ЕЖ: Європа і Майдан

Одним із результатів Вільнюса для європейських дипломатів і чиновників стало розуміння простої істини, що коренем проблем у відносинах між ЄС і Україною є зовсім не Росія. Тобто Росія, звичайно ж, частина проблеми.

Але спроби Віктора Януковича все пояснити тим, що він, мовляв, три роки один на один боровся з московським натиском, не спрацювали і не принесли йому ні європейських грошей, ні симпатій, - пише Аркадій Мошес у російському Ежедневном Журнале.

Тому що після всього, що трапилося, після запевнень і заяв Києва про європейський вибір, що обернулися банальним торгом за гроші і за відмову ЄС від вимог звільнити Тимошенко, до європейців раптом дійшло, що проблема - в самому українському керівництві. Політика якого, з усіма його інтригами, корупцією і хижацьким ставленням ближнього кола президента до економіки країни, власне кажучи, і робить Україну настільки вразливою перед зовнішнім тиском.

Однак осяяння прийшло до європейців із великим запізненням. Відповідно ніякого «плану Б» у розпорядженні Брюсселя не виявилося. І коли після жорстокого набігу Беркута на нічний Майдан у Києві піднялася хвиля протестів, з нездійсненною мрією про європейський вибір пов'язана тільки побічно, Європейський союз далеко не відразу зміг хоч якось визначитися зі своєю позицією. 

Відразу скажу, що, з точки зору Майдану, вона межує зі зрадою. І розчарування учасників протесту зрозуміти можна. Багато хто з них чекали як мінімум персональних санкцій, як мінімум перенесення Януковича в одну категорію з Олександром Лукашенком, чого не сталося. Але можна зрозуміти й поведінку Брюсселя. На відміну від Лукашенка Янукович для Європи - законно обраний президент, який втратить легітимність, тільки якщо програє вибори або проголосить себе переможцем у результаті фальсифікованого народного волевиявлення. Консенсусу щодо переведення українського президента з однієї категорії в іншу, до тих пір поки не буде перейдена якась критична межа в застосуванні насильства (поки вона не перейдена), немає.

На відміну від Лукашенка Янукович для Європи - законно обраний президент, який втратить легітимність, тільки якщо програє вибори або проголосить себе переможцем у результаті фальсифікованого народного волевиявлення

Але це не означає, що позиції немає зовсім. Деякі її ключові елементи цілком очевидні. По-перше, ЄС дійсно прагне мирного і політичного врегулювання кризи. Громадянська війна чи навіть силове протистояння низького рівня на своїх кордонах Європі точно не потрібно. Досить уявити собі диверсію на газопроводі, проведеному в ЄС. Тому, повторюю, в разі ескалації насильства з боку влади санкції цілком вірогідні. 

По-друге, ЄС не хотів би грати роль роз'єднувача  в і без того роз'єднаній країні. Він скоріше хотів би повторити досвід 2004 року, коли європейські дипломати стали посередниками й гарантами врегулювання. І справа тут навіть не тільки в досить сумному досвіді співпраці з «помаранчевою» владою, яка обернулася для Заходу в цілому суцільним розчаруванням - чи не в цьому пояснення, що з такою готовністю, якщо не з почуттям полегшення, Захід прийняв Януковича в 2010-му? Воно скоріше в тому, що в ЄС вважають, що вигравати вибори - справа місцевих політиків, а не зовнішніх сил. Для порівняння можна подивитися на сусідню Молдову. Там проєвропейська коаліція цілком може програти парламентські вибори наступної осені, проте Брюссель не поспішає роздавати авансом подарунки нинішньому уряду - у вигляді безвізового режиму, наприклад, а прискіпливо вимагає виконання всіх погоджених зобов'язань. До того.

По-третє, підтверджена готовність підписати угоди про асоціацію та вільну торгівлю. З нинішнім урядом, зрозуміло. Але за умови виконання добре відомих йому умов. Чесно кажучи, другу частину треба було б чітко довести до відома Києва раніше, а не створювати враження, що Європі угода потрібно більше, ніж Януковичу. Можливо, тоді йому не прийшло б у голову блефувати. Але, в будь-якому випадку, краще пізніше, ніж ніколи.

Нарешті, принаймні поки, стало помітно, що бажання публічно з'ясовувати стосунки з Росією з українського питання, слабшає. Втім, у світлі того, про що говорилося на початку статті, це не дивно. Після того як вищі чиновники з ЄС нарешті заявили, що в аукціоні на лот «Україна» вони брати участь не збираються, і тим більше перебивати чиїсь ставки, це було б безглуздо. Європа не любить грати в геополітичні ігри. Її завдання - сприяти повільним внутрішнім змінам у суміжних країнах, зрозумілим і прийнятим населенням. 

На спецоперацію з повалення законного уряду все це ніяк не схоже.

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.