Розвиток відносин між ЄС і Китаєм може допомогти у врегулюванні кризи в європейських країнах.
Припинення вогню на Донбасі працює, але до остаточного вирішення української кризи ще дуже далеко.
В американському виданні Project Syndicate припускають, що вихід з кризи полягає у тіснішій співпраці в євразійському форматі - за участю Китаю та Індії.
Корреспондент.net наводить переклад статті про євразійське вирішення кризи в Європі.
Поки в Україні програли всі
Минуло більше 18 місяців після вигнання колишнього президента Віктора Януковича з влади (і в еміграцію), а криза в Україні триває і досі. Крим анексувала Росія, частина Донбасу знаходиться під контролем проросійських повстанців, а відносини між Заходом і Москвою напружені навіть більше, ніж за часів холодної війни.
Але чи виграв хтось від цього? Ті, хто хотів прив'язати Україну до Заходу і уявляв собі, ніби санкції проти Росії призведуть до зміни режиму в Кремлі шляхом палацового перевороту чи народного повстання, побачили, що їхні сподівання ні до чого не призвели: популярність президента Володимира Путіна ще на висоті. У Росії ж так само розчаровані ті, хто передбачав швидкий розкол України і створення в її східних та південних регіонах проросійської Новоросії.
Трагедія полягає в тому, що ціна цих ілюзій виявилася неймовірно високою в людському вимірі і дуже небезпечною в геостратегічному плані.
Росія ніколи не збиралася здаватися. Більше 20 років її гнітило розширення Євросоюзу і НАТО - в тій частині Європи, яку вона вважала критично важливою для національної безпеки. І тепер росіяни впевнені, що вони мають достатньо морального підгрунтя для захисту власних інтересів.
Зараз небезпека криється у тому, що нинішня безвихідь (обидві сторони обмінюються звинуваченнями в атмосфері взаємної недовіри) веде до поглиблення кризи у відносинах між Росією і Заходом. Обом сторонам потрібно шукати вихід, адже весь континент, включаючи Росію, може зазнати загрозливого поширення ісламського екстремізму.
Виклики багатовекторного світу
Водночас обидві частини Європи відшуковують зараз нову геополітичну (ба навіть духовну) ідентичність. Поки ЄС намагається впоратися з проблемами міграції та інтеграції, Росія відходить від євроцентричного культурного та економічного курсу в бік євразійської альтернативи.
А Сполучені Штати (принаймні за президента Барака Обами) торують собі шлях напівізоляції, залишаючи за собою турбулентні зони нестабільності і невирішених проблем.
Що ж буде далі? Західна і Східна Європа все глибше занурюються в політичні конфлікти і економічну стагнацію. І це попри 500 років європейського глобального домінування.
За євразійською співпрацею - майбутнє? // Reuters
Нинішня реальність така, що після закінчення біполярного панування США і Радянського Союзу, а також короткого періоду "однополярності" після розколу СРСР, ми опинилися в "багатовекторному" світі.
Він також може виявитися тимчасовим, оскільки набирають чинності два нових геополітичних макроблоки XXI ст. Один формується навколо США і їх амбітних прагнень проштовхнути проекти Транстихоокеанського партнерства (ТТП) і Трансатлантичного торговельного і інвестиційного партнерства (ТТІП).
Другий макроблок - це "Велика Євразія" з Китаєм, Росією, Казахстаном, Іраном і, можливо, Індією.
Євразія допоможе
Питання в тому, чи зможе "Велика Євразія" допомогти Європі знайти вихід з її нинішньої безпекової кризи. У Європі, безумовно, є ті, хто волів би зміцнювати Організацію з безпеки і співробітництва в Європі.
Альтернативою міг би стати діалог ЄС з країнами Азії.
Більш прийнятним варіантом стало б включення (і краще зараз, ніж потім) Китаю і держав Євразії в проект поступового створення спільного економічного простору від Шанхая до Лісабона.
Є очевидний потенціал в конструктивних відносинах ЄС із Шанхайською організацією співпраці, створеної в 2001 році Китаєм, Росією, Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном і Узбекистаном (наступного року до них повинні приєднатися Індія і Пакистан). Занепад старого порядку означає, що треба створювати новий, розпочавши з діалогу щодо питань євразійського розвитку, співробітництва та безпеки за участю Китаю і країн усієї Євразії.
Це не означає, що ОБСЄ та НАТО залишаться історією. До такого нікому не варто прагнути. А що насправді є важливим під час пошуку виходу із сьогоднішніх конфліктів (як активних, так і тих, що вважаються замороженими), так це ширше відкривати рамки для співпраці та діалогу між ЄС та країнами, які називають "Великою Євразією".
У такому сценарії залишається питання про роль США. Чи захочуть Штати залишатися напівізольованими в надії, що їх знову запросять на головну сцену у той малоймовірний момент майбутнього, коли знову постане "однополярний світ"?