Можлива тільки у фантазіях західних журналістів, пише Ірина Царегородцева у російській газеті РБК Daily.
Главу російського уряду Володимира Путіна порівняли з Адольфом Гітлером, а Україну - з Польщею напередодні вторгнення Німеччини в 1939 році. Як пише оглядач американського видання The Washington Times, експерт Республіканського інституту політики Джеффрі Кюнер, Москва наступає на цілому пострадянському просторі, й наступною її жертвою після Грузії стане Україна. Це далеко не перша інформаційна провокація проти Кремля на українську тему з боку Заходу. Як вважають експерти, Республіканській партії США, до якої має стосунок скандальний журналіст Кюнер, надзвичайно важливо переконати "стару Європу" в тому, що Київ є потенційною жертвою Москви, і таким чином домогтися одноголосної згоди всіх членів НАТО надати в грудні ПДЧ Україні разом з Грузією, питання членства якої в альянсі після війни в Південній Осетії вже можна вважати вирішеним.
На думку експертів, західній спільноті, а також "помаранчевому" режиму в Києві надзвичайно важливо переконати принципову "стару Європу" в тому, що Україні загрожує Росія.
Спекуляції на тему російсько-української війни зустрічалися в західній та українській пресі і раніше, однак в останній час вони почали з'являтися значно частіше. Причому створюється враження, що автор кожної нової "страшилки" намагається перевершити за масштабом опису навислих над Україною загроз все, що було опубліковано до нього на цю тему.
Як запевняє Джеффрі Кюнер, Європа стоїть на порозі нової війни, яку розв'яже "хижа людина зі збоченою мораллю пан Путін" проти України. "Ксенофобна еліта в Кремлі зневажає Україну, як і Грузію, з однієї простої причини: тому що вони намагаються покінчити з авторитарною владою Москви ... Головна мета Росії полягає в тому, щоб вибити Крим з-під контролю України", - пише він на сторінках впливового американського видання.
Агресивні наміри "кровожерного" російського прем'єра неминуче втягнути у війну проти Росії на стороні України і країни Східної Європи, вважає Кюнер. Всі ці фантастичні події він порівнює з міжнародною ситуацією напередодні Другої світової війни, коли нацистська Німеччина зазіхнула на територію Польщі. Звичайно, що в ролі Гітлера тут виступає Володимир Путін.
Водночас американський журналіст досить грубо намагається "перевести стрілки" з агресивних намірів США на пострадянському просторі на "жахливу криваву баню", яку нібито хоче влаштувати Кремль. Війну в Південній Осетії, до якої, в якості "історичного прецеденту", який доказує "істинні" наміри Москви,апелюють західні "сценаристи" і "проповідники" російсько-української війни, почала Грузія, а не Росія - і це вже визнає світова спільнота. Не таємниця, що США були головним спонсором чергової війни на Кавказі, а американські інструктори разом з грузинськими військами доходили до кордону з РФ і воювали проти російських громадян. Іншими словами, "прецедент" агресії Росії проти Грузії в Південній Осетії і Абхазії, від якого намагаються відштовхуватися західні журналісти, не витримує жодної критики.
Однак інформаційні вливання та спекуляції, які віщують напад Росії на Україну, тривають, і їх джерелами виступають аж ніяк не одні тільки скандальні журналісти та експерти. Зокрема, міністр з реінтеграції Грузії Тимур Якобашвілі заявив нещодавно в інтерв'ю румунському виданню, що "зелене світло" Росії проти Грузії дав Квітневий саміт НАТО в Бухаресті, на якому рішення про надання Тбілісі і Києву ПДЧ в альянсі було відкладено до грудня. Якщо ця ситуація повториться на майбутньому саміті, наступною "жертвою" Росії стане Україна, переконаний Якобашвілі.
Спекуляції на тему російсько-української війни зустрічалися в західній та українській пресі і раніше, однак в останній час вони почали з'являтися значно частіше.
На думку експертів, західній спільноті, а також "помаранчевому" режиму в Києві надзвичайно важливо переконати принципову "стару Європу" в тому, що Україні загрожує Росія. Як зазначив у бесіді з РБК daily директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребінський, "мета цієї інформаційної кампанії полягає в нагнітанні напруженості в Україні напередодні президентських виборів", що може допомогти нинішньому главі країни Віктору Ющенку швидко набрати критично бракуючі йому політичні бали.
Для членів Республіканської партії США втягнути в НАТО Україну разом з Грузією - питання не тільки політичного престижу, а й фактично подальшої долі напередодні президентських виборів в країні. Відхід 43-го президента Штатів і його команди з політичної арени на тлі суцільних невдач та прорахунків у зовнішній політиці певним чином "скраситься", якщо Джордж Буш доб'ється від своїх союзників по НАТО підтримки вступу Києва і Тбілісі в альянс.
"Зелене світло" вступу Грузії в НАТО фактично дали усі члени альянсу після війни в Південній Осетії. Тоді Вашингтону легко вдалося переконати своїх союзників у тому, що на тлі "російської агресії" на пострадянському просторі цей захід необхіжний. Однак принципової згоди щодо вступу України в НАТО західноєвропейські держави ще не досягли.
Між тим експерти впевнені, що війна Росії проти України неможлива не тільки з точки зору відсутності будь-яких реальних, а не фантастичних для цього підстав, але і через абсолютну невідповідність цієї війни інтересам Росії. "В Україні відсутні сили, які могли б виступити в якості детонатора конфлікту з Росією. Проросійські організації та рухи там не мають жодного серйозного потенціалу для опору Києву. Крім того, складно уявити ситуацію, коли представники братніх народів - російського й українського - будуть воювати один проти одного ", - сказав РБК daily політолог Юрій Шевцов.
Сучасна Росія прямо зацікавлена в стабільності на всьому пострадянському просторі. Як показала війна в Південній Осетії, будь-яке вогнище конфлікту на цій території може бути використане сторонніми силами в їхній грі проти Москви. Підтримувати, а тим більше розпалювати вогнище, нові конфлікти і війни біля своїх кордонів означає нехтувати власною безпекою та поставити під сумнів цілісність російської держави. Тому уявити, що Росія першою оголосить війну Україні, можуть лише витончені у своїй фантазії західні журналісти.