Влада сучасної Болівії намагається жити за настановами великого революціонера, вибираючи для себе найвигідніші з них, пише директор продакшн-студії Реальна економіка Антон Зайковський у рубриці «Лист з…» у №38 журналу Корреспондент від 30 вересня 2011 року.
Дорога від найбільшого болівійського мегаполісу
Санта-Круз до місця поховання найвідомішого партизана всіх часів займає близько
шести годин. "Траса" майже скрізь ґрунтова, шириною не більше 10 м, з
височенними обривами і без жодних натяків на огорожу. Їхати по ній досить
страшно, враховуючи щільний трафік з фурами і автобусами, обгони всліпу і
звички місцевих водіїв маршруток одним оком переглядати DVD у себе в салоні.
Мимоволі розумієш, чому місцеві жителі називають цей шлях Стежкою Че – на
дорогу він ніяк не тягне.
Ернесто Гевара де ла Серна з'явився в цих краях у
1966-му. По п'ятах його партизанського загону йшли кубинські
емігранти-головорізи з ЦРУ. Легендарною стала фраза глави загону карателів
Фелікса Родрігеса: "Аргентинець позбавив мене батьківщини, а я позбавлю його
життя".
Оточеного революціонера розстріляли в селі Ла-Ігера, а
труп вертольотом доправили на показ пресі в найближчий "райцентр" – у Вайєгранде.
У 1997-му тіло начебто ексгумували і перепоховали на Кубі, але деякі джерела
вважають, що сталася помилка і прах Че все ще в Болівії.
Незважаючи на важливість Вайєгранде для історії,
професійних гідів в цьому сонному містечку немає. Мені довелося докласти величезних
зусиль для того, щоб знайти хоч когось, хто б міг до ладу розповісти і показати
місцеві "ленінські" місця. Цим кимось виявився доглядач музею, який теж мало що
знав. Зате він мав зв'язку ключів від павільйончика в госпіталі, де вперше був
показаний труп легенди, мавзолею, дворика з могилами партизанів-напарників Че
Гевари, включаючи його бойову подругу Таню (агента штазі Тамару Бунке) і самого
краєзнавчого музею.
Туристів у цих краях небагато – зазвичай це тінейджери з рідної для
революціонера Аргентини
Туристів у цих краях небагато – зазвичай це тінейджери з
рідної для революціонера Аргентини. Сонний Вайєгранде нагадує совковий райцентр
з до болю колоритними "госптоварами", де продаються революційні сувеніри. Пишна
тітка-продавець у білому халаті, прилавки-акваріуми і відсутність натяку на
торг – відразу згадуєш радянське дитинство. Відчуття посилюють значки з
портретами Фіделя, прапорці дружніх Венесуели - Куби - Нікарагуа та інший соціалістичний
дріб’язок.
Щоправда, у такому логічному для даного ідеологічного
ряду аксесуарі, як партизанський берет Че, вбачається підступ. Зірка на шапці
не автентична, а шестикутна. Ні, не думайте, це не змова сіоністів. Просто
болівійці з душевного пориву приклеїли на берет знак Віракочі – індіанського
бога Сонця. Адже Че для місцевих жителів – майже міфологія. Кажуть навіть, що
вони самостійно канонізували його і щосили моляться святому Ернесто з Ла-Ігери.
Сакральність кумира офісних жителів усього світу активно
пропагує нинішнє керівництво Болівії. Якщо офіційна назва дружньої Венесуели
звучить як "Боліваріанська республіка", то Болівію можна сміливо назвати
"чегеваріанською". Тут за кількістю портретів у графіті або у зовнішній рекламі
Че поступається тільки президентові Ево Моралесу.
Че – стовп політики антиамериканізму, яка активно
просувається зараз на південноамериканському континенті. У Болівії ім'ям Че
називають вулиці, йому відкривають пам'ятники, його цитують політики. А
нечисельні вбивці революціонера, які залишилися в живих, перебувають під
арештом.
Держава будує соціалізм – у поганому і хорошому сенсах
цього слова. Зводяться школи, лікарні, підвищуються зарплати і пенсії.
Прейскуранти на заправках навівають тугу за СРСР: ціна літра бензину
еквівалентна трьом українським гривням. Щоправда, і ловити таксі в Болівії
"по-радянськи" важко, на простягнуту руку зупиняється лише кожна 20-та машина з
шашками.
У соціалістичному виборі країни не сумніваєшся ні на секунду із самого кордону. Погляд прикордонника а-ля "Ленін на буржуазію", отримання міграційної карти, без якої навіть в міжміський автобус не сядеш, – back in the USSR
У соціалістичному виборі країни не сумніваєшся ні на
секунду із самого кордону. Погляд прикордонника а-ля "Ленін на буржуазію",
отримання міграційної карти, без якої навіть в міжміський автобус не сядеш, -
back in the USSR. Громадянам США ще гірше: їх в країну пускають лімітовано і
беруть за візу аж $ 100.
Природно, прикладом для наслідування й об'єктом заздрості
для багатьох болівійців є країни, які переживають або вже пережили епоху
"розвинутого соціалізму", - Венесуела і Росія відповідно.
Болівійська авіація ввібрала ідеї великого команданте – в
контексті продуктивності та осмисленості роботи. Че, займаючи посаду міністра
промисловості соціалістичної Куби, заявляв: "Найкорисніше, що я можу зробити
для народу, - це прибирання у своєму кабінеті". Його ірраціональність, мабуть,
передалася найбільшій авіакомпанії Болівії – Aerosur, літаки якої в принципі
ніколи не вилітають вчасно. Але місцеві до цього звикли. Численні нувориші в
аеропорту терпляче чекають на свої рейси в Майамі (Дубай для латиноамериканців)
й особливо не сперечаються.
Стоп! Тут ідейний ряд порушується: не було ж у совку
ніяких багатіїв. Але й Болівія на перевірку виявляється не такою вже "народною".
Моє запитання: "Лівак ваш Ево?" викликало у місцевих жителів лише сміх.
"Подивися на Санта-Круз вночі. Краще видавати себе за соціаліста, ніж за
наркобарона", - відповідали вони.
Триповерхові нічні клуби, Porsche і Hummer у великих кількостях, гольф-клуби на сотні гектарів – все це слабо поєднується з поняттям соціалістичного раю
І правда, триповерхові нічні клуби, Porsche і Hummer у
великих кількостях, гольф-клуби на сотні гектарів – все це слабо поєднується з
поняттям соціалістичного раю. На запитання, за чий рахунок цей банкет,
відповідав лише колючий дріт навколо плантацій зеленої рослини, що тягнувся навколо
Стежки Че до самого Вайєгранде.
Так за що ж боровся команданте? Як казали при ньому, за
"перемогу завжди" (hasta la victoria siempre) – або за перемогу порошку по $ 3
за грам? Чи в шанувальників Че Гевари теж мета виправдовує засоби?
***
Цей матеріал опубліковано в № 38 журналу Корреспондент від 30 вересня 2011 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.