Підкилимні скандали в таборах з орбіти Президента найяскравіше проявилися цього літа – на тлі відносного політичного затишшя.
Вся країна, та що там країна, весь світ з неприхованим інтересом спостерігав за гостросюжетною, майже детективною історією з'ясування стосунків двох провідних правозахисних відомств: Генпрокуратури і Національного антикорупційного бюро, пише Світлана Голландс у №33 журналу Корреспондент від 2 вересня 2016 року.
На думку експертів, ці дві організації ніколи не пов'язувала справжня дружба. Поява НАБУ, яке, як пише в своєму блозі екс-журналіст і парламентарій від БПП Сергій Лещенко, виникло завдяки старанням чиновників зі США, ЄС і МВФ, Генпрокуратурою була зустрінута з настороженістю. Зміна керівництва ГПУ тональність відносин змінила мало. Можливо, через певну войовничість антикорупційного відомства.
Вже через десять днів після того, як Юрій Луценко обійняв пост генпрокурора, НАБУ впритул взялося за прокурора АТО Костянтина Кулика, чиї витрати явно не відповідали заявленим у декларації доходам. Кулика відсторонили від роботи, пізніше йому довелося відновлюватися вже в суді. Вважається, що саме скандал навколо прокурора АТО і став відправною точкою "військових дій" між двома відомствами, що скидається на якесь спортивне змагання.
Детективи НАБУ активно збирали інформацію про високопосадових політиків, у якій серед інших, кажуть, фігурували прізвища Ігоря Кононенка, Миколи Мартиненка та решти наближених до Президента персон. У свою чергу Луценко публічно заявив про початок "великої ловлі великої риби" і відразу в його "сітці" зарясніли численні хабарники і корупціонери з різних відомств – чиновники, ректори інститутів, забудовники. Когось, щоправда, ловили і відпускали, когось, наприклад, керівника Держагентства з інвестицій Владислава Каськіва, не зловили взагалі. Однак ефектні звіти про затримання в інформаційному просторі були присутні постійно.
Незважаючи на те що ГПУ і НАБУ публічно підтримували і всіляко схвалювали дії один одного, на практиці все дещо складніше.
Так, справа скандального депутата Олександра Онищенка, підозрюваного в багатомільйонних розкраданнях за допомогою "газових схем", яку вели детективи НАБУ, закінчилася тим, що підозрюваний (незважаючи на зняття з нього депутатської недоторканності) встиг успішно виїхати в Лондон.
З тієї причини, що його не могли оголосити в розшук без підпису генпрокурора під підозрою проти депутата, а Луценко не поспішав ставити його протягом майже трьох тижнів.
Зрештою, громадськість побачила і відкритий міжвідомчий конфлікт: на початку серпня ГПУ провела в кабінетах НАБУ чи то обшук, чи то виїмку документів – у справі про незаконне прослуховування. У відповідь співробітники НАБУ викликали спецназ.
Кількома днями пізніше представники ГПУ вриваються в приватну квартиру, де детективи НАБУ ведуть прослуховування, і затримують двох з них. Антикорупціонери знову підключають спецназ, виникає зіткнення.
Пізніше Артем Ситник, голова НАБУ, заявить, що його відомство порушило справу за фактом незаконних дій співробітників ГПУ [мався на увазі обшук]. Луценко певний час відмовчувався.
Потім обидва керівники виступили на спільному брифінгу, назвали дії своїх підлеглих неприпустимими і заявили, що ніякої війни між відомствами немає. Заява, втім, звучала не зовсім переконливо і лише підтвердила сумніви в тому, що це була просто спроба примирення, тоді як до справжнього примирення далеко.
Народний депутат, лідер партії Громадський рух Народний контроль Дмитро Добродомов не бачить в цьому нічого дивного: наявне протистояння двох систем – старої, консервативної (ГПУ) і новоствореної (НАБУ).
"Це конфлікт світоглядний, війна двох світів – старого і нового, у кожного з яких абсолютно протилежні цілі і завдання. І цей конфлікт не вичерпається до того моменту, поки хтось один не здобуде перемогу", – вважає Добродомов.
При цьому ГПУ в особі її керівника поки що явно програє – і морально, і політично. Такої точки зору дотримується політолог Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій. Водночас Президент, що характерно, не поспішає втручатися і підтримувати свого ставленика Луценка. За версією іншого експерта, директора Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслана Бортника, Президент просто не може вплинути на ситуацію. На думку Добродомова, саме навпаки: Петру Порошенку вигідні такі зіткнення.
Ще один не менш цікавий, хоча і не настільки резонансний конфлікт визрів у фінансово-економічній сфері.
У середині серпня Мінфін виступає з черговою податковою новацією і публікує її проект на своєму сайті. Мова, серед іншого, йде про те, щоб частину ключових функцій, якими сьогодні наділена Держфіскальная служба [адміністрування податків, ведення реєстру відшкодування ПДВ та обліку платників податків], передати міністерству. Крім того, Податкову міліцію пропонується виключити зі складу органів контролю ДФС, а її повноваження передати так званій фінансовій поліції – новому підрозділу, який передбачається створити при Мінфіні.
А днями зі ще однією, схожою, ініціативою виступило і Міністерство економрозвитку і торгівлі. На базі економічних підрозділів, які є в СБУ, МВС і Податковій міліції, пропонується створити нову Службу фінансових розслідувань, яка підпорядковувалася б Мінекономрозвитку.
Іншими словами, під ще одним ставлеником Президента [так прийнято вважати] Романом Насировим, керівником ДФС, вихідцем з БПП, всерйоз розхитують
крісло. На додачу знову зазвучали розмови про можливу швидку відставку глави НБУ Валерії Гонтаревої, яку також відносять до табору Петра Порошенка.
"Золота осінь" Президента
Чому Президент дозволяє настільки відкрито "розстрілювати" своїх людей у підкилимних баталіях, як довго триватимуть ці баталії і чим вони обернуться для влади і для країни?
Політологи бачать як мінімум три причини "війни світів". "Те, що відбувається – явний симптом ослаблення президентської влади Порошенка, – каже Бортник. – Президент втрачає електоральні очки, підтримку Заходу, від нього поступово відходять політеліти – вони починають шукати нові центри тяжіння, місце під сонцем.
Змінюється політична архітектура, зсувається баланс між групами впливу – це особливо яскраво проявилося з приходом у Кабмін групи Гройсмана. Групи впливу перетягуватимуть на себе найбільш ласі шматки в економічному і силовому блоках – це важливо для них напередодні нового політичного циклу. Вони бачать, що зміна еліт відбудеться достроково – внаслідок виборів або референдуму, при цьому Президент буде безсилий, – і готуються до цього.
У підсумку ми спостерігаємо відомчі війни, причому між відомствами, кожне з яких підконтрольне Президенту. Зупинити це протистояння Порошенко вже не може, він слабкий, йде процес саморозпаду всередині влади. Зараз період "золотої осені" Президента, це останні моменти, коли він здатен ще реалізувати свої політичні амбіції, але його вплив на систему стрімко падає".
За прогнозами експерта, протистояння між відомствами і політичними гравцями буде тільки посилюватися у міру ослаблення, деградації президентської вертикалі.
Над сутичкою
Водночас соціолог і політолог, директор соціологічної служби Український барометр Віктор Небоженко переконаний, що конфлікти між відомствами і політичними таборами – продукт "творчості" самого Порошенка.
Цю атмосферу Президент використовує для утримання і зміцнення власної влади, пише політолог у своєму блозі у Фейсбуці. І саме тому, на думку Небоженка, глава Адміністрації Борис Ложкін мав залишити свій пост.
"Порошенкові потрібна зовсім інша Адміністрація, яка б управляла вже не тільки президентською вертикаллю, а й усіма гілками влади, державними органами і політичними структурами країни, – стверджує експерт. – На перший план виходять не піар Президента, не налагодження відносин з громадськістю та пресою, бізнесом, чим активно займався Ложкін, а залагодження і використання конфліктів між органами влади, силовиками і бізнес-групами".
На думку Добродомова, Порошенко використовує елементи конкуренції між відомствами, щоб контролювати їх і водночас бути представленим у вигідному світлі перед громадськістю.
"Він може стояти над сутичкою і виступити в очах громадськості якимсь арбітром, тим самим набравши собі додаткових балів. Використовується класичний прийом "розділяй і володарюй!", – каже Добродомов. – У цій війні всіх проти всіх (а зараз ми спостерігаємо саме таку) Президент отримує для себе позитив, він набирає бали. У потрібний момент під час конфлікту з'являється головний – той, хто все розрулить, навіть якщо не має на те конституційних повноважень, – і розрулює. Результат: його рейтинг не падає".
Виживе найсильніший
Втім, Карасьов не схильний настільки демонізувати президентську владу. На думку експерта, підкилимні конфлікти навряд чи на руку Порошенку, хоча б тому, що в їхні жорна потрапляють і його люди, які у підсумку мають шанси програти. Конфлікт НАБУ і ГПУ за участю Луценка – тому приклад.
"Природа конфліктів інша – вона в тому, що зараз ми спостерігаємо зміну інституційної матриці держави, – каже Карасьов. – Нове інституційне будівництво викликало плутанину, конкуренцію між новими і старими інститутами і всередині відомств. Йде боротьба за інституційне виживання, причому на всіх фронтах: у СБУ, ГПУ і НАБУ, в Мінфіні, ДФС і МВС. Хто залишиться на плаву, хто вирветься вперед, хто має стати "доважком", кому – повільно померти? Це ключові питання. І вони розбурхують не тільки відомства, а й політичні групи, які залежать від тих чи інших інститутів, від їхнього виживання".
Виру пристрастей додає той факт, що реформи, унаслідок яких і виникли конфлікти, насправді не можна назвати незворотними – є ризик того, що вони будуть повернені назад у будь-який момент, зазначає політолог.
На думку Карасьова, боротьба за виживання – тема довга, вона не припиниться в найближчі місяці, але надалі буде вестися здебільшого підпільно, апаратно.
А ось наскільки болісно позначиться вона на суспільстві та на іміджі країни, саме залежить від Президента, який намагатиметься знижувати градус напруги.
Фактор Ложкіна
Відхід Бориса Ложкіна зі свого поста більшість пов'язує аж ніяк не зі збільшенням напруги всередині президентського табору.
Хоча б тому, що Ложкін, формально йдучи з АП, по суті, там залишається – про який конфлікт тоді може йти мова? За даними Володимира Фесенка, керівника Центру політичного аналізу Пента, до кінця року Ложкін працюватиме в Адміністрації в повноцінному режимі (full-time), але у позаштатному статусі. Він передаватиме справи своєму наступникові Ігорю Райніну і запускатиме роботу Національної інвестиційної ради, яку очолив в оновленому форматі. Крім того, як передбачає Фесенко, за Ложкіним, як і раніше, залишиться його функція комунікатора з олігархами, де він буквально незамінний.
До того ж експерти нагадують про те, що колишній глава АП вже неодноразово заявляв про своє бажання залишити пост, ностальгуючи по бізнесу. І нинішня робота в Національній інвестраді йому явно до душі. Як пообіцяв сам Ложкін, він зробить з України "Мекку для іноземних інвестицій".
Ось тільки як скоро йому це вдасться, питання відрите. Скандали і війни відомств, що розгорілися в Україні, зустрінуті на Заході з неприхованим невдоволенням, якщо не сказати, з обуренням, визнає виконавчий директор Фонду Блейзера в Україні Олег Устенко.
"В Європі і США те, що відбувається у нас, трактують так: бюрократична машина чинить опір реформам, при цьому у влади немає політичної волі зломити цей опір і запустити-таки механізм реформ, – каже Устенко. – Тому на Заході роблять висновок: треба ставити на гальмо програму співпраці (з МВФ), бо гроші витрачаються, а впевненості в тому, що вони витрачаються з користю і країна виходить на траєкторію сталого економічного зростання, немає".
У цій ситуації приватні кредитори, які орієнтуються на загальну обстановку і на МВФ та авансують в нашу країну, прагнутимуть забрати кошти якомога швидше, каже експерт. "Рівень ризиків у разі входження в Україну настільки високий, що немає такої рентабельності, що могла б його перекрити, – констатує Устенко. – До нас не заходитимуть до того часу, поки ситуація не покращиться і не почнуться явні радикальні реформи. Так, конфлікти і підкилимні війни виникли б у будь-якому випадку, їх не можна замовчувати або приховувати. Але головне – щоб вони дали очікуваний позитивний результат. Цього всі чекають".
***
Цей матеріал опубліковано в №33 журналу Корреспондент від 2 вересня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.