Як і в 2006 році, сьогодні в Європі багато людей тремтить від холоду. Виною тому - суперечки між Росією та Україною через ціни на природний газ. Але якби основними були тільки гроші, цей скандал був би легко вирішеним, і газ вже давно надходив би в усі вісімнадцять країн, у які повинен поставлятися з української труби.
Європа отримує від Росії близько 25 відсотків необхідного їй газу, і більша його частина перекачується через Україну. У наступні вихідні Київ і Москва відновлять переговори, але для досягнення угоди їм спочатку треба буде відкласти глибокі політичні антипатії.
Перерва у поставках газу триває вже два тижні, але за нею стоїть тертя, яке газом не вичерпується - це і серпневе вторгнення Росії у сусідню Грузію, і прагнення України вступити до НАТО, і навіть українська “помаранчева революція” 2004 року, яка задала курс від Росії - на Захід і на демократію.
У цій кризі на карту поставлена здатність Росії бути надійним постачальником енергоресурсів і відповідальним гравцем на світовій арені. Минулого тижня в одній з наших редакційних статей ми вже писали, що, якщо б Росія подивився у дзеркало, то побачила б, що її політика лише поглиблює її економічні та енергетичні проблеми.
Якщо б, наприклад, Росія не тратилась так на націоналізацію свого енергетичного сектору, то державному Газпрому не було б настільки нагально підвищувати ціни і вибивати живі гроші. І якщо б ведмідь не був би так ворожим у відносинах зі своїми сусідами, Україна, можливо, сьогодні теж так не нервувала.
Утім, заглянути в дзеркало Україні теж не завадило б. Вона теж діяла не дуже мудро.
У кінці минулого року, коли обірвалися переговори по новому контракту з Росією, Україна відкинула пропозицію платити за газ по 250 доларів за тисячу кубометрів. Це занадто багато, сказала Україна, у 2008-му ми платили по 179,5 доларів. При цьому Україна прекрасно знає, що Росія вже давно намагається поступово позбутися знижок і змусити Київ платити за ринковими цінами. Росія пропонувала ціну, яка все ще поступається європейським (близько 500 доларів, включаючи транзитні платежі), і Києву слід прийняти цю або максимально наближену пропозицію. Але вона була відкинута, Росія образилась, і тепер вимагає вже 450 доларів.
Україна стверджує, що у неї достатньо запасів газу, щоб протриматися до весни. Але чим довше вона тримається, тим більше злиться на неї Європейський Союз, який вже пригрозив судом. Що ніяк не сприяє зближенню з ЄС, до якого прагне Україна.
У Києві кажуть, що у зовнішній політиці у країни лише одна проблема - Росія. У загальному, у Росії дійсно є багато важелів впливу на цю колишню радянську республіку. Але енергетична проблема - це одне, а є ще й питання торгівлі та російських інвестицій. Крім усього іншого, вплив Москви здійснюється як через значну російськомовну меншину, так і через Чорноморський флот, адже орендує порт Севастополь на українському півострові Крим. Восени багато говорилося про те, що після Грузії Росія, швидше за все, прийметься за цей півострів, який був подарований Україні в 1954 році. Зараз мер Москви, наприклад, вимагає його повернення.
Російський прем'єр Володимир Путін заявляє, що поважає кордони України, а зі свого боку тертя у Криму безпричинно провокує і сам Київ. Велика частина населення Криму говорить по-російськи, а Київ заборонив трансляцію кабельних російськомовних телеканалів і наказав у місцевому медінституту всі заняття вести українською мовою.
Київ проводить щодо Москви політику “чим жорсткіше, тим краще” - але як близькість України до Росії, так і сама її структура такі, що їй потрібен більш збалансований підхід. Грузія вже знає, що буває, якщо спровокувати Росію. Її досвід могла б врахувати і Україна.