Якщо відділення Криму не відповідає стратегічним інтересам Росії, то навіщо проводити референдум, який напевно покаже, що більшість жителів півострова виступають за розрив з Україною?
Згідно із загальноприйнятою точкою зору, Володимир Путін, «втративши» Україну, вирішив у помсту відрізати від неї Кримський півострів, передбачивши це у своєму запасному плані. Ця точка зору підкріплюється одностайною думкою верхньої палати російського законодавчого органу про те, що Крим повинен мати можливість вийти зі складу України і приєднатися до Росії, якщо більшість його жителів продемонструють таке бажання в ході майбутнього референдуму. Я можу помилятися, але у мене є сумніви в тому, що це найкращий варіант. Зрештою, кримчани й раніше намагалися увійти до складу Російської Федерації, але їм відмовляли на тій підставі, що відділення півострова не відповідає стратегічним інтересам Росії. Такі доводи діють і сьогодні, пише редактор видання Тhe National Interest,
професор військово-морського коледжу США Ніколас Гвоздьов, що займається дослідженнями національної безпеки.
Багато хто стверджує, що спроби Путіна відокремити Крим пов'язані з його концепцією створення Євразійського союзу, і що якщо Україна як єдина держава не захоче в нього вступати, то він спробує забрати її частинами. Однак основою пропонованого Євразійського союзу залишається економічне та політичне партнерство між Росією і Казахстаном. Підтримка кримського сепаратизму на тих підставах, які представив російський уряд - необхідність підтримати і захистити права російської більшості за межами Росії - створює пряму загрозу територіальній цілісності Казахстану. Це чимось нагадує план Олександра Солженіцина, який він виклав у 1990 році в своєму есе «Як нам облаштувати Росію». Там звучить заклик до пострадянської Росії зібрати воєдино всі російські землі, прилеглі до кордонів Російської Федерації, натомість дозволити неросійським національностям жити самостійно. Це означає , що майже половина території Казахстану повинна буде в підсумку відійти Росії. Звичайно, Назарбаєв під час переговорів з Путіним цього тижня висловить свою стурбованість тим, як розгортаються події в Україні.
Якщо відділення Криму не відповідає стратегічним інтересам Росії, то навіщо проводити референдум, який напевно покаже, що більшість жителів півострова виступають за розрив з Україною? Можливо, це частина більш масштабних і майстерних спроб повернути час назад і в самому Києві.
Російський уряд як і раніше стверджує, що Віктор Янукович, який втік з Києва та попросив притулку в Росії, залишається легітимним президентом України. Я не фахівець з української конституції, але зі строго юридичної точки зору схоже, що відсторонення Януковича від влади в кращому випадку знаходиться поза правовим полем. Рада не змогла набрати достатню кількість голосів для ухвалення резолюції про імпічмент, і хоча дехто заявляє, що втеча Януковича зі столиці - це фактична відставка, він поки не подав офіційну письмову заяву з цього приводу. Єдине, що він завізував, це політична угода про відхід з поста президента до кінця року для проведення нових виборів.
Путін погодився з тим, що у Януковича «немає влади». Але якщо він зуміє повернути ситуацію до статус-кво 21 лютого, що потребує повернення Януковича і розпуску тимчасової адміністрації з одночасним наближенням дати виборів, це стане для нього великою політичною перемогою. Враховуючи те, як розвиваються події, повернення до колишньої ситуації здається вкрай малоймовірним. Але схоже, що Путін під час своїх контактів з європейськими лідерами наводить доводи про те, що нинішній політичний перехід в Україні не забезпечує облік майбутніх потреб і більше того, не зовсім легітимний, у зв'язку з чим необхідний новий діалог.
Ось тут, як мені здається, в гру вступає кримський референдум. Продемонструвавши «волю народу» Криму не визнавати і не приєднуватися до нового порядку в Києві, референдум запустить процес перегляду статусу півострова (а можливо, й інших областей України), щоб краще забезпечувати інтереси Росії. Наприклад, може бути передбачений перехід до «співдружності», де Крим отримає особливий статус і правові відносини з Росією, які центральний уряд у Києві не зможе змінити. Більш «регіональна» Україна може дозволити східним областям поглиблювати зв'язки з Росією. Або ж росіяни можуть зажадати створення федеративної системи в Україні, де питання загальної геополітичної та геоекономічної орієнтації країни повинні вирішуватися не простою більшістю в Раді, а на основі згоди всіх складових частин країни. Якщо, наприклад, буде потрібна згода Криму на членство України в міжнародних організаціях, то у Москви на всю доступну для огляду перспективу буде майже залізне право вето в даному питанні.
Водночас, Путін може показати своїм європейським партнерам (починаючи з Німеччини та Італії), що не дуже прагнуть рвати зв'язки з Москвою, але відчувають необхідність виступити проти інтервенції в Криму, що буде дипломатичне вирішення, буде діалог, на який вони зможуть вказати, щоб Європа скористалася цим як прикриттям і відмовилася від довготривалих санкцій.
Звичайно, все це буде неприйнятно для більшої частини української політичної еліти, і, звичайно, для центральних і західних областей країни, які підтримали київський Майдан. До цього негативно поставляться і деякі країни Євросоюзу, які активно виступають за план «східного партнерства». Чи погодяться, чи ні на такий підхід Сполучені Штати - це залежатиме від того, не відверне їх Україна від інших проблем, а також від ступеня їхнього прагнення якомога швидше зняти це питання з порядку. Але за відсутності узгоджених дій щодо протистояння Росії світова спільнота може погодитися на таку ситуацію - як Грузія навчилася миритися з фактичною втратою двох своїх автономних регіонів після 2008 року.
Якщо я правильно розумію ситуацію, і росіяни не зацікавлені в прямій анексії Криму, то Путін напевно поставить перехідну владу України у дуже скрутне становище. На які поступки вона готова піти, щоб виконати обіцянку тимчасового прем'єр-міністра Арсенія Яценюка про те, що жодного сантиметра української території не буде втрачено?
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.