26 листопада в Україні - день скорботи за жертвами Голодомору. У селі Дударків, неподалік від Києва, теж пом'януть своїх земляків і директора школи, який врятував від смерті майже двісті дітей, - пише Ольга Мусафірова в російській Новой газете.
Він
рятував дітей у 1932-1933-му. А
в 1938-му директора школи, Василя Яковича Івчука, заарештували і розстріляли. І
в Дударковому більше півстоліття боялися навіть ім’я цього
"ворога народу" ...
Обід. Свята справа
У школі села Дударків -
культ їжі. Відчула це особисто.
Приблизно
через дві години після того, як я переступила поріг, Галина Володимирівна
Довгич, завуч з виховної роботи, заглянула в кімнату-музей і веліла негайно йти
за нею на обід. Заперечення
- мовляв, від Києва до Дударкова рукою подати, журналіст не мала дитина і не
страждає від худорлявості - ніхто не слухав. Розмальоване
квіточками меню на дошці в шкільній їдальні повідомляло: перед уроками можна
було поснідати молочною кашею зі здобною булкою тутешньої випічки, а в групі
продовженого дня доведеться закріплювати пройдений матеріал мискою борщу з
м'ясом і зі сметаною.
Кілька
восьмикласників, великі, під стать порціям, хлопці, носили з роздачі собі на
стіл тарілки зі смаженою рибою та картопляним пюре з підливою, тугі, рубінового
кольору помідори бочкового засолювання, склянки з яблучним соком, чашки з чаєм,
хліб, без ліку нарізаний скибками , печиво ...
- З фізкультури раніше
відпустили? -
схаменулася Галина Володимирівна, до того не без розчулення спостерігала їхні
розмірено-хазяйські приготування до трапези.
- Ну так. Директор поїхав про зарплату дізнаватись.
А ми в котельні
все, що треба, допомогли.
На початку 90-х відомий дослідник теми, доктор історичних наук Станіслав Кульчицький на підставі аналізу демографічної статистики зробив висновок про 3,5 мільйони померлих у голодних муках українців
Навіть
заздрісно стало: зовсім сімейна ступінь відносин! І
пріоритети розставлені, не побоюся штампа, як у сім'ї - патріархальної: сите
черево на науку не квапиться, не при Міносвіти буде сказано.
Директор,
за сумісництвом фізрук, Микола Васильович Денисенко на минулих виборах
балотувався на посаду голови сільради. Вибори
Денисенко, людина в селі шановна, проте програв. Зате
ворога в особі колишнього друга, який знову став "головою", нажив. І
зараз сільрада в силу різних причин не виділяє на шкільне харчування ні
копійки.
-
Але Микола Васильович домовляється щодо продуктів з дударківськими орендарями,
з фермерами, щоб діти не голодували.
-
Ось псування нервів, розумію, - кивнула я, орудуючи вилкою.
Завуч трошки образилася:
-
Нічого подібного, жодної відмови, фермери теж наші випускники! Хоча найчуйніші - колишні
трієчники. У відмінників пам'ять
гірша ...
"Мені аж
страшно, Як згадаю ..."
...
Уже майже нікому пам'ятати, за яких обставин з'явився в селі і як зник звідси
директор школи Василь Якович Івчук.
Його
вихованці, Марії Тимофіївні Денисенко, у минулому вчительці, матері нинішнього
директора, скоро вісімдесят дев'ять. Ровесник
і педагог, Микола Петрович Карпець, прикутий до ліжка. Ще
один учень Івчука, Іван Михайлович Сидоренко, який живе в Києві, видав за власні
кошти брошурку під назвою "Мені аж страшно, Як згадаю ...". Багатьом дійсно як
і раніше страшно до смерті. Дарма,
що терміна Голодомор, яким у сучасній Україні позначають терор голодом, штучно
створеним у 1932-1933 роках сталінським режимом, в ту пору не знали. Було лише
слово для шепоту, для стогону: "голод".
-
Записуємо якось бабусю, царство їй небесне. Старенька плаче, дівчатка плачуть ...
Власних
сліз Валентина Віталіївна Довженок не помічає. Викладач
літератури п'ятнадцять років поспіль веде шкільний гурток
пошукачів-краєзнавців, воскресила цілий пласт подій, але так і не звикла
ставитися до об'єктів вивчення безпристрасно.
- А
потім просить: рідненькі, закресліть про голод! Раптом ТАМ дізнаються, що це я
розбовтала!
Збройні загони міліції та чекістів блокували дороги, як виходи з гетто. На будь-яку торгівлю накладалася заборона, на селян - натуральні штрафи, із сіл
забирали залишки товарів і зерна.
На
початку 90-х відомий дослідник теми, доктор історичних наук Станіслав
Кульчицький на підставі аналізу демографічної статистики зробив висновок про
3,5 мільйони померлих у голодних муках українців. У
Національному музеї "Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні"
(музей відкрили під час президентства Віктора Ющенка) прямі і непрямі втрати
обчислюють 10 мільйонами людей. Головний
видатковий матеріал - сільські діти, більшість із сімей розкуркулених,
позбавлених житла і майна. Пайки
їм не видавали, оскільки трудоднів у колгоспі діти не мали. Якщо
ж плани хлібозаготівель навіть після обшуків все одно не виконувалися і
колгоспи потрапляли на так звані "чорні дошки", шанси вижити у тих,
хто малий, зводилися до нуля. Збройні
загони міліції та чекістів блокували дороги, як виходи з гетто. На
будь-яку торгівлю накладалася заборона, на селян - натуральні штрафи, із сіл
забирали залишки товарів і зерна.
Реєструвати
випадки опухання і загибелі на ґрунті голоду сільрадам і відділам РАГС
категорично заборонялося. Дану функцію
виконували органи ГПУ, але без старанності. Факти
"дрібних" смертей ігнорували зовсім. Просто
в новому 1933-му навчальному році за парти не сіло майже дві третини школярів
Української РСР ...
Але в Дударкові все
повернулося інакше. Керівництво
організованих у селі колгоспів - Більшовик, Правда та імені Кірова, не кажучи
вже про безграмотних активістів з комітету бідноти, перед новоприбулим
директором школи просто тремтіло. Василь
Якович Івчук був суворий, викладав історію і навіть на вигляд був схожий на
чекіста. Голив
голову наголо, носив галіфе з гімнастеркою, на політінформації вимагав називати
поіменно всіх народних комісарів.
Тим,хто примудрявся отримувати п'ятірки, директор особисто видавав у якості премії по два шматки хліба - на виніс
До того ж
Івчука обрали народним засідателем. За
даними шкільного музею можна припустити: він притягувався до боротьби з
класовими ворогами. У
будинку одного "кулака" влаштував для учнів лазню - воші розносили
тиф, який косив народ нарівні з голодом. Іншу
хату по сусідству, серед зими звільнену від господарів, пристосував під
початковий клас. У
Дударкові її прозвали Федосіїною школою, оскільки куркульська дочка Федосія,
семи місяців від народження, незабаром після "звільнення" загинула.
А
коли стало зовсім сутужно й решті, Івчуку не посміли відмовити в оренді для
потреб школи ... двох колгоспних корів і двох коней, а також восьми десятин
ріллі. Молоко і
врожай охороняли від сторонніх, як золотий запас. І витрачали тільки на обіди
для дітей. Тим,
хто примудрявся отримувати п'ятірки, директор особисто видавав у якості премії по
два шматки хліба - на виніс. Домігся,
щоб учнів у повному складі (зовсім слабких садили на підводу) відправляли
допомагати на бойню. Тут кожній дитині видавали
черпак супу.
По селу торохтіла інша
підвода. Мертвих звозили до
загальної ями.
Немає Корчака у своїй
Вітчизні!
- Небилиці вигадуєте! -
відмахнулося обласне начальство від папки з матеріалами гуртка Валентини
Довженок. - Місцевого
Януша Корчака відкопали? Хто б йому таке при Сталіні
дозволив?
У
нас будь-яка влада, хоч тоталітарна, хоч демократична, переконана: нічого,
гідного уваги, без її волі відбутися не може.
Валентина
трохи поплакала на самоті від образи за Василя Івчука. І
продовжила вже з черговим поколінням гуртківців документувати слова
односельців, які вціліли в Голодомор, повернулися з фронту і зуміли дожити до
сьогоднішніх днів. Розповіді
були схожі одна на одну, як хлібні крихти: не дав померти приблизно двом сотням
школярів. На
їхніх очах у травні 1938 року Івчука провели до машини люди в цивільному. З
того часу в Дударкові про директора не було ні слуху ні духу понад півстоліття.
- Чому? - допитувалися, не
розуміючи, юні краєзнавці.
-
Так ворог же народу ... - відповідали, дивлячись у підлогу, старі діти голоднечі.
На їхніх очах у травні 1938 року Івчука провели до машини люди в цивільному. З того часу в Дударкові про директора не було ні слуху ні духу понад півстоліття.
Під
час хрущовської "відлиги" в село тихенько навідалася вдова Івчука. ("Культурна
жіночка, добра. Наступного дня після арешту родина поїхала. Боялися. Правильно
робили".) Просила в сільраді довідку для посмертної реабілітації чоловіка.
Відмовили. А
коли вже можна стало, вирішили допомогти, але вона більше не зверталася. Хоч
у Дударкові в Івчука залишилися куми, що за українськими мірками означає не
менше кровної рідні. Потай
від суворого партійного директора колеги-вчительки охрестили в 1934-му його
новонародженого сина, дай Бог йому ніколи голоду не впізнати!
Після
помаранчевої революції Служба безпеки України відкрила архіви. Один
з давніх випускників школи, син врятованого Івчуком чоловіка, домігся, щоб
показали вирок: "Я репресованому не чужий!" Розшукав фонд 263,
опис 1, справу 48162, коробку 871. Коротше,
дізнався - розстріляли Василя Яковича як польського шпигуна, що повністю визнав
провину, до того ж готував бойовиків-диверсантів. "Тепер
я вирішив говорити правду слідству ..." - записано в протоколі чергового
допиту. Катували,
мабуть, настільки люто, що Івчук навіть плутав ім'я сина, називаючи його не
Василем, а Іваном.
Взяли
директора за доносом двох односельчан. У
свою чергу, донощики загинули під час Великої Вітчизняної як герої. Прізвищ оголосити не посмію.
Розстріляли Василя Яковича як польського шпигуна, що повністю визнав провину, до того ж готував бойовиків-диверсантів.
У
центрі Дударкова з незапам'ятних радянських часів стоїть монумент на честь
земляків, полеглих на війні. Голодомор
без пострілів і бомбардувань забрав із села куди більше дорослого населення. Але дітей Василь Івчук вберіг. Тому
на фасаді школи недавно повісили меморіальну дошку з портретом директора. Вдалося-таки роздобути фото! Адже
з альбому, де історія церковно-парафіяльної школи відображена ще з 1762 року,
його світлина була вирвана давним-давно ...
Від'ємна селекція
Історика
Володимир В'ятрович звільнили з посади директора архіву СБУ після перемоги на
виборах президента Віктора Януковича. Згідно
Януковичу, Голодомор більше не можна вважати геноцидом, бо гинули не лише
етнічні українці, а й люди інших національностей. Втім,
до скасування відповідного закону України про Голодомор як геноцид, прийнятого
Радою та підписаного президентом Віктором Ющенком у листопаді 2006 року, справа
поки не дійшла.
В'ятрович
очолює недержавний "Центр досліджень визвольного руху", займається
вивченням різних аспектів боротьби українців у ХХ столітті і видає книги за
темою. Думка
історика: Голодомор - не наслідок неврожаю або засухи, а інструмент, за
допомогою якого керівництво СРСР мало намір придушити тут національний опір.
Згідно
Януковичу, Голодомор більше не можна вважати геноцидом, бо гинули не лише
етнічні українці, а й люди інших національностей
-
З 1928 року наростали протести проти колективізації. Пік
припав на 1930 рік, коли спалахнуло понад 4 тисячі бунтів, у тому числі й
збройних, на зразок Павлоградського повстання на Дніпропетровщині. У них брало участь
близько 1,2 мільйона селян. Ще
трохи, і ситуація в республіці була б поза контролем. Селяни
бралися за вила і гвинтівки, приховані з Громадянської війни, під гаслами
"Геть московську неволю! Нехай живе самостійна Україна!".
- Їх зупинив лише голод?
-
Коли він набрав вбивчу силу, говорити про виступи, тим більше зі зброєю в
руках, вже не мало сенсу. Крім
фізичного виснаження у людей паралізував дух, наступала деградація особистості.
Тому
жодного випадку організованих протестів у 1932-1933 роках не зафіксували.
Академік
медицини Юрій Спіженко, на жаль, уже небіжчик, колись сформулював причини, що
знищують нинішніх українців як націю, - хвороби серця, онкологія і генний страх
голоду. Ми
їмо понад міру, "про запас", підкоряючись інстинкту, що передається у
спадок, на клітинному рівні ...
Відбулася так звана від'ємна селекція. Тих,хто був готовий постояти за себе і за інших, знищили, а сумирні і слухняні залишилися, дали потомство
До
того ж багато хто з нас несуть у генах, і це не просто образ, травмовану
пам'ять предків: "Не висовуйся, мовчи, будь покірним - вцілієш". Відбулася так звана
від'ємна селекція. Тих,
хто був готовий постояти за себе і за інших, знищили, а сумирні і слухняні
залишилися, дали потомство. Геноцид
- масовий злочин, який резонує в часі, на покоління вперед. Саме з ним і
зіткнулася, на свою біду, Україна.
...
Від перевірки до перевірки рухалася по інстанціях "справа директора
Івчука", зібрана сільськими школярами, поки не потрапила в листопаді 2007
року на самий верх, в адміністрацію президента Віктора Ющенка. А
про те, що Василя Яковича Івчука удостоїли посмертно звання Героя України,
дізналися з газет. Орден
Держави, супутній нагородженню, був вручений онуку Юрію.
Валентина
Довженок у той момент відчула, ніби камінь з душі звалився. Хоч
саме вона родом - не з Дударкова і сором відчувати не повинна.
- Ми знайшли
адресу Юрія Васильовича. Багато
разів писали, запрошували в гості. Але він так і не відгукнувся ...
***
У
рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без
купюр і змін. Редакція
не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.