У найближчі сім днів пройдуть саміт ЄС у Брюсселі, зустріч Великої сімки у Німеччині та серйозна зустріч на найвищому рівні держав НАТО у Мадриді.
Європа переживає найбільшу війну з часів Другої світової, але зіткнулася з цим без людини, яка могла б говорити від імені континенту. Ангела Меркель не була ідеальною в цій ролі. На ній лежить відповідальність за те, що ЄС опинився в енергетичній залежності від Росії, і та отримала зручні важелі тиску на Європу, вона відповідальна за умиротворення агресора, що призвело до нового нападу на Україну. Але Меркель була хорошим кризовим менеджером - коли треба, вона могла посадити разом лідерів ЄС і знайти спільне рішення.
Що буде після неї?
Надії Макрона
Ангела Меркель залишила політичну арену минулої осені, і надію на те, що її корона, де-факто лідера ЄС, дістанеться йому, плекав Еммануель Макрон.
Але Макрон ніколи не мав беззаперечного авторитету в Брюсселі.
У багатьох країнах, особливо в тих, які географічно ближчі до Росії (як Польща та країни Балтії), вважають, що Макрон надто ввічливий з Кремлем.
На початку червня лідери цих країн із настороженістю, а то й із обуренням відреагували на його заклик не принижувати Володимира Путіна, дати йому зберегти обличчя, щоб залишити можливість для дипломатичного вирішення конфлікту в Україні.
Шольц не той
Олаф Шольц, який змінив Меркель на посаді глави найбагатшої країни Європи, з тріском провалив можливість очолити ЄС у боротьбі з кризою, спричиненою вторгненням Росії в Україну.
Так, він розпочав серйозні реформи у себе вдома, пообіцявши модернізувати військові сили Німеччини та інвестувати в них – уперше з часів Другої світової війни. Щоб зважитися на таке, потрібна була сміливість з огляду на те, як сильно переживають німці через свою історію.
Але подивіться, наскільки похмура картина рейтингів популярності Шольца всередині країни, чи запитайте його колег з ЄС: чи зумів пан канцлер скористатися моментом? Ні.
З початку російського вторгнення в Україну складається враження, що події постійно застають його зненацька і він побоюється взяти на себе лідерство. Його неспішність із постачанням зброї Україні - один із прикладів.
Польща та країни Балтії
Голос Польщі – як і голоси трьох країн Балтії – все голосніші і в Брюсселі, і в НАТО.
Тепер саме вони, держави, які мали спільну географію та історію з Росією, стають новими лідерами та рушійною силою в ЄС – і це прямий результат нападу Росії на Україну.
Ці держави відчувають, що нарешті їхню точку зору почули і стали поважати - після довгих років неприйняття попереджень про те, що Захід йде прямо назустріч кризі у сфері безпеки через дії Кремля.
Розбіжності через війну
Чим довше Росія продовжуватиме військову агресію, тим складніше зберігатиме єдність думок усередині ЄС та ширшого кола країн західної коаліції.
Наприклад, серед країн Заходу існують розбіжності щодо того, якими мають бути цілі України у цій війні.
Так, західні держави сходяться на тому, що Росія має зазнати поразки в Україні. Але що це означає практично?
Офіційно, звичайно, союзники скажуть, що Україна сама має визначитися, які має військові завдання. Але для України конкретні можливості спланувати бойові дії залежать від того, яка зброя і скільки поставить їй Захід.
І тут ті держави, які географічно ближчі до Росії (країни Балтії, Польща та більшість колишніх комуністичних країн Центральної Європи), також дотримуються набагато більш "яструбиного" підходу.
У цих країнах хотіли б провчити Росію. Вони дотримуються, приблизно, тієї ж позиції, що й Велика Британія, прем'єр-міністр і міністр закордонних справ якої набагато різкіше висловлюються про Росію, ніж традиційні лідери ЄС – Німеччина, Франція та Італія.
У Берліна, Парижа та Рима інший підхід. Вони зосереджують зусилля на тому, щоб в Україні закінчилися бої. Не за будь-яку ціну, звичайно. Вони щиро підтримують Україну та її військових.
Але багато лідерів Західної Європи мають на увазі ще й опитування громадської думки в їхніх власних країнах. Виборці бояться, що війна в Україні розростеться та призведе до застосування ядерної зброї.
Ціни, що ростуть через війну, - теж привід для занепокоєння. Як і потенційна нова міграційна криза в Європі, якщо жителі країн Близького Сходу та Африки почнуть тікати від голоду, спричиненого блокадою Росією українського експорту зерна морем.
США намагаються всидіти на двох стільцях, балансуючи між двома контрастуючими підходами в ЄС, сподіваючись зберегти єдність західної коаліції.