Олександр Оксимець - філолог, який оцифрував 4-томний 'Словарь української мови' Грінченка.
Як можна оцифрувати словник? Чи достатньо в українській мові словників і чи досить швидко вони оновлюються? Чи завжди можна купити потрібний словник, і яких бракує? Які слова ви хотіли б бачити у словниках української?
Це головні теми розмови Олександром Оксимцем, філологом, який оцифрував 4-томний тлумачно-перекладний “Словарь української мови” Грінченка, загальний обсяг якого – 68 тисяч слів.
Бі-Бі-Сі: Розкажіть про себе, хто ви, чим займаєтесь, і як ви наштовхнулися на словник Грінченка?
Олександр Оксимець: Мені 26 років, я чотири роки тому закінчив факультет української філології Національного педагогічного університету ім. Драгоманова, за спеціальністю я літературний редактор. Словниками завжди цікавився, а три роки тому був присутнім на презентації словника Агатангела Кримського – одного з кращих словників в історії української лексикографії, його теж довго оцифровували і потім презентували в книгарні “Є”. Там я познайомився з людьми, які працювали над ним, і запропонував взяти на себе частину, як я тоді думав, оцифрування словника Грінченка. Мені сказали, як кажуть, “прапор в руки”, і я взявся за цю роботу. Сканував словник і допомагав з порадами мій товариш, а я “розпізнавав” на комп’ютері, конвертував.
Бі-Бі-Сі: Отже, тепер словник можна завантажити в Інтернеті, також там є функція пошуку, яка дає можливість шукати потрібне слово по всьому словнику. Як відбувається взагалі процес оцифрування?
Олександр Оксимець: Є кілька варіантів, як це робити. Можна набирати все з нуля, а потім відзначати потрібні слова жирним, курсивом, ставити наголоси. Інший спосіб – взяти паперовий варіант, відсканувати його, потім вичитувати. Виникають проблеми з програмами, які розпізнають картинку: тут і потрібна людина, яка б “навчила” цю програму, додала туди слова, яких програма не знає та інше. Це процес нескладний, але дуже трудомісткий.
Бі-Бі-Сі: Ви займалися цим як хобі чи як професією?
Олександр Оксимець: Як хобі, у вільний час протягом останніх двох років, інколи з тривалими перервами.
Бі-Бі-Сі: Мабуть, цим повинні були б займатися певні академічні установи: Академія наук, університети, а врешті це робили ви, як ентузіаст своєї справи...
Олександр Оксимець: Я не єдиний, хто займається оцифруванням словників, просто мало хто хоче братися за такі великі словники, на які можна витратити кілька років. Якби в мене був час, якби я заробляв на цьому, то я б зробив це за кілька місяців. Але я займався оцифруванням у вихідні або вільними вечорами, тому це було досить довго.
Бі-Бі-Сі: Яка історія укладання словника Грінченка, і в чому полягає його важливість?
Олександр Оксимець: Це унікальний словник, який укладався протягом сорока шести років. Матеріали почали збирати співробітники журналу “Основа” десь у 1861 році, сорок років матеріали накопичувалися, але ніхто не брався його закінчити. Лише в 1902 році доручили завершити цю роботу Борисові Грінченку, і в нього було лише півтора року, щоб встигнути закінчити словник, тому що перший том потрібно було здати в друк до 1905 року. Грінченко був змушений працювати по 10-12 годин щодня, без вихідних, самотужки, або з дружиною. Він суттєво посадив здоров’я на цьому, бо вже був хворий на той час. Грінченко помер у 1910 році, на наступний рік після видання останнього тому словника.
Бі-Бі-Сі: Цей словник став дуже важливим для багатьох людей, які після довгих років приховування альтернативних граматик, почали вивчати українську мову у первісному варіанті.
Зокрема, цей словник також полюбляє письменниця і філософ Оксана Забужко, яка приєдналася до розмови Бі-Бі-СІ:
Оксана Забужко: “Полюбляє” навіть не зовсім те слово, бо словник Грінченка – це як хліб і вода. Це насущний інструмент вже протягом ста років для тих, хто так чи інакше працює з українською мовою. Якщо врахувати, що словникарство 20-х років великою мірою було знищено, то можна сказати, що на сьогодні і далі, саме словник Грінченка, хоч і столітньої давності, залишається найпрофесійнішим і найдосконалішим словниковим інструментом для кожного, хто працює з українською мовою. Той факт, що відбулося оцифрування, звісно, не можна не вітати. Звичайно, я була б ще більш рада, якби словники в нас оцифровували раніше, як в усіх цивілізованих країнах, відразу з появою Інтернету, але те, що це взагалі сталося, дуже тішить.
Бі-Бі-Сі: Словники словниками, але від їхньої кількості не буде залежати слововживання української мови в Україні, піднесення авторитету української мови, – говорить слухач Бі-Бі-Сі. – Як ви вважаєте, чи не варто нам зараз об’єднати всіх людей: журналістів, філологів – тих, хто хоче провести процеси дерусифікації та українізації?
Олександр Оксимець: Це дуже важко зробити в сучасних умовах, особливо, з огляду на те, що сталося за останні півроку, після зміни влади. Те, про що каже слухач, робилося включно до березня, зокрема в освітній галузі, я це знаю з власного досвіду, бо на той час я працював у міністерстві освіти, на це дійсно була політична воля.
Потім, коли чинний міністр Табачник прийшов на посаду, все що робилося протягом двох років, повертається назад. Скасовано вже наприклад, обов’язковий іспит з української мови при вступі до аспірантури. Тобто, для отримання ступеня кандидата наук знання української мови не обов’язкове. Звичайно, раніше також нехтували цим правилом, але принаймні було більше можливостей для тих, хто хоче. А зараз це не обов’язково, то які можуть бути питання.
Бі-Бі-Сі: Один з дописувачів на сайт критикує запозичення з польської мови, такі як „слухавки”, „амбасади”, „діяспори”, „поліціянти”, „доляри”, „газди”. Він пише, що потрібен єдиний нормативний словник української мови як у Великій Британії. Як ви вважаєте, чи достатньо зараз нормативних словників української літературної мови, і чи такі слова як „діяспора” і „доляр” справді заважають?
Олександр Оксимець: Щодо кількості словників, то є певні зрушення: після проголошення незалежності було видано багато словників. Єдина проблема, що вони видаються малими накладами і недоступні для широкого загалу, майже не доходять до сільських шкіл – туди, де вони найбільш потрібні. У Києві це не проблема, на відміну від Сходу, де такі словники потрібно замовляти зі столиці. Щодо того, які слова належать до літературної мови, то чинним на сьогодні є правопис 1991 року, згідно з ним правильно вживати слово „діаспора”, а не „діяспора”. Якщо ж ми говоримо про повернення до тих норм, які були більш притаманні українській мові і які насильно змінили в 30-х роках, то це можливо лише в рамках дискусії. Але я думаю, що потрібно дотримуватися чинних зафіксованих норм.
Мова – це взагалі непередбачуваний організм, який може відштовхувати певні слова, а потім приймати їх, часом незрозуміло за якими принципами. Наприклад, у 30-х роках було видано один дуже скандальний словник, де багато слів просто перекладалися українською мовою, тобто зовсім не було запозичень. Тоді він багатьом не подобався і не сприймався, але зараз багато слів звідти сприймаються як цілком нормальні, такі як вимикач, двигун, літак… Мова сама регулює всі процеси - щось залишається, а щось з часом відходить. Польські і російські запозичення також проходять певний фільтр: все найкраще у мові залишається, все інше відсіюється. Мові важко заборонити якісь слова, люди все одно будуть говорити. Питання лише в тому, наскільки воно приживеться.