Активісти закликають встановити обмеження щодо того, наскільки можна редагувати фотографії в журналах. Бачити, як твоє обличчя і тіло приймають нові обриси, емоційно непросто.
Мені трохи соромно, але я люблю журнали мод і світських пліток. Я роздивляюсь фото зірок у купальниках і дивуюсь, як радикально змінила їхню фігуру дієта "вбивця жиру" – лише за півтора місяці! Або милуюсь бездоганною шкірою чергової знаменитості, яка рекламує останню модель сумочки за десять тисяч фунтів, вдягнена в самі лише джинси. Я думаю: "Ну чому ж моя шкіра (чи волосся, чи усмішка) не виглядає так само?"
Не секрет, що для надання моделям такого ефектного сяйва дизайнери реклами і журналів вдаються до ретуші. Так повелося здавна.
У 2008 р.
повідомлялося, що скоро журналам можуть заборонити публікацію відредагованих фотографій зірок; причина – занепокоєння розладами харчування серед підлітків.
Однак цього так і не сталося.
Міністр з питань жінок і рівності Джо Свінсон каже, що корекція фігури на фотографіях – це "один з найнебезпечніших видів ретуші". Проте вона не підтримує заборону. На її думку, за цим важко буде пильнувати. Буде краще, якщо ті, хто знімає й обробляє знімки, усвідомлять свою відповідальність і "думатимуть про аудиторію цих знімків і їхню доречність", – каже вона.
Зазвичай все зводиться до впливу таких фотографій на дівчат-підлітків – чи не нав’язуються їм неправдиві уявлення про дійсність.
Але як впливає фоторетуш на людину, чиї знімки ретушують? Я вирішила про це дізнатись.
Мені не вистачило сміливості зробити перший знімок без макіяжу, тому на мені вже був шар тонального крему і пудри, а також трохи косметики для очей, рум’яна і блиск для губ.
Бути фотомоделлю – дивне відчуття. "Поглянь убік… обіпрись руками у стегна… усміхайся… не усміхайся… не усміхайся так широко", – чую я.
Фотограф Сара Брімлі допомагає мені розслабитись, щоб зробити "природний" знімок. Вона працювала з деякими ведучими моделями, а також із зірками.
На фотографіях завжди ретушуються дрібнички, каже вона, – недоліки шкіри, незагладжені пасма волосся. "Цифрові фотокамери дають таку різкість, що ретушування ще більш необхідне, адже видно найменші дефекти шкіри. З плівкою такого не було".
Однак, на її думку, суттєве редагування трапляється рідко.
Виняток – зірки. "Вони часто просять – а змініть мені форму носа! Зробіть мене стрункішою! Майже всі зірки, яких ми фотографуємо, мають подібні вимоги". Найчастіші з вимог – це "увігнути талію" і "видовжити ноги", каже пані Брімлі.
Працівникам фотоіндустрії це добре відомо. "Але широкий загал, котрий не знає підспідка нашої справи, думає, що ці люди справді мають такий вигляд. А це не відповідає дійсності", – пояснює вона.
Пані Брімлі зробила мені дуже вдалі фотографії, і я подумала, що, навіть нередаговані, вони показують мене з кращого боку.
Потім прийшов час постобробки. Це було боляче.
Як і більшість фешн-фотографів, Брімлі обробляє всі свої фотографії, але без екстремальних змін. Однак я хотіла побачити максимальні можливості обробки, тому попросила її піти трохи далі, ніж зазвичай.
Вона зняла з мене приблизно десять років і двадцять кілограмів. І все це – менш ніж за годину.
Найменші плямки зникли з моєї шкіри, як і невеличкий шрам на чолі. Вона висвітлила моє обличчя, видовжила шию, змінила форму носа, розширила очі, витягнула ноги, акуратно спиляла шматочки рук і стегон і звузила таз.
На оригіналах, якими я спочатку була так задоволена, я раптом здалася старою, втомленою й повнявою.
Джорджина Вілкін – колишня модель, якій зараз 23 і яка захворіла на розлад харчування через тиск, пов'язаний з її професією, також визнає цей ефект.
"Бувало, що я знімалася для журналу, а коли він виходив з друку, ледь впізнавала себе. Мої ноги були довгі й стрункі, пори на обличчі – відсутні, ніс – ідеально рівний. – Як наслідок, Джорджина відчувала приниження. – Я почувалась жахливо – нібито сама по собі як людина я нічого не варта".
Щодо журналів, їх наразі не стримують жодні правила. У 2003 р. громадськість схвилювала суперечлива подія: редактор журналу GQ Ділан Джонс визнав, що зображення Кейт Вінслет на обкладинці
було суттєво відредаговане, тоді як в інтерв’ю вона говорила про привабливість жінок з пишними формами.
Що ж до реклами, там діють певні правила.
Комітет рекламних стандартів стверджує, що в ретуші як такій немає нічого поганого. Лише 63 з 30 000 скарг за останній рік були пов’язані з постобробкою.
Але до ретуші слід ставитись відповідально, каже Вена Раффл, головний слідчий цього комітету. "Ми втручаємося, якщо вважаємо, що використані засоби роблять рекламу неправдивою, шкідливою, образливою або соціально безвідповідальною".
Останню фразу важко тлумачити. Чи можна вважати "соціально безвідповідальним" видовження на фотографії ніг актриси і витончення її рук?
І що як дуже худих жінок наділяють пишнішим бюстом чи стегнами? У 2010 р. колишній редактор журналу Cosmopolitan
зізнався, що редагував зображення анорексичних моделей, щоб вони виглядали здоровішими.
Фоторетуш створює очікування, які неможливо виправдати, стверджує пані Вілкін: "Така фігура, як у моделей з журналів і манекенів з магазинів, в реальному житті недосяжна. Схоже, що реальність дедалі більше витісняється з нашої уяви".
Благодійна організація "Пульс" (Beat), що допомагає людям з розладами харчування, закликає накласти заборону на фоторетуш, яка змінює контури тіла. Директор "Пульсу" Сюзан Рінґвуд каже, що люди настільки звикли до "альтернативної норми", що вже не усвідомлюють її оманливості. "Оскільки це повсюди, ми частково втратили здатність критично мислити і розуміння того, що це неправда".
Є й інша точка зору, згідно з якою фоторетуш – неминучий наслідок розвитку технологій. "Колись зйомки не обходились без тонн косметики, прискіпливого відбору моделей, нескінченної кількості дублів і дуже ретельної роботи світлооператорів і фотографів, які добивалися ідеального кадру, – пояснює Іан Твінн з Корпорації британських працівників реклами (Incorporated Society of British Advertisers). – Тепер це робиться швидше завдяки можливості редагувати й удосконалювати знімки на комп’ютері".
Споживачі не дурні, додає він. Вони свідомо хочуть вірити мріям. Те ж стосується і читачів журналів або телеглядачів.
Проте неясно, як це впливає на сьогоднішніх підлітків.
14-річна школярка Джемма хоче бути моделлю або актрисою і сама послуговується постобробкою. Вона редагує автопортрети, які викладає у соцмережі. "Іноді мені подобається мій природний вигляд, але треба зробити сотні знімків, щоб отримати один хороший. Більшість фото, які я показую в мережах Instagram чи Facebook, – відредаговані. Я висвітлюю їх, маскую прищі тощо".
Хоча Джемма знає про існування фоторедакторів, за її словами, це легко забути, гортаючи глянцеві журнали: "Якщо не задумуватись, то автоматично здається, що ці люди й справді такі худенькі, що все так і є".
Знову роздивляючись мої відретушовані знімки, я раптом помічаю, що втратила ще дещо: будь-які ознаки особистості. Я виглядаю, як клон, майже як не людина. Моя голова здається завеликою на худенькому тілі, а портрет крупним планом практично на мене не схожий.
Авжеж, моделі, що знімаються для журналів, надзвичайно гарні, й їхні знімки потребуватимуть значно менше роботи, ніж мої. Та все ж мене і заспокоює, і лякає те, наскільки можна змінити людину.
Отже, наступного разу, коли я побачу на фото бездоганне обличчя або нереально довгі ноги і подумаю: "І чому я не можу мати такий вигляд?" – треба буде собі нагадати, що можу. З невеличкою допомогою програми Photoshop.
Результат я вже бачила, а такого вигляду навряд чи захочу добитися найближчим часом.
Туліп Мазумдар
Джерело: BBC Україна