З боку країн Західної Європи дедалі частіше звучать звинувачення на адресу східних сусідів у тому, що вони підривають підвалини ЄС.
Євросоюз переживає нелегкі часи. Різниця між Західною і Східною Європою стає помітнішою, і напруга зростає.
З боку країн Західної Європи дедалі частіше звучать звинувачення на адресу східних сусідів у тому, що вони підривають підвалини ЄС.
Багато хто на Заході континенту вважають Схід ксенофобним, звинувачують в авторитаризмі й у бажанні лише отримати дотаційні гроші.
Чиновники ЄС розробили спеціальний механізм: пригрозили таким країнам позбавленням фінансування і виключенням із Союзу. Корреспондент.net вирішив дізнатися, які настрої циркулюють у ЄС.
Європа без європейців
Die Welt, Німеччина
Веймарська республіка згинула через недостатню кількість демократів. Європа програє від нестачі європейців. З новим урядом у Римі євроскепсис стає офіційною політикою одного із засновників Європейського Союзу.
Після провалу конституції, кризи євро, невдачі у вирішенні кризи з біженцями, після брекзиту і бунту країн Вишеградської групи це вже шостий удар по фундаменту ЄС. Він може стати смертельним.
В Італії Рух п'яти зірок і Ліга Півночі формуватимуть уряд. Програма Руху є такою, немов її зібрали з позицій, яких у Німеччині дотримуються Пірати, Зелені і Ліві, як і автори книг з езотерики. Однак обидві партії об'єднує їхня опозиція проти ЄС.
Депутат від Ліги Півночі в Європарламенті // Фото: Reuters
Як майже всі популісти і євроскептики, вони бачать у Росії свого природного союзника. Ліга має угоду про кооперацію з партією президента РФ Володимира Путіна.
Глобалістська, ліберальна, прозахідна і проєвропейська еліта континенту під керуванням Ангели Меркель пішла в оборону. Євроскептичні партії або формують уряди, або беруть участь у таких у Болгарії, Італії, Греції, на Мальті, в Австрії, Польщі, Словаччині, Чехії та Угорщині. У більшості випадків вони також є популістськими, проросійськими і критично налаштованими до капіталізму.
Насамперед слід визнати, що глобалізація, ліберальний капіталізм і відповідна їм демократична правова держава загрузли в кризі легітимності. Криза Європи - результат того, що в ній сьогодні занадто багато слів і дуже мало пояснень, занадто багато самітів і занадто мало народних зборів.
Не можна нарікати на надто спрощені висловлювання популістів, коли не даються відповіді на комплексні питання. Прорив до Європи має стати проривом політиків до основ, поки ще не пізно.
Європа не будує спільного майбутнього
Le Point, Франція
Недавні виборчі кампанії показали, що французькі партії визначили спосіб, що дозволяє повернутися до вчорашніх реформ; німецькі партії домовилися продовжувати попередній курс; італійські партії змагалися в умінні витрачати уявні багатства.
Прихильники брекзиту мріють про Англію, яка б повернулася в часи королеви Вікторії, а Віктор Орбан орієнтується на Угорщину епохи імператриці Сиссі. Майбутнє не прописане ніде. Минуле оспівується в кожному закутку.
Ця колективна ностальгія не викликала б занепокоєння, якби мова не йшла про переглянуте минуле, значною мірою вигадане.
Старішим за Польщу є сприйняття її жертовності перед лицем жадібності її найближчих сусідів і байдужості більш віддалених. Сьогодні Польща втілила свою виплекану національну мрію в лавах умиротвореної європейської сім'ї: вона отримала свободу, процвітає, розвиває демократію і впливає на всіх своїх сусідів.
З 1958 року в Італії змінилося 50 урядів. Очевидно: вона - хвора. Всупереч відомому вислову одного із засновників Об'єднаної Італії, через 150 років, є багато італійців, але до сих пір немає Італії. Над нею навис привид Римської імперії.
У Франції також є свої примари - примари колонізації, і особливо війни в Алжирі. Французи не займалися проблемами поселених у них мусульман, поки іслам не став радикальним. Їм швидко забулося, що відродження крайніх правих, ще до приходу Жан-Марі Ле Пена, було спровоковане образою після алжирської трагедії.
Німеччина завжди хотіла бути якнайкращим союзником для сусідніх країн, кандидатів для вступу в ЄС, у тому числі тих, хто найбільше постраждав від світової війни. Але її сильне бажання відхреститися від усього, що могло нагадувати про загрозу німецького Рейху, має бути чимось відшкодоване: Німеччина відмовилася від домінування в будь-якій політиці, навіть європейській.
Кожному з цих народів потрібно розібратися з власними проблемами, щоб вивільнитися від примар. Тоді буде можливо написати ту європейську історію, мета якої буде не забуття, а мир. І тоді, нарешті, можна буде закріпити реальні національні ініціативи в спільному європейському проекті, повністю присвяченому майбутньому.
Доля Європи вирішується в Україні
Die Welt, Німеччина
Оскільки європейці після виходу США з ядерної угоди з Іраном за всяку ціну хочуть зберегти її, відчуваючи змішане почуття завзятості Дон Кіхота і вірність Нібелунгів, вони переконують себе, що мають спільні інтереси з Росією.
Але насправді Москва - головний союзник іранського режиму, спільно з яким вона перетворила Сирію в безкраї руїни.
На тлі такої геополітичної плутанини Європа може втратити інтерес до України в її боротьбі за право приєднатися до вільного Заходу і його цінностей. Однак саме в Україні вирішується доля європейської демократії. Якщо Європа зрадить Україну, вона сама віддасть себе на відкуп неоімперській сваволі Путіна.
Той факт, що в Італії на останніх виборах до влади прийшли дві близькі до Кремля партії, стало зловісним знаком, який свідчить про те, що Європі загрожує вороже поглинання.
Урятувати ЄС від цього може не негласне й примарне зближення з Путіним, а лише жорстка позиція і солідарність з друзями. Припинення будівництва газопроводу Північний потік-2 стало б першим чітким сигналом про те, що Європа налаштована серйозно.
Проблеми в Європейській родині
The Guardian, Британія
Зростання популістських партій у колишніх комуністичних країнах зміцнює переконання, що якби в європейському клубі не було країн Центральної і Східної Європи, то все б працювало набагато краще.
Польський ультраконсервативний, націоналістичний уряд уже звинувачується Європейською комісією в порушенні європейських норм.
Ідея прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана створити вільну від лібералізму демократію вже викликає безліч проблем. Це все так. У наступному році всі відзначатимуть 30-ту річницю революцій 1989 року, які привели до возз'єднання Європи. Але за цей час Схід як такий став свого роду парією.
Однак подивіться на результати недавніх виборів в Італії: виступаючі проти іммігрантів популісти і крайні праві екстремісти ось-ось сформують уряд країни. Подивіться на Австрію, де крайня права Партія Свободи контролює три ключових міністерських портфелі.
Погляньте на Німеччину, де крайня права партія АдН не тільки вперше після Другої світової війни контролює 92 місця в Бундестазі, - її програму, судячи з усього, запозичив правлячий у Баварії Християнсько-демократичний союз.
Відносини між заходом і сходом Європи зараз настільки напружені, що багато хто скаржиться на наслідки возз'єднання Європи замість того, щоб аплодувати цьому величезному досягненню, яке стало результатом того, що країни сходу змогли самі обрати свою долю і зробити це на континенті, майже повністю зруйнованому війною і тоталітаризмом 20-го століття.
Популісти на сході Європи просувають свою ідеологію, посилаючись на цілком реальне невдоволення тим, що наздоганяти країни Заходу можна нескінченно.
Вони також грають на глибокому історичному невдоволенні населення цих країн, де люди вважають, що вони були кинуті напризволяще після закінчення Другої світової війни і що якщо Західній Європі так пощастило в другій половині 20-го століття, то це сталося лише тому, що Східна Європа була принесена в жертву .
Що відбувається з Європою?
The New York Times, США
Якщо потрібно ідентифікувати час і місце, де і коли гуманітарна мрія - концепція суспільства, що пропонує гідне життя всім своїм членам, - найближче наблизилася до реалізації, то цим місцем і часом, безсумнівно, буде Західна Європа протягом шести десятиліть після закінчення Другої світової війни.
Це було одним з чудес історії: континент, спустошений диктатурами, геноцидом і війною, перетворився в модель демократії і загальнодоступного процвітання.
Однак сьогодні Європа перебуває у вкрай складній ситуації. Перш за все тому, що демократія опинилася в облозі, організованій з двох сторін Атлантики.
Багато проблем Європи пов'язані з прийнятим за життя попереднього покоління катастрофічним рішенням про введення спільної валюти. Створення євро призвело до виникнення тимчасової хвилі ейфорії, і значні потоки грошей були скеровані в такі країни, як Іспанія і Греція; але потім оманлива бульбашка лопнула.
Країни єврозони змушені були вступити в період тривалої депресії, при якій відзначався високий рівень безробіття, і, окрім того, вони були змушені докладати великих зусиль для стримування цін.
Греція продовжує залишатися зоною катастрофи, а Італія, одна з трьох найбільших у Європейському Союзі економік, просто втратила два останніх десятиліття. Тому насправді недивно, що в результаті проведених в Італії в березні виборів переможцями виявилися партії, налаштовані проти Європейського Союзу: популістський Рух п'яти зірок і крайня права Ліга. Насправді дивним можна вважати те, що чогось подібного не сталося раніше.
Ніхто не знає, чим це скінчиться, однак розвиток подій в інших частинах Європи вказує на деякі страхітливі прецеденти. Угорщина, по суті, стала однопартійною автократією, керованою етнонаціоналістичною ідеологією. Польща, схоже, теж іде цим шляхом.
Так що ж пішло не так у Європейському проекті, у цьому довгому марші в напрямку миру, демократії і процвітання, що підтримується щораз більш тісною економічною і політичною інтеграцією?
Коли впала Берлінська стіна, один знайомий політолог жартома сказав: "Тепер, коли Східна Європа вільна від чужої ідеології комунізму, вона може повернутися на свій істинний шлях - до фашизму". Ми обидвоє розуміли, що в його словах є певний сенс.