною перешкодою для опозиції як і раніше буде апатія суспільства, яка є найкращим захистом авторитарного режиму. Одного інтернету недостатньо, щоб отримати над ним перемогу.
Але це може зробити дещо інше: руйнується російська економіка. Економічна криза може зробити Путіна більш вразливим і, зрештою, привести до масового повстання.
І, завдяки інтернету, у Навального і його прихильників будуть кошти для того, щоб скористатися революційною ситуацією, якщо вона виникне.