Фото: AP
Експерти пояснюють часту появу керівників держави у храмах іміджевими міркуваннями
Великдень – традиційна нагода для політиків "засвітитися" у храмі. Представники Церков в цілому позитивно ставляться до участі політиків у богослужіннях. Утім пересічних українців ця показовість радше дратує.
"Церква не розділяє вірних на політиків чи просто громадян. А віруючій людині виявляти публічно свою віру є природно", - зазначив у коментарі Deutsche Welle голова інформаційного управління УПЦ КП архієпископ Євстратій (Зоря). Поява перших осіб держави у храмі на свята – вже не рідкість, а, радше, правило.
Утім, Церква жодним чином не береться визначити щирість молитов і не може ставитися з осудом до жодного, хто з'явився в храмі, каже архієпископ Євстратій. Якщо людина публічна, вона не повинна ховатись від відеокамер. "Я вважаю, що питання присутності політиків і керівників держави на богослужінні породжено радянським вихованням. Люди відвикли від цього", - зауважує архієпископ і додає, що у минулі століття це було нормою.
Схожу оцінку висловив Deutsche Welle і речник УПЦ МП Георгій Коваленко. За його словами, проблема виникає, коли ніби богобоязливий політик порушує заповіді, або взагалі їх не знає. Утім, ані у церкви, ані у громадян немає засобів, якими можна виміряти щирість молитви, каже священнослужитель. Він зазначає, що Церква вітає пряму телетрансляцію державних релігійних свят за участю перших керівників країни, адже це позитивний приклад для всієї країни. "Я думаю, що відеокамери - це невід'ємний атрибут публічних дій державних посадовців, а не якась промо–кампанія", - сказав він.
Присутність на службі як елемент іміджу
Водночас тільки 17 відсотків українців позитивно ставляться до публічної демонстрації набожності представниками влади, негативно – 38 відсотків.
Про це свідчать результати опитування, проведеного у лютому-березні соціологічною службою київського Центру Разумкова. "Такі результати не дивують, адже релігійна поведінка політиків найчастіше має зовнішній характер, а не справжню відданість ідеалам церкви", - сказав у коментарі Deutsche Wellle директор соціологічної служби Центру Разумкова Андрій Биченко.
Він зазначає, що в суспільстві дуже низька довіра до політиків, тоді як, за даними Центру, Церква має великий ступінь довіри. Іміджевими міркуваннями оглядачі і пояснюють часту появу керівників держави у храмах.
Вплив на електорат
Разом з тим, політики мають і важелі впливу на Церкву через фінансову підтримку. Взамін, особливо під час виборчої кампанії, очікуючи від духовенства сприяння в агітаційній роботі. Якщо політик дає гроші на побудову храму, регулярно з'являється там - це розрахунок на використання парафіян у політичних інтересах, сказав у коментарі Deutsche Welle політконсультант Максим Побокін. Інколи політична діяльність поєднується із богослужінням.
Так, за прикладом Побокіна, настоятель Києво-Печерської Лаври архієпископ Павло (УПЦ МП) одночасно є представником Партії регіонів в Київраді. В опозиції - картина схожа: за повідомленнями українських ЗМІ, Олександр Турчинов (ВО Батьківщина) є проповідником євангельсько-баптистської церкви, каже політолог.
Штучна набожність
Деяким політикам справді йдеться про покаяння за не зовсім безгрішне минуле, зазначає Побокін. У цьому феномені немає нічого дивного, якщо пригадати вислів "не згрішиш, не покаєшся", - додає директор Міжнародного інституту демократій Сергій Таран. Утім головне, що дратує людей, на думку експерта, – це подвійна мораль та штучна набожність, яку демонструють політики. "Будь-які позитивні реформи починаються з аскетизму самої влади. Коли ж політики кажуть про боротьбу з корупцією чи соціальний захист людей, а самі живуть у розкоші, то складно вірити, що поклони у церкві – щирі", - каже Таран.
Джерело: Українська служба DW