Підтримуючи своїх націоналістів, Вірменія та Азербайджан можуть перетворити конфлікт за Нагірний Карабах у повноцінні бойові дії.
«Території, де позиції вірменських та азербайджанських військ сходяться майже впритул, тільки здаються мирними. Там уже давно налагодилося життя, яке включає в себе незалежний Нагорний Карабах, але тепер усі бояться нової війни», – каже Корреспонденту Армен Сарксян з Eurasia House International.
На його думку, конфлікт, який вже багато років здавався повністю вирішеним, знову починає прокидатися, пише Павло Сивокінь у №47 видання від 27 листопада 2015 року. В останні кілька місяців, за інформацією контактної групи ОБСЄ, ситуація загострюється, і сторони обстрілюють позиції одна одної з важкого озброєння.
Треба сказати, що такі дані постійно оголошувалися спостерігачами, але тепер Вірменія й Азербайджан самі не приховують своєї агресивної риторики. Країни знову заговорили про те, що територіальна суперечка не закінчена і потрібно переглянути її результати.
Крім того, загальна ситуація у світі сприяє новому загостренню. США, Росія і ЄС, які виступали гарантами перемир'я, самі перебувають у стані холодної війни. Якщо раніше експерти вважали, що Нагірний Карабах може стати тим полем, на якому великі країни зможуть поступово домовитися, то тепер зрозуміло, що цього не станеться.
Навіть більше, система міжнародних відносин розвалюється, і війни виникають навіть там, де їх раніше не було. Тому заморожені конфлікти на території колишнього СРСР загрожують розгорітися з новою силою.
США і ЄС зараз зосереджені винятково на боротьбі зі світовим ісламським тероризмом, і на інші проблеми у них просто не вистачає часу. Справа навіть не в тому, що Росія захоче знову стимулювати цей конфлікт, щоб остаточно ввести туди своїх миротворців і поставити регіон під свій контроль.
Експерти вважають, що конфлікт може розгорітися сам по собі через те, що йому не приділяють належної уваги. Тим часом політичні еліти Вірменії та Азербайджану спробують зберегти владу і відвернути населення від економічних проблем за допомогою невеликого прикордонного конфлікту, який переросте у справжню війну.
З іншого боку, загроза нового протистояння на Кавказі здатна привести сторони за стіл переговорів. Адже в останні дні Росія намагається довести, що Заходу вигідно вирішувати проблеми нових і старих конфліктів спільно. Тому і Карабах може стати таким полем для зближення, тим більше що Вірменія й Азербайджан усе більше входять в залежність від Росії. Москві ж конфлікт біля її кордонів буде вигідний тільки в разі загострення відносин із Заходом.
Але поки що обидві країни живуть у передчутті великої війни. А обстріли з мінометів і важкої техніки на лінії розмежування сторін посилюються.
З новою силою
Конфлікт за Карабах, населений переважно вірменами, але який входить до складу Азербайджану, почався наприкінці 1980-х. Тоді вірмени заявили про проголошення незалежності цієї території і бажання приєднатися до Вірменії.
Баку заявив, що це неможливо, і ввів війська для придушення бунту, а також захисту азербайджанського населення, адже вірменські активісти почали погроми і репресії. Вірменія також втрутилася в конфлікт, і з 1992 року сторони розв'язали повноцінну війну за цю землю.
Унаслідок конфлікту повстанці Нагірного Карабаху зуміли відтіснити війська Азербайджану та проголосити незалежність, хоча фактично ця область стала частиною Вірменії
У листопаді 1994-го військове протистояння між Вірменією та Азербайджаном нарешті припинилося. До цього держави майже чотири роки перебували в стані неоголошеної війни. Унаслідок конфлікту повстанці Нагірного Карабаху зуміли відтіснити війська Азербайджану та проголосити незалежність, хоча фактично ця область стала частиною Вірменії.
У Баку знали, що без підтримки Єревана цього б не сталося. Тому між країнами хоч і збереглися дипломатичні відносини, політики не поспішали визнавати результатів війни. І навіть на саміті ОБСЄ у 2010 році в Астані дві держави не побажали підписати спільну декларацію про співробітництво в мирних цілях. Хоча тоді при владі були зовсім не ті люди, які починали війну. Президенти Вірменії Серж Саргсян та Азербайджану Ільхам Алієв і тепер зустрічаються тільки на засіданні контактної групи з врегулювання цього конфлікту в Мінську.
Але війна в Карабасі почала вщухати сама по собі.
«Без підтримки Росії сторони не бажали продовжувати тривалий і виснажливий конфлікт», –каже аналітик American foreign policy counciel Стівен Блансет.
Цей конфлікт навіть у замороженому вигляді серйозно гальмує розвиток обох країн, але всі ці роки вони не поспішали йти на компроміс і готові були зберігати статус незакінченої війни
За словами експерта, цей конфлікт навіть у замороженому вигляді серйозно гальмує розвиток обох країн, але всі ці роки вони не поспішали йти на компроміс і готові були зберігати статус незакінченої війни. Ситуація такою і залишалася до останнього часу. Але приблизно рік тому все почало змінюватися. Усередині обох країн з'явилися причини роздмухати конфлікт.
У Вірменії другий президентський термін Саргсяна підходить до завершення, і правляча еліта хоче зберегти свої позиції. Зробити це буде досить складно, адже проти нинішньої влади вже збирався «комунальний майдан». Влітку 2015-го тисячі вірмен протестували проти зростання цін на електроенергію. Дійшло до сутичок з поліцією і застосування водометів. Тоді частково з маніфестантами вдалося домовитися, частково їх розігнали з головних площ Єревана.
Аналітики вважають, що Саргсяну пощастило: він зміг відмовитися від перспектив асоційованого членства в ЄС, розгорнути свою політику в бік Росії і при цьому утриматися в кріслі. Але все-таки становище президента дуже хитке, і тому, щоб згуртувати навколо себе націю, він знову почав говорити, що Нагірний Карабах – частина Вірменії і його треба захистити.
Азербайджан також переживає не найкращі часи. Період дорогої нафти, який дав країні тривале і впевнене процвітання, закінчується. Експерти Міжнародного енергетичного співтовариства вважають, що енергія не дорожчатиме ще дуже довго. Тому державні доходи Азербайджану падають, і забезпечувати високий рівень життя стає все складніше.
Спираючись на надприбутки, Алієв організував одну з найжорсткіших диктатур на території колишнього СРСР. Жителі Азербайджану були готові терпіти це, але тільки поки їхні доходи залишалися високими. Й Алієв також заговорив про Карабах – мовляв, треба повернути споконвічні території назад.
Обидва лідери хочуть роздути націоналізм, щоб утримати владу, не думаючи про те, що будь-який великий інцидент може призвести до повномасштабної війни.
Миротворців немає
Що стосується країн, які раніше виступали гарантами безпеки Карабаху, то вони зараз зайняті зовсім іншим. США повністю зосередилися на внутрішній політиці і не хочуть займатися нічим, крім боротьби з ісламським тероризмом. Європейський союз також назвав головним своїм ворогом ІДІЛ, а також з недовірою ставиться до будь-яких переговорів з Росією після того, як вона анексувала Крим і допомагає сепаратистам на Донбасі. Тому й діалог щодо врегулювання конфлікту в Карабаху застопорився.
У регіоні склалася цікава ситуація, коли ніхто з великих держав не може примусити Вірменію й Азербайджан розпочати мирні переговори або зупинити диверсійні атаки на лінії припинення вогню
У регіоні склалася цікава ситуація, коли ніхто з великих держав не може примусити Вірменію й Азербайджан розпочати мирні переговори або навіть зупинити диверсійні атаки на лінії припинення вогню. Приміром, у серпні 2014-го кілька азербайджанських вертольотів зависли над вірменськими позиціями і були збиті. А трохи раніше рейд вірмен на територію сусіда ледь не привів до відновлення повноцінної війни. І ніхто не намагався зупинити розростання конфлікту, оскільки у провідних держав були інші проблеми.
Тому тепер експерти побоюються, що навіть невеликий інцидент здатен вилитися в повноцінну війну. Питання тільки в тому, коли це станеться.
***
Цей матеріал опублікований в № 47 журналу Корреспондент від 27 листопада 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.