RU
 

Київський політех: від витоків до сьогоденняСпецпроект

Корреспондент.net,  13 лютого 2019, 13:50
0
684
Київський політех: від витоків до сьогодення
Вид_КПИ

Останнім часом про реформу освіти в Україні не говорить тільки ледачий. І справді, її необхідність – факт очевидний.

Але попри всю низку проблем, ми маємо таки в країні університети, якими можна і потрібно пишатись. Серед них - лідер вітчизняного освітнього простору - Національний Технічний Університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського". Уже кілька років поспіль він заслужено очолює рейтинг університетів України "Топ 200 Україна" і посідає високі позиції  в багатьох міжнародних рейтингах. Навчання в КПІ дійсно вважається елітним. Тисячі абітурієнтів з нашої країни  та з 40 інших країн світу щороку виборюють право стати його студентом. Адже Київський Політех активно поєднує навчання з науковими дослідженнями та інноваціями за рахунок чого забезпечує традиційно високу якість освіти. Він задіяний у багатьох міжнародних програмах і проектах та активно співпрацює із зарубіжними навчальними закладами, відомими корпораціями та компаніями світу. А ще він був і є всесвітньо відомим науковим центром. Тож якою була історія створення та розвитку колиски інженерних кадрів країни, що вже відзначила свою 120-ту річницю?

Українські землі кінця 19 століття переживали бурхливий розвиток промислового виробництва, і це постійно підвищувало попит на кваліфікованих фахівців. Давалася взнаки гостра нестача інженерних кадрів, що висувало на передній план питання створення на цій території вищої технічної школи. І мова йшла про заклад дуже високого рівня. Адже поняття "інженер" в усі часи було синонімом поняття "інтелектуал". Він повинен був не тільки блискуче володіти знаннями з вищої математики, хімії, фізики, і загально-інженерною конструкторською підготовкою, а й бути дослідником, здатним на нові фундаментальні відкриття. Тому найбільш відповідним типом для нового навчального закладу його засновники вважали модель політехнічного інституту, що бере свій початок від принципів знаменитої "Еколь Політехнік", заснованої в Парижі ще в 1794 році. В основі цієї системи було поєднання глибокої теоретичної підготовки в наукових установах з отриманням професійно-практичних навичок на виробництві. Такими вищими політехнічними школами Європи, які брали свої витоки від Парижської "Еколь Політехнік" по праву пишалися в той час Цюріх (Швейцарія), Мюнхен, Аахен, Магдебург, Ганновер (Німеччина), Відень (Австрія).

Ініціаторами створення Київського Політехнікума були крупні підприємці того часу, яких активно підтримував міністр фінансів і шляхів сполучення Російської імперії Сергій Юлійович Вітте. Неодноразове звернення київської громадськості до Імператора Росії Миколи ІІ увінчалося успіхом. У 1898 своїм указом Микола ІІ створює три політехнічні інститути на території Російської імперії: Варшавский, Київский і Санкт-Петербургський. Куратором нових політехнікумів було призначено Сергія Вітте.

В Києві Сергій Вітте планував залучити до будівництва політехнічного інституту широке коло меценатів. І не помилився. Фінансову підтримку новому навчальному закладу надали найвизначніші меценати того часу. Так відомий промисловець Микола Терещенко, цукрові заводи якого вимагали все більше нових фахівців, зробив щедрий внесок в розмірі 150-ти тисяч золотих рублів. 100 тисяч пожертвував і представник промислового капіталу Києва Лазар Бродський. Всього, не рахуючи Міської Думи і Київського біржового комітету, свої внески зробили 139 товариств, банків, заводів, відомств та окремих громадян. Тож за короткий час зібрали понад мільйон. Будувати вирішили з розмахом.

На красі теж не заощаджували: проект мав втілити в себе архітектурні ідеї іменитого петербурзького зодчого Ієроніма Кітнера. Але, з огляду на непорозуміння, що з часом виникли з міською будівельною комісією, доводити комплекс до досконалості довелося одному з авторів будівлі Національного банка, талановитому київському архітектору Олександру Кобелєву. Місцем будівництва вирішили обрати київське передмістя, яким в той час була столична Шулявка. А перед головним корпусом, уздовж Литовського шосе, запланували розбити великий затишний парк. І зараз, дивлячись на це романтичне місце, складно навіть уявити, що тут була колись частина військового полігону. На генеральному плані інституту значилися шість будівель. Більшість з них прикрашають наше місто і в наш час. Їх стрункий силует, який упізнається ще здалеку, зачаровує красою свого неороманського стилю.

Урочиста закладка фундаменту відбулася напередодні початку першого семестру: 30 серпня 1898 року. І вже день потому почалися заняття. Для цього тимчасово орендували будівлю Першого Київського Комерційного училища. Але вже через рік факультети Політехнічного інституту розмістилися у першому власному приміщенні. А в 1902 році студенти заповнили коридори усіх корпусів першої черги одного з найбільших на той час вищих навчальних закладів імперії.

Девізом новоствореного інституту стала фраза "Via scientiarum", що перекладається з латини як "дорога знань". Будучи створеним на потреби швидкого розвитку металургійної, машинобудівної, цукропереробної промисловості, залізничного транспорту, авіації, хімії та сільського господарства, КПІ одразу попав під опіку видатних вчених та державних діячів того часу.  За дорученням Імператора Миколи ІІ, трьома новоствореними політехніками (Санкт-Петербургською, Варшавською і Київською) опікувався, міністр фінансів та шляхів сполучень Росії Сергій Юлійович Вітте.

Персонально графом Вітте була сформована група вчених-засновників КПІ у складі Дмитра Івановича Менделєєва, Миколи Єгоровича Жуковського, Костянтина Аркадійовича Тимірязєва, Віктора Львовича Кирпичова та інших видатних науковців того часу. Навчальні програми та статут розробили провідні київські науковці, а першим деканом хімічного відділення став видатний вчений Михайло Коновалов, ім'я якого увічнено в назві хімічного процесу (реакція Коновалова). Викладав тут і засновник фізичної хімії Лев Писаржевський, та ще багато інших видатних особистостей.

Закладаючи фундамент КПІ вони вдало поєднали найкращі досягнення Санкт-Петербургської академії наук і відомих європейських політехнічних шкіл: Паризької „Еколь політекнік”, Аахенського, Віденського, Магдебурзького технічних університетів.

Завдяки цьому, основою вищої технічної освіти КПІ стало поєднання глибокої природничо-наукової, фундаментальної підготовки з фізики, математики, хімії, механіки із загальноінженерними дисциплінами, що викладалися виключно із застосуванням лабораторного, дослідницького обладнання та отриманням професійно-практичних навичок на виробництві і у наукових установах.

Першу об'єктивну оцінку якості підготовки інженерів в КПІ дав Дмитро Іванович Мендєлєєв, як голова державної екзаменаційної комісії 1903 року. Тоді він сказав: "Маючи 35-річний досвід у справі дипломування у вищих навчальних закладах, я маю сміливість стверджувати, що такої загальної сукупності спеціальних робіт студентів, яку я бачив у першого випуску Київського політехнікуму, не можна зустріти у відомих мені університетах і технологічних  інститутах".

Пізніше ця система освіти була репродукована лауреатом Нобелівської премії академіком Петром Леонідовичем Капицею при створенні Московського фізико-технічного інституту. Таку модель навчання назвали фізико-технічною, її і зараз визнають як елітну вищу інженерну освіту.
Вже протягом першого року існування в КПІ було створено 17 кафедр, обладнано понад 20 лабораторій, та сформовано нові наукові школи. Підготовка студентів, яких у той час нараховувалось близько 360-ти, велася на чотирьох відділеннях: інженерному, механічному, хімічному та аграрному. Тоді це були найактуальніші напрямки – фахівців в цих галузях не вистачало. Та перший їх випуск відбувся в Києві вже в 1903 році.

Випускники Київського політехнікуму завжди були особливою кастою. Вони ще на студентській лаві набували досвіду участі в творчих наукових колективах, вміли розробляти, та впроваджувати практичні проекти. "Політехнічний інститут є вищий навчальний заклад для підготовки інженерів, тобто, як свідчить сама назва, людей генія, здатних придумувати і влаштовувати нове", - так характеризував завдання і рівень підготовки перший директор Київської політехніки професор Віктор Львович Кирпичов. Навчання тут с самого початку було орієнтоване на якнайшвидше прикладне використання фундаментальних природничих знань, і студенти вже прямо зі студентської лави були готові вирішувати складні інженерні завдання. Цьому сприяла практична підготовка по ходу занять, для чого на території інституту збудували навчальні майстерні. І ця модель освіти стала визначальною для КПІ протягом всієї його історії.

Молодий навчальний заклад вів велику роботу і в галузі повітроплавання, що дозволило Києву стати одним із центрів розвитку світової авіації ще на початку XX століття. Саме завдяки активній "авіаційній" діяльності КПІ стали можливими ті видатні досягнення, якими сьогодні пишається весь світ. Адже "батько" гвинтокрилобудування, легендарний конструктор Ігор Сікорський, славетне ім’я якого нині з гордістю носить університет, зробив свій перший крок у велике майбутнє саме з лав Київського Політеху. Пізніше видатні випускники КПІ Дмитро Григорович, Олександр Мікулін, Костянтин Калінін, Сергій Корольов, Володимир Челомей, Архип Люлька, Лев Люльєв та інші своїми звершеннями в галузі авіації, космонавтики, ракетобудування без перебільшення змінили світ.

Двадцяті роки минулого століття ознаменувалися тим, що саме тоді, активно розвиваючись, інститут став базою для створення цілої мережі нових вищих навчальних закладів України: інженерно-будівельного, харчових технологій та хімічної промисловості, авіаційного та сільськогосподарського. Так був створений Дніпропетровський Інститут Залізничного транспорту, Одеський інститут морського флоту (сьогодні - Одеська морська академія). Згодом на базі виробничих майстерень КПІ "виросли" також і два великі київські заводи – "Ленінська кузня" та "Точелектропривод" (нині "Росток").

Наступним етапом життя навчального закладу стало його злиття з трьома іншими інститутами, у зв'язку з чим в 30-тих роках Політех перейменували в Індустріальний. Коли ж почалася війна Виш було терміново евакуйовано до Ташкенту, де він функціонував у складі Середньоазіатського індустріального інституту. Та, повернувшись в 1944 році додому він знову відновив добре знайоме нам всім ім’я - Київського Політехнічного Інституту.

Пройшла кілька етапів розвитку за радянських часів і забудова КПІ. Навчальні аудиторії інституту вже давно вийшли за межі первісного комплексу. На його території виростали все нові і нові будівлі, з якими тісно пов'язані біографії цілої плеяди видатних вчених і інженерів - його викладачів і вихованців. А у 1972 році інститут отримав статус наукового закладу першої категорії і, володіючи значним науковим потенціалом, перетворився на великий навчально-науковий центр: щорічно близько четверті випускників інженерних спеціальностей країни були київські політехніки, 10% усіх дисертацій в галузі технічних наук захищали в Україні саме представники Політеху.

Наступний етап розвитку університету розпочався із завершальної фази існування Радянського Союзу, відомої як "перебудова", і охопив 27 років незалежності України.

Перехід від централізованої економіки до ринкової, суттєве переформатування її структури у нових географічних та політичних кордонах, кардинальна зміна принципів взаємодії з зовнішнім світом вимагали глибокого переосмислення фундаментальних засад та ролі вищої школи.

Прийнявши цей виклик, КПІ напрацював нову концепцію свого подальшого розвитку. Вона полягала в його трансформації від моделі великого політехнічного інституту, що був жорстко вмонтований у централізовану економіку колишнього СРСР і здійснював навчально-наукову роботу за вузько-орієнтованими спеціальностями, до моделі технічного університету європейського типу з універсальною, широко-орієнтованою підготовкою, відповідно до нових потреб суспільства.
Демократизацію університетського життя на цьому етапі, було закладено першим виборним ректором та першим Міністром освіти незалежної України Петром Михайловичем Таланчуком. Здійснивши децентралізацію управління, забезпечивши прозорість роботи усіх ланок, КПІ створив атмосферу взаємної довіри і поваги до праці педагога і вченого, унеможливив конфлікти і суперечності в колективі, мотивував до активної роботи усіх студентів і співробітників університету.

На третьому етапі в університеті було створено одну з кращих в країні систему самоврядування. Через механізм колективних угод, демократичну виборчу систему керівників підрозділів та студентських лідерів, КПІ започаткував свій, особливий підхід до напрацювання і прийняття важливих рішень, контролю за їх виконанням, що забезпечило постійний поступ університету, відповідно до прийнятої стратегії.

І нарешті, колектив університету вдихнув душу в стіни сто двадцятирічного КПІ. Будівлі, обладнання, лабораторії це ще не зовсім університет. Створені музей, пам’ятники видатним політехнікам, картинні галереї, зала вченої ради, університетський парк, спортивні стадіони, маятник Фуко, навіть куранти на головному корпусі, інші знаки шани нашій історії, сьогодні оточують нас особливим університетським духом академізму, відчуттям належності до славетної історії і великих справ наших попередників. 

Універсалізація навчання та наукових досліджень вимагала поєднання та гармонізації фундаментально-природничої, інженерно-технічної, економічної та гуманітарної складових підготовки фахівців нового покоління. Відповідно до цього було створено 10 нових факультетів та навчально-наукових інститутів, понад 50 кафедр, відкрито понад 100 нових спеціальностей і спеціалізацій.

Одним із вирішальних чинників успішної діяльності КПІ на всіх етапах був і залишається його кадровий потенціал. На основі консолідованих джерел фінансування, у найважчі для університету часи, було вибудовано стійку систему оплати праці професорсько-викладацького складу і співробітників, систему стимулювання їх наукової роботи, професійного вдосконалення і соціального захисту.

Вирішуючи нові завдання, які поставали перед суспільством, за роки незалежності України КПІ створював у своїй структурі інституції національного масштабу. Ними стали:

– перший в Україні Державний політехнічний музей, який також у цьому році відзначив свій ювілей. Йому 20 років. Увесь цей час він відроджував і зберігав славні здобутки вітчизняних наукових та інженерних шкіл і щороку надихав ними десятки тисяч відвідувачів, переважно школярів України, які проходили через його експозиції;

– науковий парк "Київська політехніка" та розгалужена на 10 регіонів України інноваційна екосистема "Sikorsky Challenge", які стали першими вкраїні острівцями високотехнологічних проривів;

– видавничо-поліграфічний комплекс "Політехніка", який став одним із найавторитетніших у країні центрів з видання навчально-наукової технічної літератури і підготовки відповідних кадрів;

– інтегрований у світовий інформаційний простір, кампусний оператор телекомунікаційних послуг "КПІ - Телеком", який забезпечує навчальну, наукову та інноваційну діяльність університету;

– освітньо-наукова інформаційна мережа УРАН, яка є національним представником у європейській мережі GEANT і своїми інформаційними ресурсами забезпечує провідні університети й наукові центри країни;

– 35 міжнародних центрів та міжнародних організацій, що діють у структурі університету і здійснюють практичну інтеграцію КПІ у світовий і європейський науковий і освітянський простір;

– розгалужена мережа осередків культури, мистецтва, спорту, соціальних об'єктів, в яких отримує гармонійне виховання і розвиток своїх талантів студентська молодь.

Таким чином, на сучасному етапі своєї еволюції, за масштабами та змістом діяльності, КПІ став значно більшим утворенням ніж заклад вищої освіти у традиційному його розумінні. Він увійшов до 4% найавторитетніших університетів світу за низкою міжнародних рейтингів, став великим навчально-науково-інноваційним, методологічним центром держави, острівцем прориву за рядом високотехнологічних напрямків, осередком виховання професіоналів нового покоління, справжніх патріотів України. 

За весь же час свого існування КПІ підготував понад 370 тисяч фахівців, з них 60 тисяч - уже в період здобуття Україною незалежності. Немає таких галузей промисловості нашої країни і багатьох транснаціональних компаній світу, які б не відчули творчого внеску київських політехніків. Сьогодні ж КПІ це справжнє місто науки, освіти та інновацій, на території якого органічно поєднуються умови для навчання, наукової діяльності, співпраці з високотехнологічним бізнесом, заняття спортом та творчого розвитку. І зараз, як і 120 років тому та впродовж усієї своєї історії, Київський Політех продовжує активно освоювати передові принципи світової науки, освіти та виховання молодої технічної інтелігенції, закладаючи міцний фундамент подальшого розвитку та прогресу нашої держави.

ТЕГИ: КПИполитехнический институт
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua
Загрузка...