Минулої п’ятниці в обід стало ясно, що Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко – солодка парочка демократичної революції в Україні – знову побили горщики. Вони сварилися місяцями, пише у німецькій Frankfurter Allgemeine Zeitung Конрад Шуллер.
Люди Ющенка, теперішнього президента, звинувачували Тимошенко, главу уряду, то у державній зраді та "шурах-мурах" з Росією, то в корупції, а то й у планованому вбивстві. Вона ж як зустрічний хід у союзі з тими ненависними "олігархами" з російськомовного сходу так немилосердно урізала повноваження президента, що преса заговорила про "кастрацію".
А що вже тепер не буде як колись, стало остаточно ясно лише 3 жовтня. Тимошенко мала того дня летіти в Москву на зустріч із прем’єр-міністром Путіним. Та прибувши в київський аеропорт, вона виявила, що її зарезервований урядовий літак, просторий, хоч і трохи шумний ІЛ-62 зі спальною кабіною та масивним пізньорадянським телефоном… зник. Президент недовго надумуючись і не питаючи дозволу запосів його для внутрішнього рейсу. Коли заскоченій Тимошенко врешті вдалося десь роздобути словенський чартерний літак, в Москві Путін її зустрів, уїдливо зауваживши, що "мазурики" вже й літаки цуплять.
Парламент розпущено
Тиждень потому Ющенко покінчив зі справою. Увечері в середу парламент, де якраз його об’єднання "Наша Україна – Народна Самооборона" разом із Блоком Юлії Тимошенко утворювали більшість, він оголосив розпущеним. І призначив на 7 грудня дострокові вибори.
Причин цього краху багато. Насамперед пригадується, що на початку вересня Тимошенко об’єдналася з внутрішньополітичним ворогом, аби позбавити президента влади. Крім того, Ющенко сердиться, відколи після війни в Грузії вона не перейняла його жорстку критику Москви. Тимошенко натомість вибрала розпливчаті фрази – і привезла від Путіна основні положення нової газової угоди, що, як їй уявлялося, мала б зупинити вічне колесо традиційної українсько-російської енергокризи.
І все ж ці причини не були вирішальними. "Шурами-мурами" з Росією Ющенко й сам ніколи не гребував; тактичні тимчасові союзи з "антидемократами" зі сходу також завжди належали до його інструментарію; а поза тим Тимошенко давно скасувала закон про обмеження президентських повноважень від 2 вересня.
Тимошенко здобуває прихильність виборців
Глибші причини розбрату показують результати опитування. Після Помаранчевої революції, коли Ющенко став президентом, набравши абсолютну більшість голосів, він поступово спостерігав, як Тимошенко дедалі більше витісняла його із серця виборців. Опитування дають їй від 20 до 30%, тоді як Ющенкова партія на останніх виборах у Київраду не змогла подолати навіть 3%-го бар’єра.
Успіх Тимошенко полягає в тому, що вона краще за Ющенка зіграла роль заступниці "маленьких людей". Частково повернені з її ініціативи втрачені радянські заощадження дали їй тут надзвичайну перевагу. Та передусім їй вдалося краще від президента відкрити свій західно-орієнтований блок для проросійського сходу.
Ментальний кордон розділяє країну
Ющенко однак знає не гірш від Тимошенко, що в Україні виграє той, кому першому вдасться подолати ментальний кордон між "російським" сходом та "європейським" заходом. Обоє також знають, що мусять бути обережними у відкриванні до сходу, якщо не хочуть втратити підтримки на заході. Але до балансу між відкриванням та збереженням коріння вони пішли різними дорогами. Ющенко спробував вирішити дилему, в якій він – у ставленні до Грузії чи до радянських злочинів на українській землі – знову й знову вдавався до риторичних атак на Москву й водночас досягав приватних компромісів з опонентом і перетягував на свій бік зрадників олігархічних кланів зі сходу.
Тимошенко ж зробила навпаки: з одного боку, фактично дослуховувалася до реакцій російськомовних виборців і, наприклад, до процесу вступу України до НАТО (головне прагнення Ющенка) зверталася хіба що знехотя, а з іншого боку – від "олігархічної", частково нанизаної на московські інтереси в’язанки сама вона педантично трималася подалі.
Ющенкова лінія риторичних атак на Москву з одночасними особистими компромісами зрештою призвела до того, що дискредитувала його як на сході, так і на заході. Тепер єдиний свій шанс на наступних президентських виборах на початку 2010-го він, очевидно, вбачає у тому, щоб випхати Тимошенко з крісла прем’єра – аби у виборчій гонці відрізати її від усе ще вирішального в Україні "адміністративного ресурсу". Із тим, що його власний табір тут розділився – деякі партійні лідери його виборчого блоку вже міркують, чи не приєднатися їм до Блоку Юлії Тимошенко, – Ющенкові доведеться змиритися.
Оригiнал статті