Фото: АР
Астрономи вивчили туманність у сузір'ї Центавра
Вчені досліджували планетарну туманність у сузір'ї Центавра і з'ясували, що такі об'єкти можуть виникати внаслідок взаємодії двох білих карликів, що обертаються навколо один одного по дуже тісній орбіті.
За словами
керівника групи астрономів Анрі Боффіна з Європейської південної обсерваторії у
Сантьяго (Чилі), раніше природа подібних об'єктів була невизначеною і
дискусійною.
Астрономи
припускали, що їх джерелом можуть бути подвійні зірки, проте завжди вважалося,
що світила в такій системі будуть вкрай віддалені один від одного, з періодом
обертання 10 років або більше.
Як показали
останні спостереження, такі зірки розташовані у тисячі разів ближче одна до
одної, ніж вважалося раніше.
Боффін та його
колеги вивчали так звані планетарні туманності – хмари, що світяться, з
гарячого газу, які імовірно існують у подвійних зоряних системах з білого
карлика та червоного гіганта. На певному етапі життя зовнішні газові оболонки
гіганта роздуваються і закривають собою білого карлика.
У таких системах
найбільше світило взаємодіє з розпеченим газом, закручуючи його у своєрідний
"кокон" з характерною кулястою або еліптичною формою.
Раніше вченим не
вдавалося знайти зірки, які породили ці туманності, і пояснити їх складну
структуру.
Група Боффіна
знайшла один з можливих ключів до розв'язання загадки планетарних туманностей,
вивчивши один із найближчих до Землі об'єктів такого роду - туманність
Fleming-1 у сузір'ї Центавра за допомогою спектрографа FORS, підключеного до
телескопа VLT у чилійській обсерваторії Параналь.
Вчені
досліджували спектр туманності і спробували знайти світила, закрутити розпечені
хмари газу у його складі. Для цього були проведені обчислення швидкості руху
газу і здійснені пошуки, через які рухаються світила у невидимій для нас
подвійній системі. Параметри орбіти і спектр випромінювання туманності допомогли
астрономам обчислити масу та деякі інші властивості світил.
Результати
дослідження здивували вчених, оскільки дані FORS показали, що система
складається не з червоного гіганта та білого карлика, а з двох білих карликів:
один із них приблизно у два рази легший від Сонця, а другий - приблизно
дорівнює йому за своєю масою.
За словами
астрономів, подібні туманності дуже рідкісні. Як припускає Боффін, імовірно, що
один із карликів "крав" матерію у свого супутника, частково викидаючи
її в навколишній простір у вигляді тонкого диска з гарячого газу.
Гравітаційна
взаємодія карликів призвела до того, що розпечений газ був закручений у
сферичну структуру, яку сьогодні можна побачити на нічному небі Південної
півкулі через оптичний телескоп.
Нагадаємо, що минулого
літа вченим вдалося розглянути процес формування коричневого карлика з
протопланетної туманності в сузір'ї Змієносця.