За його словами, Росія отримує дотаційний регіон з відсутністю води, енергії та інфраструктури, напівбандитським керівництвом і мільйоном потенційних мігрантів углиб країни.
Багато моїх друзів сьогодні півдня блокують у Фейсбуці контакти і «відфрендовують» тих, хто «за дії Росії в Криму», а інші півдня жахаються в коментарях, як же багато таких серед вчорашніх друзів. Ми проти «операції в Україні» з морально-етичних міркувань: не можна ж справді захоплювати частину території сусіда, ще й близького нам за духом і мовою, тільки тому, що він тимчасово ослаб і не може за себе постояти! - пише російський фінансист Андрій Мовчан для порталу Slon.ru.
Ми не віримо пропаганді державних ЗМІ. Ми впевнені в праві українців самим вирішувати свою долю і віримо, що сьогоднішній важкий вибір України буде правильним. Сподіваюсь, у цьому ми праві.
Ми так само віримо, що сьогодні Росія вступає в небезпечне протистояння із США, Західною Європою і НАТО. Наша різниця з «патріотами», по суті, тільки в тому, що ми не хочемо цього протистояння, ми за співпрацю; і ще - ми віримо, що і США, і НАТО теж за співпрацю. Можливо, і в цьому ми теж мають рацію, можливо - ні.
Ми не хочемо помічати, що деяка кількість західних аналітиків, політиків і навіть діячів культури - від Коена і до Кустуриці (ми віримо, що вони ніким не куплені, але, можливо, ми неправі) стали писати про те, що Росія має право анексувати Крим - моральне, або юридичне, або і те і те , - і якщо Росія навіть не має такого права, то може собі це дозволити і їй нічого не буде... Керівники США та інших країн НАТО категорично проти вторгнення Росії та анексії Криму, загрожують не визнати результати референдуму, виступають за санкції - але тут же хтось весь час говорить, що санкції неефективні, що їх не буде, - загалом, що «все можна»! Складається враження, що нам (громадянам Росії) вони (американці і європейці) хочуть навіяти думку, що вони тільки для виду проти, а насправді нічого не можуть зробити і, загалом, за.
А ми тим часом - і патріоти, і ліберали, і влада Росії, і росіяни в Криму - чомусь продовжуємо дискусію на тему «морально чи аморально Росії отримати вигоду від революції в Україні шляхом анексії частини території, і якщо аморально, то допустимо чи ні». Питання тонке, у всіх різні думки. Коли питання ставиться саме таким чином (вигідно?), багато країн і сьогодні вирішують його на користь анексії або встановлення контролю (Туреччина і Північний Кіпр - Туреччина, між іншим, шановний член НАТО; Ізраїль і Голани, Іудея із Самарією і т.д. - Ізраїль, між іншим, теж не ізгой; історія з Косово; Гренада, Мексика, і т.д.). Дискусія безперспективна в силу неможливості знайти відповід , але дуже цікава і, головне, сильно відволікає. Від чого?
Я думаю, вона відволікає від питання «Чи вигідна Росії анексія Криму?» або навіть «Навіщо Заходу російська агресія в Україні?»
Ще недавно всі ми погоджувалися, що: для Росії стратегічно важлива буферна зона з НАТО, а нейтральна Україна - відмінна буферна територія; НАТО теж цілком влаштує нейтральна Україна; Росії вигідний нейтральний статус Прибалтики та Фінляндії - теж буфер. Росія вкрай залежна від експорту газу і нафти до Європи, конкуренти Росії - Іран, США, Кіпр та Катар, щоб стримувати їхній наступ, треба мати відмінні відносини з Європою і вплив в ООН. Росія хоче тісних відносин з Казахстаном, утримуючи свій вплив у регіоні на противагу Китаю і Туреччині; Росія хоче дружити з Азербайджаном не тільки через нафту і гранати , але й тому, що вісь Туреччина - Азербайджан - Татарстан в перспективі загрожує цілісності Росії; Росії вкрай необхідна співпраця із США і Європою у високотехнологічних областях, без неї (а сьогодні ми закуповуємо більше 90% точних механізмів і машин, 45% нашого імпорту машин і механізмів - Німеччина) ми не зможемо навіть підтримувати свою обороноздатність; нарешті, нам як країні, органічно розділеній на етнічні частини і віддалені регіони, країні, в якій більше половини регіонів відчувають себе скривдженими центром через федеральний характер основних податків (і насамперед - ПВКК), просто життєво необхідно наполягати на непорушності принципу територіальної цілісності держав.
Припустимо, Крим мирно і тихо відходить Росії. Росія отримує дотаційний регіон з відсутністю води, енергії та інфраструктури, напівбандитським керівництвом і мільйоном потенційних мігрантів углиб країни. У 2014 році Росія вже (при нафті в $ 07 за барель) секвеструє витрати на охорону здоров'я та соціальне забезпечення, але при анексії Криму буде змушена витратити 2-3% бюджету тільки на цей регіон (а якщо там будуть красти, як зазвичай, то і 5 % може виявитися реальністю). У Криму немає жодних шансів перестати бути дотаційним, як і внести хоч якийсь значний внесок у ВВП Росії - у ВВП Росії взагалі ніщо, окрім нафти і газу, значний внесок не вносить. Зате...
Росія піде з міжнародних ринків капіталу, нас чекає зростання вартості корпоративних запозичень для Росії, це ще кілька відсотків бюджету на рік, ще падіння ВВП, ще інфляція, різке падіння імпорту без адекватного імпортозаміщення; НАТО буде в Україні вже без будь-яких переговорів; ракети в 100 км від кордону і 500 км від Москви, як з півдня (Україна), так і з Заходу (Прибалтика - звичайно, прибалти не сидітимуть і не чекатимуть, коли прийде їхня черга); американська морська база може з'явитися на Чорному морі, можливо, під Одесою, що зводить нанівець всі переваги російської ракетної техніки класу «море-море» (у нас далі радіус ураження ракет, але гірша точність і слабкі засоби виявлення цілі, якщо кораблі США стаціонарно підходять до наших баз на свій радіус ураження, у нас залишаються одні слабкі сторони); різкий розворот Казахстану до Китаю (Туреччини), Азербайджану - до Туреччини; повний вступ Грузії в НАТО.
В економіці в перспективі 2-3 років ми можемо втратити до 20% експорту газу і до 25% експорту нафти, в тому числі через втрату будь-яких важелів політичного впливу на економіку світу (обмеження поставок нафти Іраном, газу Катаром та Ізраїлем, скрапленого газу США на будівництво «Південного Потоку»); вихід на ринок Ірану (я не здивуюся, якщо США з Іраном заприятелюють «проти Росії» - обом вигідно) може привести до падіння цін на нафту, яким Росія (якби мала «політичний кредит»), могла б перешкодити; можливе істотне падіння імпорту з Німеччини, отже - різке уповільнення в розвитку (і так практично відсутнього) точних виробництв і високих технологій; неминучий розворот в технологіях до Китаю, формування за кілька років залежності (в тому числі - в озброєнні) від Китайських поставок і технологій. Нарешті, коли ціна на нафту впаде відсотків на 30, федеральний бюджет скоротиться на 40% (приблизно таку цифру дають розрахунки) і регіони Росії почнуть відчувати суттєві проблеми зі своїм бюджетом (думаю, чекати цього не довше 5-7 років), Росія не зможе апелювати до порушення міжнародного права, якщо Китай захоче захистити права китайців у Хабаровському краї (до речі, шановні патріоти, не чекайте, що Китай тоді зупинить російська ядерна зброя - по-перше, ніхто в Росії не захоче вмирати, по-друге, за найближчі 5-10 років технології протиракетного захисту зможуть забезпечити Китаю 99-100% прикриття від удару з Росії, в якій у цей час розвитку технологій не буде).
Зауважте, все описане взагалі не включає жодних міжнародних санкцій, яких, звичайно, може не бути - принаймні в частині, не вигідній США та Європі; мова не йде про жертви військової операції (а тисяч убитих не буде, тільки якщо Україна взагалі не буде чинити опір агресії - що буде дивно, враховуючи, що її до опору активно підбурює Захід, та й армія у неї - 200 тисяч чоловік); мова не йде про військову підтримку України країнами НАТО (не хотів би я побачити бойове зіткнення російських частин з частинами НАТО і нікому не бажаю). Тобто все описане - найкращий розклад, може бути набагато гірше.
Я не шанувальник теорії змов, але ось що мені видається.
По-перше, США і Європа зовсім не хочуть дружити з Росією. Вони хочуть Росію нейтралізувати - як економічно, так і у військовому плані. У цій стратегії США і Європа абсолютно підтримуються Китаєм. Якщо США і Європа хочуть консервації Росії із заходу, то у Китаю свої види на Далекий Схід Росії, і йому потрібна слабка Росія, яку ніхто в світі не ризикне захистити, зі слабкою економікою, що сама є агресором. Для цього їм треба загнати Росію в «дружбу» з режимами, які викличуть стійку асоціацію Росії у всього світу з найгіршими проявами тоталітаризму і мілітаризму; забезпечити постійний потік негативної, неприйнятної для розвиненого, сучасного світу і абсурдно-непередбачувано інформації з Росії , тим самим нейтралізувавши як можливі проросійські лобістські рухи, так і спроби Росії налагоджувати співпрацю з нейтральними партнерами; під пристойними приводами обмежити співпрацю Росії з передовими технологічними компаніями світу; нарешті, посварити Росію з максимальною кількістю країн, особливо із сусідами, і переконати прикордонні для Росії країни зайняти ризиковане місце мілітаризованих партнерів НАТО біля російських кордонів, взявши таким чином Росію в кільце. Так, і, звичайно, забезпечити відсутність в Росії зростання підприємницької активності, приватного бізнесу, інновацій - всього того, що могло б врятувати Росію економічно при падінні ціни/введення ембарго на експорт нафти. Вирішивши ці завдання, Захід може сидіти і чекати, коли ціна на нафту впаде, Росія, не маючи ні міжнародної кооперації, ні сусідів-партнерів, ні альтернативного бізнесу, просто завалиться (хто не вірить - розрахунки легко зробити, всі дані є у відкритому доступі, я постараюся опублікувати «прогноз» бюджету Росії при нафті $60 за барель у швидкості; а можна не робити і згадати кінець 1980-х років). При цьому Калінінград - історично німецька земля; Карелія - фінська; Північний Кавказ, Башкирія, Татарстан (так, і Крим!) - мусульманські території; Калмикія, Тува, Бурятія тяжіють до буддистських країн або самостійності; Далекий Схід вже заселяється китайцями; Курили і Камчатка - вкрай цінні для Японії. Чи повторять тоді наші патріоти своє сьогоднішнє «їм можна - і нам можна»?
Вже не знаю, як таке виходить, але дії керівництва Росії в останні роки виглядають як точно відповідні планам США, Європи та Китаю. Що було б, якби керівництво Росії діяло в інтересах Росії, описаних вище? Безумовно, Росія не ставила б на двічі судимого і явно корумпованого лідера в братській країні. А якби випадково поставила, то продовжила б вести себе в лютому так само, як і в грудні: побудувала б відносини з новою владою в Україні (нам що дорожче - Росія чи Янукович?), запропонувала б ті ж гроші, що й раніше (або ще більше; обіцяла б тісне економічне співробітництво - в обмін на довгостроковий договір про нейтралітет України, невступ у військові блоки та ін.; знайшла б партії та рухи, які можна підтримувати, які б блокували переговори з НАТО; виступила б гарантом територіальної цілісності України, щоб зняти всі страхи у місцевих політиків. До речі, те ж саме давно треба було б зробити і з Прибалтикою. І ні в якому разі не можна було погрожувати, лякати, нападати: зрозуміло, що, незалежно від результату, тепер буферній зоні кінець. Може, тому багато західних гуру активно підбурюють Росію до агресії: як ще домогтися ізоляції Росії і втрати російських потенційних союзників навколо своїх кордонів?
У мене, зрозуміло, немає пояснення, чому ми так погано позиціоновані в грі, де ставка не просто мирне життя і добробут росіян, а, можливо, існування Росії як держави. Але зрозуміло, що активна дискусія про моральність дій Росії вкрай зручна для тих, хто хоче відвернути всіх нас від єдино важливого питання: вигідності цих дій. Зручна тому, що в Росії багато хто готовий бути «аморальними» (всі ми люди), але діяти на шкоду собі хочуть не всі.
Тому я б звернувся до патріотів і борців за права росіян в Україні із закликом: «Давайте поступимося патріотичною мораллю і боязливо домовимося про мир і дружбу з новою Україною - не з позиції сили, а з позиції співробітництва. Це ще не пізно, хоча і США, і Європа будуть несамовито заважати нам це зробити - можливо, аж до прямих вказівок комусь із керівників Росії та найжахливіших провокацій. Ми повинні це витримати, проігнорувати і зуміти домовитися. Це і буде тріумф нашої дипломатії. Цим ми капітально втремо ніс стратегам із НАТО - вони не отримають ні України, ні Казахстану, ні Прибалтики. Навпаки, їх отримаємо ми. Поки у нас є нафтодолари, території, внутрішній попит на товари наших сусідів - ніщо, крім нашої власної агресії, не змусить їх поміняти все це на гроші МВФ. Ми отримаємо їх цілком як друзів і партнерів. Поступово, звичайно, відразу наші дурниці вони не забудуть. Але отримаємо. А якщо будемо продовжувати далі в тому ж дусі - ми встигнемо отримати і Східну Європу, якій зовсім не так комфортно в тісному союзі з Німеччиною і в бюрократії ЄС. Єдине, чому вони там, - це тому що нас бояться. Якщо піде страх - ми розширимо зону свого впливу більше, ніж це було за часів СРСР. Саме цього бояться США і західні європейці. Вони розраховують, що Росія продовжуватиме вести себе як агресивний психопат. Бо якщо ні, у них немає шансів зупинити розвиток наших відносин з нейтральними країнами і зростання впливу в світі. Перестаньмо їм допомагати знищувати Росію.