Донорських органів не вистачає у всьому світі. Чи одержить хтось орган, що може врятувати життя, часто залежить від товщини гаманця. Зловживань у цій царині теж не бракує.
13-річний Віру живе в невеличкому селі в Індії. Від Делі це три години. Він працює на фабриці, склеюючи підроблені сумки від Gucci. Денна норма - 200 таких сумок, інакше його власник буде розлютований. "Коли я виросту, то стану багатим", - каже Віру. Хлопець пояснює, як саме хоче досягнути цієї мети: "Я продам одну свою нирку і більше не муситиму тут працювати". Батько хлопця, якого він не бачив уже чотири роки, теж так вчинив.
Справді, у індійських бараках, де живуть бідні люди, обговорюють таку можливість, щоб вирватися зі злиднів. Приблизно 55 тисяч рупій, що в перерахунку становить майже 800 євро, коштує одна нирка на чорному ринку. Для багатьох жителів Індії - це справжнє багатство.
Торговці не бояться покарання
Хоча торгівля людськими органами і заборонена в Індії, а кілька років тому за це навіть підвищили міру покарання - від двох до 5 років позбавлення волі, справжнього ефекту відлякування це не мало. Цей бізнес дуже прибутковий, натомість ризик бути впійманим - невеликий. Тим паче, що донор, видаючи себе за друга того, кому потрібен орган, мусить лише задекларувати як подарунок одержані за це гроші. 2003 року антрополог Ненсі Шепер-Хаджес у фаховому медичному часописі The Lancet звернула увагу на те, що так званий трансплантаційний туризм у бідних країнах перетворився на справжній економічний фактор, що всюди і завжди йде в одному напрямку: з півдня на північ, зі сходу на захід, від бідних до багатих, від чорношкірих до білошкірих.
Індійська або африканська нирка коштує приблизно тисячу американських доларів, нирка з Румунії чи Молдови - 2700 доларів, а такий же орган від турецького донора - до десяти тисяч доларів. У США торгівці нирками можуть заробити 30 тисяч доларів за один випадок, а подекуди - ще більше.
Найчастіше пересаджують нирки
2011 року у всьому світі було проведено приблизно 110 тисяч операцій з пересадки органів. 76 тисяч з них - це саме трансплантація нирок, розповів DW лікар Люк Ноель, котрий відповідає у Всесвітній організації охорони здоров'я за безпеку людського матеріалу для трансплантації.
"З 2006 року кількість нелегальних пересадок органів, очевидно, зменшилася, оскільки тоді в багатьох країнах було ухвалено відповідні закони", - пояснює Ноель. Але в деяких країнах, наприклад, таких як Пакистан чи Єгипет, чорний ринок повністю пішов у підпілля. "За нашими оцінками, кількість операцій з пересадки куплених органів або трансплантації, що відбуваються за межами контролюючих структур, становить приблизно десять відсотків від усіх операцій з трансплантацій".
Торгівля органами, брутальне використання надії однієї сторони та безвиході іншої, - це бізнес, в якому обертаються мільярди. Організація Organs Watch так описує типового пацієнта, котрий прагне трансплантації у США, Ізраїлі, Саудівській Аравії чи Австралії - це чоловік, якому трохи більше 48 років, його річний прибуток становить приблизно 53 тисячі американських доларів. Натомість типовий донор походить з Індії, Китаю, Молдови чи Бразилії. Це чоловік, якому вже майже 29 років, а його річні прибутки становлять 480 доларів.
Лікарі їздять по всьому світу і проводять операції з пересадки донорських органів всюди, де це можна зробити без особливого контролю. З якоїсь лікарні на півдні Африки або в Бразилії лікарі у разі небезпеки можуть хутко перебратися до медичних закладів сусідніх країн. Нині особливою прихильністю користуються кліники на Кіпрі та у Казахстані.
Резолюція ООН, ухвалена 2010 року, містить положення про добровільність та безкоштовність донорства органів. За три роки до того 150 експертів і представників урядів з усього світу ухвалили Стамбульську декларацію проти торгівлі органами та трансплантаційного туризму. Велику увагу проблемі торгівлі органами приділяє і Рада Європи та Всесвітня медична асоціація.
Трансплантація у Європі
У Німеччині відповідний злочин за законом про трансплантацію карається позбавленням волі до п'яти років, у тому числі і для того, хто одержує орган. Це стосується і тих випадків, коли операцію з трансплатації проводять за кордоном. Донорство за життя дозволяється лише на добровільній основі, а той, хто жертвує орган, є або родичем, або близькою людиною хворого, якому потрібна пересадка.
У Німеччині нині приблизно 8 тисяч пацієнтів чекають на нову нирку. Передача органів відбувається у ФРН і шести інших європейських країнах за допомогою фонду Eurotransplant. У Нідерландах, де розташований головний офіс Eurotransplant, є реєстр з усіма необхідними даними про тих, кому потрібен донорський орган. Там складають спеціальну чергу з пацієнтів, яким найшвидше потрібна пересадка. Відповідно до результатів лабораторних аналізів для кожного хворого визначається місце у цій черзі. Якщо з'являється нирка для пересадки, то одержувача визначає комп'ютер. Членами цієї організації, крім Німеччини, є Австрія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Хорватія та Словенія.
Донорство по-українськи
В Україні донорами частіше за все стають за необхідністю, аби допомогти рідній людині, кажуть лікарі. Також не поодинокі випадки спроб продажу своїх органів, про що свідчать численні оголошення в інтернеті, де люди пишуть, що хочуть продати свою нирку, печінку тощо, аби за одержані гроші отримати освіту, купити житло чи розплатитися з боргами.
Нещодавня ініціатива українського міністерства охорони здоров’я внести на розгляд Верховної Ради законопроект про презумпцію згоди на трансплантацію органів після смерті викликала у суспільстві чималий резонанс. Дискусії у ЗМІ, соцмережах та на вулицях показують, що українці переважно не хочуть бути донорами посмертно, побоюючись зловживань.
Натомість посмертне донорство могло би врятувати тисячі життів, переконаний директор Державного координаційного центру трансплантації органів, клітин та тканин Руслан Салютін. "З загальної кількості операцій з пересадки донорських органів лише 15 відсотків у нас робиться від донорів-трупів. В Україні діє зараз презумпція незгоди на посмертне донорство. Тому донорів потрібно шукати, Ними погоджуються стати лише рідні хворого", - розповів в інтерв'ю DW Салютін.
За його словами, нині в Україні дуже мало роблять операцій з трансплантації органів – тільки 100-120 на рік. Представник держцентру пояснює це недосконалістю законодавства і тим, що трансплантаційні центри фінансуються вкрай погано. Також він вказує на страх людей погоджуватися на донорство через низку скандалів з так званими "чорними трансплантологами".
Потрібно більше донорів
Експерти констатують, що у всьому світі потрібно більше донорів. Навіть якщо кожен у Німеччині оголосить про готовність стати донором органів після смерті, за припущеннями, цього все одно буде недостатньо.
Фрідрих Браєр, фахівець з університету в Констанці, в одній з газетних статей закликає законодавців дозволити регульований ринок органів. Лише таким чином, на його переконання, можна збільшити пропозицію донорських нирок. "Вільний ринок створить не лише робочі місця та добробут, а й може рятувати життя", - наголошує Браєр.
Водночас один з колишніх представників правління німецького фонду трансплантації органів Ґюнтер Кірсте дивиться на цю ситуацію зовсім інакше. На його погляд, торгівля органами - брутальне використання бідних людей переважно з країн третього світу. "Є тисячі людей, які в Пакистані, чи на Філіппінах пожертвували свою нирку, але залишаються в злиднях.
Віру, індійському хлопцеві, котрий клеїть підроблені сумки Gucci, це байдуже. Він каже: "Я хочу за гроші, які отримаю, побудувати дім, а також більше не буду змушений працювати. Він ще не знає, що ця мрія дуже далека від реальності, а можливо, навіть і загрозлива для життя.
Джерело: Українська служба DW