Сім років тому Ізабель Дінуар зробили першу у світі пересадку обличчя. В інтерв’ю ВВС пані Дінуар розповіла про те, як змінилося її життя після операції, як їй вдається не звертати увагу на погляди перехожих, а також про своє бажання зустрітися з родиною жінки, яка віддала їй своє обличчя.
"Найскладніше – це віднайти себе, ту людину, якою я була, з тим обличчям, яке я мала до інциденту. Але я знаю, що це неможливо", – каже жінка.
"Коли я дивлюся у дзеркало, то бачу двох людей. Жінка, яка віддала мені обличчя, завжди зі мною. Вона врятувала мені життя", - додає Дінуар.
Жінка часто відхиляє прохання ЗМІ дати інтерв’ю та рідко погоджується фотографуватися. Сьогодні вона виглядає спокійною та впевненою у собі, проте травма, яку їй довелося пережити, лишила слід – фізичний та душевний.
На обличчі Ізабель і досі помітні шрами, які проходять від носа до підборіддя, – згадка про те, що їй довелося пережити.
Жахливі спогади
Із шокуючою простотою жінка згадує, як у травні 2005 року під час нападу депресії вона прийняла велику дозу снодійного, сподіваючись покласти край своїм стражданням.
Вона прокинулася у калюжі крові, поряд із нею був її улюбленець-лабрадор. Вочевидь, собака знайшов свою хазяйку непритомною та, відчайдушно намагаючись привести її до тями, накинувся на її обличчя.
Ізабель не одразу усвідомила, що це її кров і що її обличчя скалічив власний собака.
Губи, ніс та підборіддя жінки були настільки скаліченими, що хірурги одразу відкинули можливість звичайної пластичної операції та запропонували інноваційну технологію пересадки обличчя.
"Відколи я вперше побачила себе у дзеркалі після операції, я зрозуміла – це перемога. Не можу сказати, що все виглядало дуже гарно, адже на мені було чимало бинтів, та в мене був ніс, губи – це було фантастично", - згадує Дінуар.
Залишитись собою
Проте радість Ізабель з приводу нового обличчя доволі скоро затьмарилася, адже вона виявилася зовсім не готовою до уваги, яку привернув до неї її випадок.
Її переслідували журналісти, а перехожі чіплялися до неї на вулиці та відверто витріщалися. Протягом кількох місяців жінка боялася виходити з дому.
"Це були справжні тортури. Я живу у невеликому містечку, а отже всі знали, що зі мною сталося. Спочатку було дуже важко. З мене сміялися діти, а перехожі шепотіли: "Дивіться, це вона!", - розповідає Дінуар.
Люди і досі впізнають її на вулиці, каже жінка, але ставляться до неї значно краще.
З часом Ізабель звикла до свого нового обличчя та навчилася не звертати увагу на неввічливі погляди.
Жінка розповідає, що, незважаючи на те, що її зовнішність змінилася, всередині вона лишилася такою ж, як і була.
"Я лишилася собою, просто з іншим обличчям", - каже вона.
У майбутнє з оптимізмом
За словами професора Сильві Тестелін, одного з лікарів, які оперували Ізабель Дінуар, не кожен пацієнт зі значними пошкодженнями обличчя має шанс отримати пересадку обличчя.
Тоді, у 2005 році, ніхто напевне не знав, якими можуть бути наслідки величезних доз ліків, які пацієнти мали приймати протягом всього життя у зв’язку із ризиком відторгнення донорських тканин.
Проте у випадку Дінуар – переваги пересадки обличчя значно переважили можливі ризики.
"Ніхто не може уявити, що таке жити, не маючи обличчя. А Ізабель знає, що це таке. Проте ми завжди маємо бути певними, що це не нашкодить пацієнту", - каже професор Тестелін.
З того часу по всьому світі лікарі провели десятки успішних операцій з пересадки обличчя.
Тестелін не виключає можливості, що одного дня тіло Ізабель почне відторгати пересаджені тканини. Як лікар вона має бути готовою до цього, але все ж вона сподівається, що цей день ніколи не настане.
Та Ізабель Дінуар з оптимізмом дивиться у майбутнє. "Я кажу собі, що все буде добре. Якщо я прийматиму ліки, то нічого поганого не станеться", - розповідає вона.
Сьогодні Дінуар присвячує свій вільний час друзям та прогулянкам зі своїм новим собакою – жінка була надзвичайно засмучена тим, що після інциденту її лабрадора довелося присипити.
Ізабель зізнається, що в неї і досі трапляються напади депресії, але в такі моменти вона завжди згадує загиблу жінку, обличчя якої їй пересадили. Одразу після операції Дінуар намагалася знайти в інтернеті інформацію про те, хто став її анонімним донором, але згідно із французьким законодавством, ця інформація пацієнтам не розголошується.
"Коли мені сумно чи в мене депресія, я дивлюся на себе у дзеркало та думаю про цю жінку. І тоді я кажу собі, що не маю права здаватися. Вона дає мені надію", - каже жінка.
Одного дня Ізабель сподівається зустрітися із родиною жінки, яка стала її донором, та подякувати їм за те, що завдяки їй вона отримала нове життя.
Джерело: ВВС Україна