Складається враження, що сторони влаштували одна одній випробування на надійність. Виграє в цій ситуації той, хто не відступить, пише Юлія Малишева у литовській газеті Geopolitika.
З настанням новорічних свят російські телеглядачі вже не вперше змогли побачити чергову серію гостросюжетної мелодрами російсько-український газовий конфлікт, попередні серії вони вже бачили за новорічним столом і в 2007 році, а також восени 2008. Замовником трансляції 'новорічної казки' по російському телебаченню є саме російська держава, так як всі телеканали їй повністю підконтрольні. Виняток становить лише РЕН-ТВ, та й той належить братам Ковальчукам (за чутками, є негласним гаманцем Путіна).
Природно, що історія на всіх телевізійних каналах Росії звучить приблизно однаково: Україна краде європейський газ, у той час як Газпром готовий на прийнятну для всіх ціну в 250 доларів за 1000 кубометрів. Позиція України та Європи практично не доступна для основного населення - телеканал Євроньюз мовить лише 3-4 години на день і то тільки у великих містах. У результаті, російські школярі, надивившись пропаганди, відмовляються їхати на зимові канікули в Київ 'тому що там живуть хохли, які крадуть наш газ'.
Російські школярі, надивившись пропаганди, відмовляються їхати на зимові канікули в Київ тому що там живуть хохли, які крадуть наш газ
Так вже склалося в європейській традиції, що ціна на газ була предметом домовленостей, адже газового ринку як такого не існує. Природно, нечисленні постачальники домовлялися з кожним посередником окремо, а у випадку з Росією та країнами пострадянського простору питання про ціну вирішувалося на основі політичних заяв. Однак, на тлі зниження цін на нафту з 140 до 40 доларів за барель, логічно, що і газ більше не може коштувати як раніше. Але у російського Газпрому щодо цього свої погляди: пропонується підвищити ціну для України з 180 до 450 доларів за 1000 м3 (за версією Газпрому за такою ціною її купують в східній Європі), у відповідь на що, Україна підвищує ціну за транзит російського газу в Європу через свою територію. Але як тільки в заявах обох сторін пролунали заяви про ціну за газ для України в 250 доларів, обидві сторони в останній момент відмовилися від підписання меморандуму. У підсумку Україна перекрила південний потік через свою територію в Європу, і газ стали відключати у Сербії та інших країнах східної Європи, з північного потоку газ частково поступав у Німеччину, Францію, Бельгію.
Питання про газові домовленості виникло досить давно. Влітку 2004 року, коли у влади в Україні був ще непопулярний президент Кучма, і наступним президентом України російське керівництво хотіло бачити Віктора Януковича, воно погодилося підписати з ним довгостроковий контракт на постачання російського газу в Україну з 2004 по 2009 рік. Ціна в ньому була фіксованою - 50 доларів за 1000 кубометрів. І цей цінний подарунок від Путіна в підсумку дістався не Януковичу, а обраному Президенту Віктору Ющенку. Після цього, в 2006 році, у зв'язку зі зростанням світових цін на газ Росія раптом зажадала збільшити ціни і для України. Тоді уряд України на чолі з другом Ющенка Юрієм Єхануровим підписав вкрай невигідний з точки зору української сторони контракт з Газпромом, згідно з яким передбачалася щорічна зміна цін за газ з одного боку, і цін за транзит з іншого боку. У підсумку газова угода стала предметом щорічного політичного торгу між Росією та Україною. Російське телебачення в свою чергу отримало матеріал для того, щоб відволікати росіян від своїх внутрішніх проблем, показуючи їм 'страшних українців, які крадуть газ'.
Зауважимо, що через територію України зараз проходить 80 відсотків російського газу, а отже, українська сторона може досить твердо стояти на своїх позиціях і встановлювати монопольні ціни за транспортування газу через свою територію. З іншого боку, 'путінське угруповання' за весь час свого правління так і не змогло знайти коштів в російському бюджеті на технології зрідження природного газу. У цьому випадку Росія змогла б транспортувати газ так само, як і нафту - не тільки по трубопроводу, але й по залізниці, морськими шляхами - а тобто, їй не довелося б щоразу вступати в конфлікти з Україною.
Припустимо, що крім державних інтересів, в сформованому газовому конфлікті є й інтереси приватних компаній та окремих російських та українських чиновників. Офіційні сторони конфлікту - це російський Газпром (державна компанія), Нафтогаз України (українська державна компанія) і посередник - РосУкрЕнерго. Про необхідність ліквідувати останній не раз заявляла у своїх виступах прем'єр-міністр України Юля Тимошенко. Офіційно російські та українські інтереси представлені в цій компанії 50 на 50 відсотків, але от прибутки від її діяльності отримують, швидше, приватні особи. За чутками, російську частину компанії раніше очолював однокурсник Дмитра Медведєва Костянтин Чуйченко, зараз він очолює контрольне управління Адміністрації президента. Тепер російська частина належить Газпром банку (наполовину приватному банку, який приватизував у 2007 році вже згадуваними близькими до Путіна братами Ковальчуками). Можливо, Путіну і Медведєву, всупереч їхнім офіційним заявами в російських ЗМІ, не так вже й вигідна ліквідація посередницької сторони. Друга частина РосУкрЕнерго належить приватній фірмі, очолюваній українським бізнесменом Дмитром Фірташем. За неофіційною інформацією, у цій частині компанії є інтереси брата Віктора Ющенка - Петра Ющенка, і колишнього голови Нафтогазу України Юрія Бойко - українського політика і бізнесмена, близького до Януковича.
Можна припустити, що в 2006 році, підписуючи невигідний для України контракт, Ющенко чи його оточення були просто підкуплені російською стороною. З іншого боку, стає зрозуміло, чому Юля Тимошенко виступає проти РосУкрЕнерго - адже через рік на виборах їй доведеться боротися з Ющенком. Отже, в інтересах Юлі обмежити Віктору Ющенку та його оточенню ресурси для виборчої компанії. Нагадаємо, що зараз газовий контракт пропонується підписати на 2 роки, а отже, наступний перегляд цін відбудеться вже після українських виборів президента.
Для жителів Європи конфлікт виявився болісним. Постраждали країни східної Європи, там жителі міст залишилися без тепла і газу. Російське телебачення в яскравих фарбах демонструвало цю картинку з титрами: тому що Україна краде наш газ. Україна постраждала менше, але все-таки працює на потужностях, які вичерпуються. За версією киян, газу Україні вистачить ще на кілька тижнів, а це означає, вона теж зацікавлена в якнайшвидшому вирішенні спірної ситуації.
Складається враження, що сторони влаштували одна одній перевірку на вошивість. Виграє в цій ситуації той, хто не відступить
Складається враження, що сторони влаштували один одному перевірку на вошивість. Виграє в цій ситуації той, хто не відступить.
Якщо українська влада не затремтить, то це буде великий плюс для Тимошенко. Якщо затремтить - виграє Партія регіонів і оточення Ющенка. Українцям зараз важливо, щоб ціни на газ підвищувалися поступово, і Росія платила відповідну ціну за транзит. В інтересах України - щоб їхні чиновники не повторили помилки 2006 року, погодившись на чергову корупційну схему.
Для правлячого в Росії угруповання вигідно, якщо в схемі залишиться посередник, і ціна на газ (в очах російських телеглядачів) підвищиться в значній мірі. В інтересах росіян, щоб доходи від газу йшли на загальне благо, а не в кишені окремих осіб. Адже ніяка мелодрама про українців по телевізору не зрівняється по динамічності зі швидкістю падіння російського рубля та іншими яскравими ознаками економічної кризи.