24 червня світ здивувала, а Росію налякали небувалі події. Колони ПВК Вагнер після обстрілу тилових таборів МО РФ покинули Луганщину, зайняли Ростов та пішли маршем на Москву. Проте переворот закінчився "пшиком".
Боротьба за стільці та ядерну кнопку
Швидкоплинність російського військового перевороту і, головне, відсутність потрібного нам результату викликали в українців неабияке розчарування. То все таки, що ж це було?
"Давайте проаналізуємо цю ситуацію в контексті методів системного аналізу, без психологічних, суб'єктивних оцінок, особливо у вигляді версії про "постановку". Ще одна, на мій погляд, невірна паралель - з 1917 роком, "корнілівським заколотом", лютневою революцією та інше… Насправді, вихідні передумови нинішніх подій у РФ - внутрішньовидова боротьба політичних еліт, незадоволених їх випилюванням із глобального світу та побоюванням, що військова ситуація по спіралі ескалації вийде на небезпечний їм екзистенційний рівень", - зазначив у Facebook аналітик Олексій Кущ.
Дії Пригожина, за його оцінкою - це тест на можливість ескалувати внутрішньополітичну ситуацію в Росії не знизу, а згори Однак лише розгону вікових протиріч у вигляді "провінція - Москва" або "низи - Рубльовка" для соціальної революції явно недостатньо.
"Раптовість" демаршу Вагнера
"Очевидно, що акцент заяв Пригожина про все згадане почав розвиватися на тлі підготовки ЗСУ до контрнаступу, коли стало очевидно, що вікно можливостей мирного врегулювання, котре виникло восени 2022 року, закрилося. Якщо простежити криву ескалації цих заяв, то вона точно починається з дати розкрутки теми контрнаступу України і виходить на пік саме в розпал цього наступу, напередодні його кульмінації. Зроблю сміливе припущення: якби наступ ЗСУ розпочався у липні, марш-кидок Вагнера на Москву був би у серпні тощо", - пише Кущ.
Чому ж ці події взаємопов’язані? Як вказує Кущ, одна із гарантій колективного управління "останнім аргументом" Кремля, а саме ядерною кнопкою – це посада міністра оборони.
"У нинішній системі координат роль Шойгу в частині балансування рівня екзистенційних загроз для політичної еліти стала не очевидною. Саме це, а зовсім не "снарядний голод", породило інформаційні атаки на нього. Пригожин та його ПВК виконали роль "конкістадорів" нових політичних еліт, які зовсім не хочуть ескалувати війну на новий рівень, коли країна порине в повну ізоляцію", - підкреслив він.
Як нагадав Кущ, учасники маршу не зупинилися навіть перед знищенням авіації МО РФ та загибеллю пілотів (за різними даними, вагнерівці вбили до 20 військових армії РФ).
"Пояснити все це тим, що МО вимагало у вагнерів підписання контрактів або тим, що дочці Пригожина не дали земельну ділянку у Пітері - це аргументи для дуже наївних обивателів", - підкреслив він.
Проте Пригожин, швидше за все, не зміг би вести активні бойові дії у столиці, - так вважають аналітики Інституту вивчення війни (ISW). Посилаючись на джерела у Кремлі російського опозиційного видання Meduza, в ISW зазначили: 24 червня очільник Вагнера намагався зв’язатися з адміністрацією президента Росії, коли його бойовики рухалися на північ від Ростова-на-Дону в напрямку Москви, проте Путін відмовився говорити з Пригожиним.
Й після того, як Пригожин помітив відсутність широкої військової підтримки дій Вагнера (зокрема, його зрадив "друг" і командувач Повітряно-космічними силами РФ генерал Сергій Суровікін) й змінив думку щодо власних перспектив (зважаючи на склад своїх бойовиків: кажуть, на марші було не 25-ть, а 5-10-ть тисяч голів), Кремль перейшов до переговорів за участю самопроголошеного президента Білорусі Олександра Лукашенка, глави Офісу президента РФ Антона Вайно та посла Росії у Білорусі Бориса Гризлова.
За іншими даними, перемовини з заколотниками вів Олексій Дюмін, нинішній губернатор Тульської області (він є колишнім охоронцем Путіна), котрий може замінити Шойгу на посаді міністра оборони РФ.
Правозахисник Володимир Осечкін теж не заперечує, що Пригожин є лише частиною заколоту проти Путіна. Зараз, зазначив він, є дві точки зору: одні вважають, що це дійсно був заколот ображених на МО та Путіна вагнерівців; інші кажуть, що це гарно режисований спектакль за участю певних генералів ФСО та ФСБ, аби добитися від Путіна певних кадрових змін у цих відомствах.
"Проаналізуємо факти. Декілька місяців тому у кадрі Телеграм-каналу Пригожина раптово з’явився генерал Роман Гаврилов, котрий раніше проходив службу у ФСО разом із Дюміним. Гарилов перейшов раніше з ФСО до Нацгвардії, до Золотова. Й раптом він опиняється по праву руку Пригожина. По ліву, ми знаємо, став екс-замміністра оборони Михайло Мізінцев. Тобто, хтось різко посилював для чогось Пригожина. Чи стали б ці генерали російських спецслужб за власним бажанням плазувати перед людиною, яка у світі відома, як ватажок терористичної організації? Без наказу "зверху" - навряд, - наголосив він у ефірі YouTube-каналу И Грянул Грэм. - Те, як все це потужно починалось та швидко закінчилось, вказує, що це дійсно було зрежисоване, за кадром стояли далеко не Пригожин і не Уткін (командир Вагнеру - ред.)".
Проміжний фініш
Як вважає Олексій Кущ, незважаючи на відступ від Москви, Пригожину фактично "вдалося підрізати геополітичні крила президенту РФ".
"Відбулася своєрідна "дефлорація сакральності влади" у Росії. Тут навіть назва Марш справедливості ПВК Вагнер ідеально відображає суть того, що відбувається. Просто народ чомусь сприйняв артикулювання поняття "справедливості" щодо себе та своїх інтересів", - додав він.
Тож, за словами екс-прем’єра РФ Михайла Касьянова (2000-2004 рр.), реальна мета бунту Вагнера - зовсім не удар по Москві.
"Висновки зрозумілі: Путінський режим почав слабнути, доволі швидко. Побачимо, як все відбуватиметься у найближчі дні та тижні. Але 23 роки "стабільності", котру Путін забезпечував, цей його імідж був повністю розвіяний, - сказав він у інтерв’ю Євгену Кисельову. - Зараз Путін дуже нервує, але він вже не виглядає модератором, захисником інтересів правлячої елітної групи. І тому вже всі думають, як рятувати себе. Почалося розмиття цієї вертикалі, розмиття режиму на всіх рівнях. Правлячі групи вже думають, що Путін - старіючий ветеран російської політики, у людей почався серйозний перегляд ставлення до нього. Думаю, за цим піде й перегляд ставлення до війни".
Та якщо все-таки проводити паралелі, варто згадати, що СРСР не розвалився одразу після серпневого у 1991 році путчу, проіснувавши ще декілька місяців. Чи не відбувається зараз те саме з Росією?
"Напряму це, звичайно, не так: начебто, ще все жорстко, всі бояться один одного, тоді вже всі говорили, що хотіли. Та ми бачимо, що його (Путіна - ред.) головний інструмент тримання у страху, ФСБ, отримує зранку наказ арештувати (Пригожина - ред.), кримінальну справ завести за статтею "збройний заколот", а ввечері - вказівку від Путіна припинити переслідування, повернути всі гроші, "липові" паспорти. І Пригожин з усмішкою, помахуючи рукою, їде до Білорусі. Звичайно, гадаю, ФСБ це Путіну не забуде ніколи. ФСБ - це корпорація, Путін її член, й він так у відношенні ФСБ діяти не може. Так що почався рух цим шляхом", - продовжив Касьянов.
До речі, на думку екс-прем’єра РФ, Лукашенко був лише "прикриттям" угоди між Путіним та Пригожиним. Справжню роль там зіграв Дюмін.
Доля Пригожин у Білорусі - під великим сумнівом, він більше нікуди без охорони не сунеться, - вважає російський опозиційний політики Генадій Гудков. Та доля Путіна - теж незавидна.
"У нього (Пригожина - ред.) своїх грошей немає, аби утримувати армію, вона утримується на кошти федерального бюджету, Путін дає на це команду. А якщо це припиниться, що буде? Він (Пригожин - ред.) вже показав, що буде. Вагнер-центри зараз усі порожні, люди пішли типу у підпілля. Є багато відео, де вони підтримують Пригожина, у нього ще є підтримка всередині. Всі зрозуміли, що головною політичною особою зараз не є Путін, за рахунок мови сили та наглості, якою оволодів Пригожин. Ситуація ще не вирішилася. Але це - урок для Путіна: йому показали, що його ніхто не буде захищати, класти за нього життя. Йому доведеться літати по країні, поки його не спіймають", - зауважив Гудков у ефірі Фабрики новин.
Ірина Носальська